Фідель Кастро: олімпійський чемпіон з виживання

«В мене було достатньо можливостей для того, щоб познайомитися з видатними особистостями, далекими від світу футболу. З них усіх я зупинив вибір на одній людині. Він мене просто вразив і я не думаю, що знайдеться хто-небудь, хто зможе його перевершити. Це, безсумнівно, Фідель Кастро. Я декілька разів зустрічався з ним, коли був на Кубі, і мене до цього часу охоплює неймовірне хвилювання, коли я його бачу», – розповідав Марадона у автобіографії.

Перша зустріч Дієго та команданте трапилася 28 липня 1987 року. Напередодні неї Марадону трясло, як перед фіналом чемпіонату світу. Проте після перших слів Фіделя хвилювання миттєво випарувалось.

«Ми одразу знайшли спільну мову, незважаючи на те, що окремі слова мали для нас різне значення. Коли він говорив м’яч, то мав на увазі бейсбол; коли я говорив те саме, то мова йшла про футбол. Він запитав мене:

– Скажи мені, тобі не боляче, коли ти б’єш по м’ячу ногою чи головою?

– Ні.

– Чуєш, задниця, а чому ж мені було настільки боляче, коли я грав в дитинстві?

– Тому, що раніше використовували інший м’яч, набагато важчий та менш зручний», – згадував Марадона.

Потім Фідель попросив в Дієго дозволу відлучитися на кілька хвилин. Команданте пішов на кухню, звідки повернувся з величезними устрицями. Після того, як співрозмовники випили кілька келихів вина, старішого за Кубинську революцію, вони повернулися до футболу. Команданте згадав, як він в юнацькі роки грав на позиції правого нападаючого. Марадона не втримався, щоб не підколоти Фіделя: «Не вірю, такого не може бути. Ви – правий? Ви ж мали бути лівим!»

«Він запитав у мене, що я міг би зробити для кубинського футболу, і я відповів, що у вашого народу є все, щоб прогресувати в цьому виді спорту. Єдина проблема – неймовірна спека, а так у вас є все, що потрібно в футболі – спритність, фізична витривалість та головне – бажання.

Коли ми вже хотіли прощатися, я ненароком кинув погляд на його кашкет, він прочитав мої думки та вирішив мені його подарувати. Але спочатку захотів його підписати, як він сказав, щоб було зрозуміло, від кого він. Мене це дуже здивувало. Адже очевидно, що це кашкет команданте, які в когось могли бути сумніви. Всі прекрасно знали його фірмовий головний убір. Після того як ми міцно обійнялися та він пішов, мене не покидало неймовірне відчуття. Мені видавалося, що я щойно розмовляв з енциклопедією, яка знала все про все і як же він вмів переконувати, тепер я нарешті зрозумів, як йому вдалося зробити революцію, маючи в своєму розпорядженні «аж» 10 солдат та 3 рушниці. З того часу, коли хтось змішував з брудом Фіделя, я завжди захищав його: ви можете не погоджуватися з тим, що він робить, але залиште його в спокої та не заважайте йому працювати», – розповідав Марадона.

Наступна зустріч з команданте в 1994 році стала для Марадони різдвяним подарунком. Дієго звичайно ж теж не прийшов з порожніми руками. Він подарував Фіделю футболку Аргентини з десятим номером та своїм автографом. Фідель натомість віддячився Марадоні ще одним кашкетом, сигарами та кількома пляшками вина та рому. Однак набагато більше Дієго цінував можливість поспілкуватися з полум’яним революціонером: «Найкращим подарунком для мене була зустріч з Фіделем, напередодні мого 41-го дня народження». В жовтні 2005 року Дієго приїхав на Кубу, в якості журналіста одного з аргентинських телеканалів та взяв в команданте інтерв’ю для своєї програми «Ніч з десятим номером». Вони спілкувалися цілих 5 годин, про Кубинську революцію, політику, футбол, Че Гевару, Джорджа Буша. Хоча аргентинський «Канал 13» обрізав це інтерв’ю до скромних 12 хвилин, однак воно з’явилося на перших шпальтах майже всіх провідних видань світу.

