«З дерева на стадіоні Погоні (Львів) я спостерігав за його чудовими виставами. Я навмисне вилазив на гілку для того, щоб краще все бачити. Він був несамовитим, міг з допомогою дриблінгу пошити в дурні кількох суперників, покласти на траву воротаря і ще перед лінією воріт зачекати, аж поки захисники знову наблизяться до нього і лише після цього забивав.. До того ж з його обличчя ніколи не сходила шельмівська посмішка. Я ніколи не бачив футболіста настільки високого рівня».
Казімеж Гурський
«Він – мабуть єдиний у світі футболіст, який забив м’ячів більше, ніж мав гольових нагод».
Фріц Вальтер
Ці слова були сказані про одного з кращих футболістів в історії польського футболу – Ернеста Вілімовського. Наші сусіди і досі припускають, що якби відбувся ЧС в 1942 році, то цілком реально, що королем ми б називали не Пеле, а Людину, яка сміялась. Для того, щоб оцінити його велич, достатньо просто ознайомитися зі статистикою: 112 голів у 86 іграх за Рух (Хожув), 21 м’яч в 22 матчах за збірну Польщі, 13 голів у 8 іграх за збірну Німеччини, та сумарно 1175 м’ячів за всю кар’єру. Проте мундіаль у 1942 році не відбувся, а Вілімовський для поляків став своєрідним аналогом Темного Лорда Волдеморта – Тим-Кого-Не можна- Називати. В часи війни він прийняв німецьке громадянство та почав грати за збірну Третього Рейху. Зрозуміло, що таке наше сусіди не змогли йому пробачити. Досі в Польщі, на відміну від Німеччини, не з’явилося жодної біографічної книги, присвяченої бомбардирові від Бога. Щоправда, останнім часом робляться спроби для того, щоб зняти з голови Вілімовські чорний німб. (В Середньовіччі деякі з іконописців малювали його над головою Юди Іскаріота.) І насправді в цій історії не все так однозначно, щоб стовідсотково назвати Ернеста гучним польським словом «здрайца» (зрадник).
Вілімовські народився у 1916 році в Катовіце, що в Сілезії, тоді ця територія входила до пруської провінції Німецької імперії. Через шість років в результаті того, що переможці в Першій світовій війні зробили обрізання країнам Троїстого союзу, Гірська Сілезія стала частиною Польщі. Так Ернест став громадянином Речі Посполитої. Крім метаморфоз громадянства в нього також відбувалися зміни з іменем. При народженні він був Ернстом Отто Пранделлою. Його батька перемолола м’ясорубка великої війни. І мати вдруге вийшла заміж. У віці 13 років Ернест взяв прізвище свого вітчима – Вілімовські, яке з часом прославить в історії футболу. До речі стосовно національності, він, як правило, не називав себе ні поляком, ні німцем, а завжди говорив про себе, як про «Верхньосілезця». Вдома Ернест розмовляв німецькою або ж сілезькою.
Перші свої кроки у футболі Вілімовські почав робити на рідній Французькій вулиці (цікаво, що свій найвідоміший матч бомбардир з часом провів саме в Галлії). Його гра не могла довго залишатися непоміченою і незабаром він почав виступати у лавах німецького клубу 1. FC Katowice. Тоді в Катовіцах не було жодної польської команди і немає нічого дивного, в тому, що першою командою Ернеста стала німецька. Інтереси Вілімовські не обмежувалися лише футболом, він також їздив на лижах, грав в хокей на льоду та гандбол. Вілімовські мав досить незвичну мету для своїх часів: хотів заробляти на хліб з допомогою футболу. В юні роки Ернест працював кур’єром. Така професія була йому на руку. О 12-й годині він вже був вільним і вирушав на численні підробітки, не лише футбольні. Задарма Вілімовські не хотів грати. Єжи (прізвисько Ернеста) дуже рано зрозумів, що є справжньою зіркою, яка дарує видовище і очевидно, що хотів достойну винагороду за свої виступи. Той же Шаляпін, коли численні шанувальники діставали його проханням щось заспівати, неодмінно відповідав: «Задарма співають лише пташки». А Вілімовські після матчів часто отримував символічні подарунки. Щоправда всередині цих непоказних з вигляду презентів були не іграшки, як в кіндер-сюрпризі, а чималенькі суми грошей.
Клуб Катовіце в ті часи пас задніх в польському футболі. Незважаючи на те, що він був німецьким, там грали в основному поляки. І завдяки в першу чергу Вілімовські Катовіце зумів виграти місцеву сілезьку лігу та отримав право грати плей-оф за вихід в польську екстракласу (вища ліга) з краківським Подгожем. Проте Вілімовські недовго довелося чекати переходу на новий рівень. Тоді в країні формувався справжній топ-клуб – Рух (Хожув), котрий в 1933 році став чемпіоном Польщі. Керівництво команди вирішило доповнити атаку молодим та надзвичайно перспективним Вілімовські. Катовіце отримало пропозицію, від котрої не змогло відмовитись. За Ернеста Рух дав 1000 злотих. Це була річна зарплатня листоноші, що досить символічно для кур’єра – Вілімовські. Також перша команда бомбардира виторгувала собі хороший бонус – два матчі з Рухом, прибуток від яких йшов в касу Катовіце. Це була хороша платня за 17-річного гравця, а для Вілімовські перехід в стан хожувського клубу став початком руху на вершину футбольного Олімпу.
З перших же матчів за нову команду Ернест почав виправдовувати видані йому аванси. В третій грі зі старим кривдником – Подгожем – він відвантажив у ворота суперників п‘ять голів. За підсумками дебютного сезону Вілімовські з 33-ма м’ячами став кращим бомбардиром чемпіонату. Він одразу заявив про себе, як про одного з кращих гравців не лише Польщі, а й всього світу. Разом з партнерами Вілімовські створив вбивче тріо, яке було не менш смертоносне для конкурентів, ніж теперішні трибуквенні тризубці. Так тріумвірат у складі Вілімовські, Водажа та Петерека в чемпіонаті 1934 року відзначився в 21 грі 71 забитим голом. І як не дивно, але юний Єжи одразу став лідером команди, часто залишаючи в своїй тіні набагато більш досвідчених партнерів по тріо.
«Молодий форвард, зовсім не схожий на атлета – худенький, з рудою шевелюрою і сміливим поглядом – був найкращим трансфером, який здійснив хожувський клуб. Починаючи з першого матчу глядачі почали ходити на Вілімовські. Природа наділила його неймовірним талантом – його дриблінг був справді досконалим, до того ж він мав прекрасну інтуїцію бомбардира. Своєю грою він викликав захоплення навіть у найбільш титулованих партнерів, він відчував, де через мить опиниться м’яч і юний вік йому зовсім не стояв на заваді», – пише Анджей Говаржевський, в своїй книзі «Kolekcja klubów. Ruch Chorzów».
Воротарі не дуже любили Ернеста, не лише через те, що він їх рідко залишав сухими, а й через те, що Вілімовські не просто хотів забити, а намагався зробити це так, щоб публіка билася в екстазі. Ось опис одного з типових голів Вілімовські. Форвард виходить віч-на-віч з воротарем, обводить його, створює видимість ніби хоче пробити по воротам, а потім ніби передумує та зупиняється перед лінією, кричить до воротаря, щоб той піднімався і коли кіпер на всіх парах мчав до нього – той п’ятою відправляв м’яча в сітку. Гра приносила йому радість і на футбольному полі Ернест постійно сміявся на усі 32, чим неабияк нервував суперників.
Вілімовські завжди відчував жагу до гри. Напередодні та після матчів він тренувався у досить оригінальний спосіб. Єжи грав з юнаками свого клубу. Правила були досить прості – він проти цілої команди. І так як Вілімовські боявся травмувати юнаків, то ніколи не бив на силу, а хотів обвести всіх і тоді закотити м’яча у ворота. Багато в чому завдяки цим тренуванням він і відточив свій по-справжньому бразильський дриблінг. У міжвоєнний період футбол в Польщі став грою №1, на матчі інколи приходили кільканадцять тисяч глядачів і топ-гравці стали справжніми кумирами в очах звичайних поляків. І безперечно кращим польським гравцем того часу, тим, хто часто робив різницю, та тим, чиє ім’я немов магнітом притягувало на стадіони глядачів, був Вілімовські. Проте не всі любили Ернеста. Багатьом футбольним чиновникам не подобалося те, що в чемпіонаті не було жодної інтриги через гегемонію Руху. Також патріотам Речі Посполитої не подобались німецькі корені Вілімовські. Саме через це одного разу з нього зробили цапа-відбивайла. Наближалася Олімпіада в Берліні, де поляки небезпідставно вважалися одними з фаворитів. І тут трапилася подія, в результаті якої Кадра втратила свого головного бомбардира.
Рух зіграв товариський матч з Краковією. В ньому Вілімовські з партнерами дісталося на горіхи. Поразка 0:9. Насправді в цьому розгромі не було нічого дивного. Справа в тому, що гравці Руху вийшли п’яними на поле, оскільки напередодні отримали премію за перемогу в чемпіонаті. І тут як в класика: «К нам едет ревизор». До Кракова приїхала комісія з PZPN (Польський футбольний союз). Найчесніша інспекція виявила, що серед гравців Руху лише Єжи був п’яним і через це дискваліфікувала його на невизначений термін. Так він і не поїхав до Берліна, а команда без нього посіла четверте місце. Незважаючи на численні палки, котрі футбольні чиновники вставляли в колеса Рухові, це не завадило йому стати чемпіоном і без свого головного бомбардира. Незабаром PZPN змінив гнів на милість та скасував дискваліфікацію Ернеста. І вже буквально з перших ігор Вілімовські почав демонструвати свій високий клас. Як відзначають польські футбольні історики, до Еренста ніколи не було жодного гравця, який би настільки переважав своїх суперників за власним рівнем гри.
Якось після одного з матчів, в якому Вілімовські забив шість голів, на нього налетіли журналісти та почали засипати його стандартними запитаннями. На що він відповів: «Я вам нарешті показав, як алкоголік може грати в футбол». Цими словами він продемонстрував своє ставлення до папараці, котрі вилили на нього чимало бруду під час дискваліфікації. Звинувачуючи його не лише у проведенні часу в товаристві зеленого змія, а й в тому що він не вилазив з борделів. Незважаючи на це, Ернест ніколи не відмовлявся від спілкування з пресою. Коли акули пера запитували в нього, як йому вдається забивати так багато голів, то він жартома відповідав: «Вся справа в тому, що в мене на правій нозі шість пальців, а в інших футболістів лише п’ять. Тому я відзначаюся набагато частіше, ніж вони».
В прекрасному фільмі «Ва-банк», дія якого відбувається в 1934 році, є наступний діалог між головним героєм Квінто та його товаришем Дуньчиком (Датчанином), який був великим шанувальником футболу
Дуньчик: «О, мені б ці гроші місяць тому, я б поїхав на чемпіонат світу до Риму».
Квінто: «Ну нічого поїдеш тоді, коли там буде грати Польща».
Дуньчик (який вже був у досить похилому віці): «Для цього мені доведеться прожити ще десь з 40 років».
Насправді вже через чотири роки Кадра зіграла на своєму першому мундіалі. В кваліфікації до Франції полякам не пощастило з жеребом. Югославія – це був явно не прохідний варіант. Як не дивно, але в Варшаві на стадіоні Війська Польського Кадра полонених не брала та не залишала каменя на камені від балканців – 4:0. Хоча варто відзначити, що юги весь матч грали в меншості. Двоє балканців отримали травми, а тодішніми правилами заміни не були передбачені. На виїзді поляки не мали нічого проти мінімальної поразки. Кадра почала підготовку до турніру лише за тиждень до його початку. Справа в тому, що клуби не хотіли віддавати своїх гравців до закінчення національного чемпіонату. До того ж не варто забувати про те, що футболісти тоді були любителями, які мали основне місце праці і ніхто не збирався втрачати на тривалий період часу своїх робітників. Тренувальний табір проходив на базі польського клубу Нєльба. Після цього команда вирушила до Познані, а звідти поїздом за маршрутом Берлін – Страсбург. На французький мундіаль поїхали 15 футболістів, троє тренерів та чимало футбольних чиновників.
Суперниками поляків мали стати бразильці. Тоді південноамериканці ще не вважалися головними фаворитами всіх турнірів. Але вони мали за плечами досвід двох попередніх мундіалів. До того ж в їхньому складі був справжній скарб – Чорний діамант Леонідас. Спочатку гра повинна була відбутися в Тулузі, на півдні Франції. Однак польські офіційні особи подали протест стосовно того, що через виснажливу спеку селесао матимуть перевагу. І врешті матч був перенесений до Страсбурга. Цей матч став однією з найкращих вистав з тих, які були поставлені на футбольному полі. На поєдинку були присутні близько 15 000 глядачів. Варто зазначити, що поляки грали як вдома. Їх підтримували декілька тисяч заробітчан, які працювали на шахтах північної Франції. Вболівальників збірної Бразилії тоді була лише жменька. Чималий ажіотаж ця гра викликала і в Польщі.
Казімеж Гурський згадує: «В той день 5 червня я повертався з відпочинку в лісі та коли проходив повз один з будинків, то почув звуки репортажу. Нечисленні люди, які мали радіоприймачі, виставляли їх надвір і майже цілий будинок підтримував Кадру. Той поєдинок коментував знаменитий Міхал Франк, який навіть після 90 хвилин основного часу тримав глядачів в інтризі, оскільки не знав, чи буде продовжуватись трансляція овертайму».
Події на полі змінювались немов у калейдоскопі. Перший гол в поєдинку провів Леонідас. Через п’ять хвилин Вілімовські вискочив на побачення з кіпером бразильців, попередньо обвівши трьох захисників селесао. Ернест легко розібрався з воротарем, але той завалив його у власному штрафному. Суддя призначив пенальті, який легко реалізував Шерфке. В подальшому бразильці почали домінувати на полі і закінчили першу половину гри з двома голами переваги. У відомому українському мультфільмі дощ став великою перешкодою для наших футболістів. А ось для поляків він став порятунком. Незвичні до такої погоди бразильці почали буксувати як в прямому, так і в переносному значенні слова. Незабаром Вілімовські відновив статус-кво. Кадрі не вдалося розвинути свій успіх, оскільки знову з’явилося сонце і бразильці відчули себе в своїй стихії. Перасіо пробиває здалеку в поперечину, м’яч влучає в шию воротаря Мадейського та залітає у ворота. Видавалося, що це кінець, але поляки не збиралися здаватися та перли вперед. В одній з атак Вілімовські поцілив в стійку, через кілька хвилин Пєц з кількох метрів не забиває у порожні ворота. Збігають останні миті гри, бразильці перепасовуються та різними способами затягують час.
Поляки звертають увагу арбітра на ці витівки селесао. Арбітр стверджує, що він все бачить і не забуде додати декілька хвилин. І за хвилину до завершення матчу Вілімовські зрівнює рахунок в цій зустрічі. Тепер вже черга чарівників футболу апелювати до рефері. Бразильці закидають Еклінду, що він вже давно мав дати фінальний свисток. Але скандинав залишається незворушним. В овертаймі Леонідас, який став одним з головних героїв того мундіалю, двічі вражає ворота поляків. Вілімовські зміг у відповідь забити лише раз. Після цієї гри один з польських журналістів, заявив: «Якщо тепер хтось скаже, що ми не вміємо грати, то я плюну йому в обличчя». Спеціалісти визнали перемогу бразильців цілком заслуженою, про що свідчило число ударів по воротах: 23:14 на користь латиносів. Незважаючи на поразку наших сусідів, головним героєм гри став Ернест. Він провів чотири м’ячі в одному поєдинку і цей рекорд нікому не вдавалося побити аж до Олега Саленка, який у 1994 році приборкав камерунських левів.
Матч на всі часи. Бразилія – Польща 6:5
Сам Вілімовські вважав цей матч найкращим у своїй кар’єрі. Не лише глядачі, які після гри влаштували Ернесту стоячу овацію, а й бразильські спеціалісти теж оцінили талант форварда. Він отримав казкову пропозицію від одного з південноамериканських клубів. Від такої спокуси Вілімовські не зміг відмовитись, давши добро на переїзд в Новий Світ. Але з цього нічого не вийшло, польські чиновники, зауважили, що ні про який трансфер не може бути і мови. До речі, вони не вперше стали на захист свого головного надбання від зазіхань загребущих закордонних лап. Так, виїзд до Франції зі самого початку вийшов досить стресовим для офіційних осіб польської делегації. Італійські скаути вирушили в місце дислокації Кадри для того, щоб запропонувати її головним зіркам перейти в провідні Апеннінські клуби. Проте польські чиновники відбили десант, просто виставивши гостей за двері.
Наступний сезон 1939 року складався для Єжи краще не придумаєш. В 13 іграх за Рух він відзначився 26 м’ячами. Для нього не існувало нічого неможливого. З Краковією Вілімовські забив три голи протягом трьох хвилин. Але все затьмарила гра з командою Уніон-Тюрінг з Лодзі. В тому матчі Ернест поставив десять автографів у воротах голкіпера суперників. До того ж він мабуть єдиний гравець в історії футболу, який, забивши десятку, не став головним героєм матчу. «Маститі експерти» після того матчу його навіть критикували. Польська преса продовжувала кусати Ернеста. «Przegląd Sportowy» писав: «В цій грі Вілімовські є за що дорікнути. В ній було забагато циркових фокусів та замало допомоги однокомандникам, в цьому йому слід було б повчитися в такого чудового гравця, як Водаж». Цікаво, скільки в наш час поляки дали б за те, щоб мати в своїх лавах такого «циркача»? Тоді в повітрі вже не просто пахло, а навіть смерділо війною. І напруження в німецько-польських відносинах сягнуло свого апогею. Тому ЗМІ не упускали нагади покритикувати прусаків. Досить часто саме Вілімовські преса називала німцем і закидала йому відсутність патріотизму. Ернест захищався на сторінках численних видань, запевняючи, що він був і є поляком, та з усіх сил працюватиме для прославлення польського спорту в міжнародних змаганнях та в Русі.
27 серпня Вілімовські підтвердив свої слова ділом. Тоді до Варшави приїхала сама Угорщина – срібний призер французького мундіалю. Поляки горіли 0:2. Але незабаром завдяки своєму бомбардиру Кадра перевернула хід поєдинку та перемогла 4:2. Ернест відзначився хет-триком, а ще один м’яч був забитий після одинадцятиметрового, який заробив наш герой. Один з цих голів нагадував розчерк пензля генія. Вілімовські підхопив м’яча в центрі поля, обвів пів-команди мадярів, вийшов на побачення з кіпером, обіграв його… Потім зупинився, дочекався коли воротар знову кинеться на нього, вдруге пошив голкіпера в дурні і після того відправив м’яча в сітку. Після цього з незмінною голлівудською посмішкою Єжи приймав вітання від партнерів по збірній. Видавалося, що тепер Кадра може стати однією з домінуючих сил в світовому футболі. А Ернест ще довго виблискуватиме в плеяді інших зірок, або навіть стане найяскравішою серед них. Проте на жаль виявився правим один з польських журналістів, який назвав гру проти угорців можливо останньою в мирний час. Завтра була війна.
А Вілімовські прийняв німецьке громадянство та став для наших сусідів Юдою. Але це вже зовсім інша історія.
Якось під час ЧС 2006 року зустрілися двоє журналістів. Німець, якому було вже за 80 та набагато молодший поляк. Досвідчений журналіст звернувся до колеги з наступними словами: «Ти багато прогавив, ти – замолодий, а тому не бачив як грав Вілімовські. Якщо ти його не бачив в грі, то не маєш зеленого поняття про футбол».
https://www.youtube.com/watch?v=PVgTJBoiM-Q
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться