Шевченко шукає новий наріжний камінь: Іванісеня – один із тих, до кого придивляються

Кажуть, досвідчений будівельник навіть у монолітній камінній кладці може вирахувати ту цеглинку, вибивши яку, легко завалиш споруду в цілому. От для нашої національної збірної таким наріжним каменем наразі може стати проста, здавалося б, функція центрального півзахисника.

Ми дуже звикли до Тараса Степаненка – настільки, що сприймаємо його величезні обсяги роботи як споконвічну даність. Від часу свого яскраво старту в запорізькому Металурзі, плавного переходу до топ-футболу в Шахтарі, результативного дебюту в національній збірній він довів, що на нього можна покластися. І взяв собі на плечі ту роботу, яку називають «чорновою» і найбільш невдячною.

Втім, недавні матчі збірної показали, що якраз Степаненко може бути вразливим місцем у побудовах Шевченка. Не в тому сенсі, що він підводить – а навпаки. Він настільки органічно сплітає навколо себе всі нервові закінчення центру поля, що відсутність Тараса призводить до розладу всієї гри – як у фазі оборони, що цілком логічно, так і в фазі креативу, що часто витікає якраз із втрати надійності в опорній зоні.

Звідси, напевно, пошук гравців відповідного функціоналу. І хоча багато років ми вважалися якраз вдалими виробниками опорників високого класу, нових «гусіних» і «тимощуків» на горизонті зовсім обмаль. І справа не тільки в тому, що свого часу легіонери перекрили вихід у дорослий футбол багатьом молодим гравцям. І не тільки в тому, що сучасний футбол вимагає центрального хавбека значно іншого функціоналу. У нас багато не дуже технічних гравців, але серед них не так легко знайти в сучасному українському чемпіонаті тих, хто при цьому ще й добре мислить на полі, володіє навиком початку атаки, а в ідеалі – ще й гарно поставленим пасом і ударом. Це дефіцитний товар, раз навіть гранди часто купують його «на виріст» за кордоном.

Доведеться визнати, що існує певна криза якраз із якісними руйнівниками в центрі поля. Отже, вибір у Шевченка апріорі звужений. І було б цілком логічно очікувати в шорт-листі якраз-таки Іванісеню.

Діма – аж ніяк не початківець, хоча й лише вперше отримує виклик в національну збірну України. Річ у тім, що у талановитого криворіжця кар’єра йшла за зовсім іншим графіком, ніж у його товаришів по молодіжках Шахтаря – Малиновського, Караваєва чи Зінченка.

Іванісеня пройшов фундаментальну школу, але пробитися в основу Шахтаря мав не більше шансів, ніж перелічені гравці – при живих Ферні чи Фреді, при тому ж таки Степаненку, його шлях лежав у цілком зрозумілому напрямку – в оренду. Інша справа, що й свій період у ФК Маріуполь (на той час – Іллічівці) Дмитро не міг собі занести повною мірою в актив. Один із фахівців, з яким доводилося обговорювати на той час перспективи майбутнього збірника, нарікав: «Талановитий хлопець, але менш яскравий за атакувальних хавбеків і менш жорсткий за класичних опорників». Тож навіть у першоліговий період приазовців Іванісеня програвав конкуренцію – хоча за Кривенцова виглядав значно цікавіше, ніж за Севідова.

Після випробувань запасом, розриву «хрестів» і переоцінки цінностей Дмитро Іванісеня пережив справжнє відродження в тбіліському Динамо. Грузинський гранд тоді був далеким від стабільності, змінив кількох тренерів, але український легіонер був якраз одним із тих, до кого було менше питань. Більше того, уже з приходом іспанця Фелікса Вісенте Міранди він почав грати в якісно новий футбол.

«Справжній тактичний гік. Молодий хлопець, а величезну кількість часу витрачає на вивчення всіх сторін гри. Вантажить цифрами, вчить не втрачати м’яч і при цьому просуватися вперед через короткий пас», – так про Фелікса відгукуються гравці. Є підстави вважати, що він допоміг Іванісені покращити скілл інтенсивної гри в середині поля. В усякому випадку, в Україну він повернувся іншим гравцем – із якісним прогресом у всіх компонентах гри.

А ще Іванісені дуже пощастило з місцем призначення. Зоря влітку отримала нового головного тренера, і Віктор Скрипник зумів справді перебудувати гру луганців. Не вдаючись до масової закупівлі чи позичання гравців, він почав вимагати кращого контролю м’яча та якіснішої комбінаційної гри. І одним із небагатьох новачків, який здорово влився в гру оновленого колективу, став якраз Діма.

У тактичній схемі, яку використовує Скрипник (а це унікальна для України 4-1-3-2), Іванісеня – головний півзахисник команди. Від нього залежить організація відбору та перших фаз атак. Він веде вектор гри луганчан. Він же тримає передній рубіж у грі без м’яча та при пресингу по широкому фронті дій. У Favbet Лізі Іванісеня – лідер за кількістю передач (811 загалом). Із них 169 він виконав у фінальну третину поля (що теж є найкращим показником сезону), тобто, саме через Дмитра Скрипник розвиває й направляє свої атаки. Більш ключової ролі для хавбека важко й вигадати.

При цьому Іванісеня викликає симпатію тим, що такі обсяги робіт (у тому числі – складних, філігранних, таких, що вимагають футбольного інтелекту) він виконує з обмалю браку. Якщо в єврокубках трішки відчувалася розгубленість середньої лінії під високошвидкісним тиском, то в чемпіонаті Дмитро має біля 80% вдалих дій при близько 90% точності передач.

Ось ми й дожили до того часу, що й у нашому чемпіонаті навіть центрхави виростають зовсім інші, аніж колишні «хвилерізи» із категорії «дроворубів». Важко сказати, чи випаде Іванісені шанс проявити себе в збірній прямо зараз, але немає сумнівів – якщо середня лінія Зорі продовжить прогресувати під керівництвом Скрипника, Дмитро може стати постійним гостем у національній команді. А його довиклик уже зараз є логічним кроком, і наступними в черзі, за нормальних обставин, мають стати Леднєв, Юрченко, Чеберко та інші луганські зірочки.