«Для мене Кастро – бог. Те, що команданте зробив для мене останнім часом, не має ціни. Я досі живий, лише завдяки двом Бородам – Богу та Фіделю», – заявив Марадона. І дійсно, Ель Дієго має право сказати такі слова. Саме на Кубі в медичному центрі «Ла Прадера» легендарній десятці допомагали злізти з голки. На щастя, кубинським лікарям вдалося зробити диво. Після чергових відвідин «Ла Прадери» Марадона настільки «захворів» Кубинською революцією, що вибив на своєму тілі два тату із зображеннями Кастро та Че Гевари. «Мене часто звинувачували в тому, що я комуніст. Ні. Я – фіделіст», – сказав Марадона під час одного з інтерв’ю. Для Кастро врятоване життя Дієго теж було однією з найважливіших справ, які він здійснив у своєму наповненому бурхливими подіями житті. Фідель зі самого дитинства керувався постулатом Ювенала: в здоровому тілі – здоровий дух. Він ріс нетиповим кубинцем, оскільки саме спорт, а не музика і танці, став головною пристрастю Кастро. Майбутній команданте, вважав, що у нього в житті є набагато більш важливі справи, аніж постійні розваги.

Фідель народився 13 серпня 1926 року в сім’ї багатого плантатора. Він одразу показав батькам свій норов. Коли його запрошували на розкішний обід додому, Фідель, як правило, втікав в бараки гаїтянських емігрантів, які працювали на його батька. Атмосфера, котра панувала під час цих скромних трапез, вабила Кастро більше, аніж розкішні домашні наїдки. Серед робітників цвіли і пахли різноманітні інфекційні захворювання. Мати суворо відчитувала Фіделя за ці походеньки та карала його дозою проносного.

Весь день Кастро міг ганяти наввипередки зі своїми собаками Ураганом, Наполеоном, Ескопетою та Гуаріпою. Він годинами міг не вилазити з річки чи не злазити з сідла свого улюбленого коня Ель Карето. Енергія та фізична витривалість Фіделя, який завжди був першим в усіх іграх та затівках, зробили Кастро лідером юнацьких ватаг, які бігали в околицях Сантьяго-де-Куба. Згодом Фідель став головним спортсменом інтернату «Брати Ля Саль». Він займався бейсболом, баскетболом, більярдом. Кастро з великим завзяттям брався за все, що траплялося під руку. До того ж Фідель ніколи не керувався олімпійським девізом – головне не перемога, а участь. Він завжди хотів бути першим в усьому. А якщо його бажання не співпадали з можливостями, то Кастро робив все від нього залежне, щоб добитися свого. На тренуваннях Фідель міг годинами відпрацьовувати точність рухів, силу кидка. Він припиняв вправлятися лише тоді, коли рука синіла від неймовірної втоми.

Кастро обожнював плавати та пірнати і навіть в похилому віці міг дати фору багатьом значно молодшим майстрам підводного полювання. Учнів інтернату двічі на тиждень вивозили на водні процедури на приміський пляж. Під час одного з виїздів Фідель звернув увагу на те, що двом його товаришам заборонили через незначний проступок заходити у воду. Вони похнюплені сиділи на лавці, немов хокеїсти, які відбувають штраф. Кастро вирішив їм допомогти, він підійшов до священника, який супроводжував учнів та запитав: «Якщо я зараз стрибну у воду з найвищого трампліна, ви дозволите їм зайти у воду?». Той погодився, адже сміливість особливо цінилася в «Братах Ля Саль». Фідель видерся на найвищий трамплін, йому було дуже страшно, але він швидко переборов себе та кинувся вниз головою у морську безодню. Коли його поглинула вода, запанувала моторошна тиша – Кастро досить довго не з’являвся на поверхні. Аж раптом пляж вибухнув захопленими криками та аплодисментами – Фідель випірнув. Через декілька хвилин «штрафники» теж змогли насолодитися принадами Карибського моря.

Фідель ніколи не зловживав своєю неймовірною фізичною силою. Проте коли його били по одній щоці, він ніколи не підставляв другу. Коли Кастро під час бійки діставалося від старшокласників, то наступного дня він шукав кривдника, щоб помститися йому. Якщо він знову покидав поле бою на щиті – Фідель наступного дня знову кидав рукавичку. Так продовжувалося до тих пір, поки він не брав гору. Він ненавидів програвати. Так, одного разу Фідель посперечався з товаришем, що він на велосипеді на повному ходу вріжеться в стіну. І врізався. Декілька днів Кастро провалявся в лікарні, проте це його абсолютно не хвилювало, адже він виграв парі. Тоді ж Кастро захопився альпінізмом. Він з грацією кішки видряпувався на найкрутіші гірські схили, які вселяли страх усім його однокласникам. Пізніше Фідель згадував: «Коли я бачив гору, вона збуджувала мою уяву та я не міг зупинитися, поки не підкорював вершину». Фідель першим переходив бурхливі гірські річки та наводив через них канатні переправи. Кастро блискавично розпалював багаття та майстерно вибудовував шалаші. Він міг двічі поспіль відстояти вахту чергового по спортивному табору, в той час, як усі інші учасники валилися з ніг. Спорт не заважав йому вчитися. Він отримував відмінні оцінки на екзаменах та поглинав величезну кількість книг. Кастро читав до 2-3-ї годин ночі, світячи ліхтариком під ковдрою.

Не менших успіхів Фідель добився в баскетболі. З ним команда домінувала на майданчику, як тільки Кастро присідав, щоб відпочити, суперники миттєво починали відіграватися. За показником плюс-мінус він був кращим в команді. Він діяв рішуче та агресивно, жоден захист не міг зупинити його шлях до кільця. Його команда настільки домінувала в студентських змаганнях, що для того, щоб воскресити інтригу, організатори цих турнірів заборонили Фіделю брати в них участь, на тій підставі, що він грав за збірну всіх коледжів Куби Зірки баскетболу. Таких вражаючих результатів Фідель досягнув, в першу чергу, завдяки неймовірній віддачі на тренуваннях. Інколи Кастро вправлявся від світанку аж до заходу. Проте йому і цього виявлялося замало. Він звернувся до адміністрації коледжу з проханням встановити освітлення на баскетбольному майданчику. Тепер він міг тренуватися до глибокої ночі.

Щоліта, під час канікул, Фідель приїжджав в рідний Біран. На заощаджені кишенькові він придбав 9 комплектів спортивної форми, м’ячі та створив баскетбольну команду, яка досягла значних успіхів в змаганнях із набагато більшими містами. Також біранці з величезним завзяттям грали у спорт номер 1 на Кубі – бейсбол. Щоправда перші млинці для них часто виявлялися глевкими. Команда, в якій лідером був Фідель, часто на виїзді програвала з розгромним рахунком та поверталася додому під акомпанемент лайки та насмішок від вболівальників команди суперників.

Брата Фіделя, Рамона не влаштовувала серія з численних бубликів, а тому він вирішив вдатися до кардинального кроку. Він запросив в команду професійних гравців. Це звичайно ж вкрай не сподобалося Фіделю, який тепер втратив свій статус першої скрипки. Але Кастро незабаром знову довів свій статус альфа-самця. Підсилена профі команда Бірана вела в рахунку, однак перевага була мізерною. І ось гравець суперників дуже вдало відбив м’яч, так що той полетів над стадіоном, стрімко вилітаючи за огорожу. Біранці лише проводжали його поглядом, розуміючи, що їм тепер не бачити перемоги, немов своїх вух. Однак не всі опустили руки. Фідель стрімголов помчав за м’ячем, перескочив паркан, який відгороджував бейсбольне поле та в неймовірному стрибку впіймав круглого та повернув його cвоїм партнерам. Цей подвиг Кастро зберіг перемогу команді Бірана. Фіделя звичайно ж не оминуло захоплення ще однією спортивною візитівкою Куби – боксом. До того ж прекрасний спаринг-партнер – брат Рамон завжди був поряд. По закінченню коледжу Кастро отримав чудову характеристику: «Фідель Рус Кастро досягнув великих успіхів в усіх дисциплінах, пов’язаних з літературою. Прекрасний атлет, який завжди мужньо та з гордістю захищав честь коледжу на змаганнях. Фідель – прекрасний матеріал, а художник для роботи з ним обов’язково знайдеться».

В Гаванському університеті Фідель став лідером бейсбольної команди юридичного факультету. Він грав на позиції пітчера, тобто гравця, який мав вирізнятися не лише силою, а й інтелектом. Адже м’яч слід було кинути так, щоб суперник не зміг влучити по ньому своєю бітою. Згодом Фідель жартував з цього приводу: «Я в житті завжди подавав, та ніколи не приймав ніяких подачок».

Існує байка про те, що на Касто, як на кращого гравця університету, звернули увагу скаути Вашигтон Сенаторз та Нью-Йорк Янкіз. Проте він провалив перегляд. Очевидно, що якби Фідель почав грати за ці американські франшизи, то вся подальша світова історія могла б суттєво змінитися. Однак Кастро на роду було написано зовсім інше. 2 січня 1959 року він в’їхав на танку в Гавану, де його захоплено вітали жителі столиці Куби. Ставши диктатором, Фідель ніколи не забував про спорт: «Я знаю напам’ять число медалей, виграних нашими спортсменами на ОІ. Тому я можу з впевненістю стверджувати, що Куба має найбільшу кількість золотих нагород на душу населення», – якось заявив команданте. Статистика підтверджує ці слова Кастро. До революції Куба на Олімпіадах взяла 12 олімпійських нагород. Тепер же на бойовому рахунку кубинських атлетів 220 медалей. Особливо врожайною для місцевих спортсменів стали Ігри в Сіднеї, де на олімпійських жнивах вділося зібрати 29 нагород, з них 11 найвищого достоїнства.

Сам Фідель називав себе олімпійським чемпіоном в одній незвичній дисципліні. «Якщо б здатність виживати після замахів входила б до олімпійської програми, то я б мав в ній золоту медаль», – одного разу заявив Кастро. Про замахи на команданте можна написати декілька десятків величезних талмудів. Так, у 1999 році Куба в міжнародному суді подала позов на США на суму в 181 мільярд доларів за 637 спроб знищити Фіделя. Серед цих замахів деякі вирізнялися надзвичайною оригінальністю. Американці для того, щоб ліквідувати Кастро, якось вирішили зіграти на спортивних пристрастях команданте. Вони начинили вибухівкою бейсбольний м’яч, проте він чомусь не вибухнув. Чергова спроба трапилася на підводному полюванні. Маленький човен повинен був в улюбленому місці Фіделя випустити кілька красивих молюсків, розфарбованих в яскраві кольори, які мали обов’язково привернути увагу команданте. В раковинах на кубинського лідера чекали деякі сюрпризи, у вигляді вибухівки. Однак шторм поставив хрест на планах спецслужб.

Але це не зупинило янкі. Вони продовжували вигадувати оригінальні способи для того, щоб відправити Фіделя на той світ. В якості подарунку Кастро мав отримати акваланг з туберкульозною паличкою, проте адвокат Донован, який нічого не знав про плани спецслужб, в останній момент вирішив придбати для Фіделя інший акваланг, оскільки подумав, що той екземпляр, який йому вручили в США, не відповідає високому статусу Кастро. Донован залишив туберкульозний акваланг собі та через деякий час відправився до праотців. Янкі намагалися підкинути Фіделю кулькову ручку, сигару з вибухівкою, отруйні пігулки, запаяні в тюбик з кремом, йому навіть хотіли подарувати заражене сказом кошеня. Проте усі замахи завершувалися провалом. Бородань продовжував дратувати американців, немов мулета бика. Видавалося, що вищі сили берегли Кастро. Особливо показовою в цьому плані стала наступна історія. В 1971 році два топ-снайпери мали зрештою зняти більмо на американському оці. Проте і тут все сталося зовсім не так, як гадалося спецслужбам. Одного снайпера за день до акції збила машина, а другого усунув апендицит.

На жаль, ніхто не може вийти переможцем в грі зі смертю, навіть олімпійський чемпіон з виживанню. 25 листопада 2016 року згасло полум’я, яке постійно горіло в пристрасній душі Фіделя Кастро.