Уявіть свій найкращий вихідний.
О 10-й ранку ви стоїте на пересадочній залізничній станції. Жахливого снігу вже немає, але вчорашній мороз ще й досі відчувається десь під сорочкою. До цього всього додається свіжий дощ та пронизливий вітер. Ви стоїте півгодини в очікуванні поїзда, який затримується, аби їхати з другого міста в третє. Таке уявляли?
Гм, щось тут не так… Чи так?
На платформі 3А вокзалу Престона людей більше, ніж на звичайному матчі чемпіонату України. Окрім випадкових диваків, здебільшого це вболівальники Вігана, які їдуть через Престон до Блекберна, аби побачити матч своєї улюбленої команди. Якщо про кількість людей на вокзалі сказано для красного слова, то на гостьовій трибуні насправді було більше людей, ніж на матчах УПЛ. На два сектори гості з Вігана не помістились, тому деякі придбали квитки на верхній ярус над ними, аби бути поряд зі своїми.
За іменами команд центральний матч вихідних в Англії грали Ман Сіті та Челсі. Проте вже давно немає ніяких сумнівів, що Прем’єр-ліга – не тільки та навіть не стільки англійська ліга, вона належить усьому світу. А для Англії головною грою була зустріч лідерів Ліги 1 Блекберна та Вігана. Через те, що цей матч з телевізійних міркувань винесли на неділю, він взагалі відбувся. Адже багато суботніх ігор було перенесено, швидше за все, гру на Івуд Парк також відмінили б, якби вона мала відбутись в суботу.
А так вболівальники Вігана зрання вибрались в чуже місто, аби підтримати свою команду. Звичайно, їм відповіли й місцеві любителі футболу. Разом з кореспондентом Sport Arena на трибунах зібралось 16 142 глядачі. Недільні матчі в Англії зазвичай виносять на більш ранній час, аби вболівальники мали змогу спокійно добратись з виїзду додому ще до початку робочого тижня. Це не стосується вболівальників, наприклад, Челсі – їх основна маса живе далеко за межами Лондона та у цей день перебувала далеко за межами стадіону Етіхад.
Так склалось, що протягом двох днів вдалось побувати в містах, клуби яких перемагали в Прем’єр-лізі, якщо не враховувати Лондон та Манчестер. В Лестері ще відчувається дух нещодавніх перемог, недолугі малюнки Джемі Варді навколо та великий ентузіазм вболівальників. У Блекберні не все так просто, але після кількох років забуття люди знову починають любити футбол – їх команда лідирує в Лізі 1 та є великим претендентом на вихід до Чемпіоншипу.
Ритуал збору на футбол по-своєму особливий. Поїзд від Престона до Блекберна проходить через невеликі містечка Ланкашира, й на станціях підсідають інші люди, які також їдуть на гру. І це вже має вигляд настільки давньої традиції, що в поїзді всі знають тих, хто сідає на наступній станції. Тільки ці вболівальники Блекберна зиркають на багатьох чужинців з Вігана. В поїзді вони були в меншості.
Латікс також переживають переродження. Вони недавно грали в Прем’єр-лізі, вигравали Кубок Англії, а зараз лише в Лізі 1, хоча при цьому показують себе. В першості вони йдуть третіми після Блекберна та Шрусбері, але не так давно здивували всіх, вибивши з Кубка сам Манчестер Сіті. Мабуть, ще й через ці успіхи, а не тільки через близьке розташування, з Вігана приїхало стільки вболівальників.
Вони точно не з тих, хто побудує свою фразу про вихідний так, що вийде: потратив увесь вихідний на футбол. Що це в біса таке? Вони скажуть інакше: провів свій вихідній на футболі. У кожного свої пріоритеті.
Під час перебування у Лестері якраз можна було серйозно подумати та зробити висновки. Навіть в Англії місто не завмирає під час футбольного матчу, окрім того відсотку людей, які пішли на трибуни, інші живуть своїм життям: вони їздять на авто, гуляють парками та п’ють пиво в пабах. Проте різниця у відсотках тих, хто йде кожної суботи чи неділі на стадіон. Хто говорить про футбол. Хто живе командою свого міста.
Якось забагато пафосу, чи не так?
Проте він виправданий. Хіба що за виключенням кількох дівчаток 16-18 років, які закинули ноги на передні крісла та постійно дивились в телефон, тицяючи свої знахідки одна одній в обличчя, насправді на стадіоні не було тих, хто потрапив туди випадково чи кому було байдуже.
Люди, які звикли все бачити через екран телевізора, вважають футбол нудною грою у порівнянні з хокеєм, баскетболом чи іншими видами спорту. Насправді, футбол більше підходить для того, щоб дивитись його на стадіоні. По телебаченню можна увімкнути фоном та дивитись одним оком, адже коментатор чи повтор не дадуть пропустити усі головні події, тоді як в баскетболі чи хокеї забагато подій, може не бути повторів чи чогось такого. Але наживо ця ситуація працює протилежним чином. У футболі, якщо відірватись на щось інше, можна пропустити гол, і його вже не побачиш. Тоді як у тому ж баскетболі якась одна-дві атаки, пропущенні через перевірку лайків в фейсбуці, не мають такого вже великого значення.
В Англії найкраще знають це. Там люблять футбол та вважають це важливою частиною себе, тому розмови на трибунах нагадують розмови батьків з дітьми під час цікавого теле-шоу: слова виходять з рота, але очі при цьому не відриваються від головного. У цьому випадку – від поля.
«Це матч рівня Чемпіоншипу», – ніяк не міг вгамуватись хлопець у розмові зі своїми друзями. З ним ніхто й не сперечався, звичайно. Турнірне положення, сила та рівень команд дають можливість говорити, що наступного сезону Блекберн та Віган можуть зустрітись вже в Чемпіоншипі. Проте навряд чи тоді їх матч винесуть на особливий день, а вболівальники з таким ентузіазмом будуть їхати на стадіон. Швидше за все, то вже буде цілком звичний поєдинок середняків, один з багатьох, а не таке, що відбувалось цього разу. Такий виходить парадокс.
Головний тренер Блекберна Тоні Маубрей завжди створював веселі команди, якщо йому це дозволяли робити. Й досі його Вест Бромвіч приємно згадувати через неймовірне вміння грати в красивий атакувальний футбол. Цей Блекберн у чомусь схожий на той Вест Бром, він багато забиває, але й у захисті грає не зовсім добре. В грі з Віганом це якраз було добре помітно.
Через конфуз з гірчицею перший тайм довелось провести не на місці, яке було передбачено квитком, а стояти відразу біля кутового прапорця. Проте якраз в ті ворота Блекберн забив двічі на початку гри, а команда майже усім складом бігла обійматись та радіти просто до рук. Після другого голу один з вболівальників з трибун буквально побіг їм назустріч. Стюарди його довго намагались заспокоїти, а потім після етапу ейфорії він сам вибачився перед стюардами та спокійно пішов зі стадіону, розуміючи, що він зробив дурість. Але він не був п’яним чи щось таке. Просто радів за те, що для нього є важливим. Буває.
Героєм цих двох епізодів, першого тайму взагалі та героєм сезону для Блекберна є Бредлі Дак. Це ім’я мало кому відоме, але його прекрасно знають всі любителі футболу та ті, хто хоч раз сам грав на якомусь рівні. «Що за товстун? Як він взагалі може бігати?» – такими словами зустрічають бредлідаків по всьому світу. А потім він починає грати й виникає інше мимовільне запитання: «А що він робить на цьому рівні? Що було, якби він виглядав, немов спортсмен, а не звичайний менеджер після відпустки з олл-інклюзів?»
Влітку Дак перейшов до Блекберна з Джиллінгема. В матчах Ліги 1 25-річний атакувальний хавбек забив 14 голів та відав 6 результативних передач. Проте в ньому вражають аж ніяк не цифри, а манера, виклик, з яким він грає у кожному моменті. Мабуть, на інший швидкості Дак не зможе показати такого рівня майстерності, але тут і зараз в Лізі 1 – він справжня зірка.
У складі Вігана є своя типова десятка – Нік Пауелл. У нього інша історія життя. Він завжди був великим талантом, в ранньому віці Алекс Фергюсон купив його до МЮ з Крю, але побудувати кар’єру Пауеллу не вдалось через проблеми з професіональним підходом до справи. Він все ж повернувся в футбол, і зараз показує чудову гру у складі Вігана. На відміну від Дака він високий та худорлявий, але такий же технічний та неординарний.
Навіть на наступному рівні Дак та Пауелл вже можуть не бути помічниками своїм командам, проте тут і зараз вони ведуть їх за собою.
Дак віддав дві гольові передачі, завдяки яким Блекберн перемагав після першої половини 2:0. Все було під контролем відразу після перерви, аж поки тренер гостей Пол Кук не пішов на спрощення гри. Він замінив правого захисника на другого форварда, випустивши в пару Віллу Гріггу іншого відомого форварда Джеймса Вона, а Пауелла опустив нижче. Віган став грати простіше, почав більше тиснути на оборону суперника, яка просто не витримала.
Спершу Майкл Джейбокс найкраще зорієнтувався в штрафному майданчику суперника після завантаження м’яча туди, а потім Макс Пауер ударом-навісом зі штрафного (ще одне завантаження) зробив рахунок 2:2.
Маубрей й собі поміняв схему, почав випускати нових гравців, але після 60-ї хвилини його команда остаточно втратила гру. Зв’язка Дака та ще одного топ-гравця цього рівня Данні Грема працювала вкрай вдало, але потім Грема навіть довелось замінити.
Вболівальники на трибунах були трохи шоковані тим, що сталось. Їх така сильна команда кудись поділась після перерви. Тепер вони здебільшого мовчали та зривали свою злість на арбітру. Це футбольний еквівалент криків на курку. Вона теж повернеться на якийсь звук, покрутить дзьобом та швидко побіжить у іншому напрямку.
…Легко говорити, яка подія була найважливішою для Блекберна цього дня. Якщо в 14:00 відразу після завершення гри по місту було повно людей, то вже о 18:00 вже нікого ніде не було. Усі місця, окрім, безперечно, пабів були зачинені.
Проте футбольний матч для вболівальника так само як і розпочинається не зі стартовим свистком, так само ним і не закінчується. Біля телевізора чи комп’ютера все легко зробити кнопкою «вимкнути», швидко перемкнутись на свої повсякденні справи. Зі стадіоном все не так просто. З нього ще треба добратись.
Наприклад, Блекберн перед матчем змінив ціни на ігрові футболки, скинувши ціну до 20 фунтів, а це та сама сума, яка дозволяє дорослому взяти домашній та гостьовий комплект, або батькам подарувати форму дитині. «Шукай свій розмір», – гордовито скаже мама дитині. Для малюка це буде радість отримати омріяну форму, для батьків – подарувати маленьку мрію. У фірмовому магазині Блекберна після гри була черга прямо з дверей.
Ті, у кого немає грошей на футболки, себто всі як один школярі в спортивних штанях, кедах та капюшонах на головах, розважались по-своєму. Вони готувались якісь капості чи то вболівальникам гостей, чи то супермаркетам поблизу. Зрештою, довелось покликати на допомогу полісменів. Найбільш ефективними виявились кінні. Дивно, але самих поліцейських ці хлопчаки не боялись, а ось від коней втікали швиденько.
Після цих невеликих розбірок одна з жінок-поліцейських підійшла до купи більш старших молодиків та запитала, що там взагалі з грою, бо, на жаль, вона через роботу пропустила. Протягом п’яти хвилин вони розмовляли про те, що жінка пропустила, а потім оцінювали шанси на вихід до Чемпіоншипу.
От якби їй вихідний, то вона б провела його як належить – пішла б на футбол.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться