Нецікаво писати про матчі, де немає якогось внутрішнього конфлікту. Нецікаво спостерігати за суперниками, кожен з яких займається приблизно тим самим усередненим сучасним футболом. Проте, на щастя, й нині ще зберігаються ті стереотипні олдскульні команди, які залишаються вірними собі. Вони часом кострубаті, неотесані, колючі. Інколи прогнозовані, й ти наперед знаєш, що вони робитимуть на полі. Однак тут – як у трилері, де персонаж чує шурхіт у темному закутку, але все одно туди йде. Це закон жанру, який не можна проігнорувати.

Героями нашої розповіді стали молоді бельгійці – технічні, тактично підковані, абсолютно сучасні герої Інстаграму. Одна з наймолодших команд чемпіонату Європи – і точно наймолодша, якщо брати середній вік конкретно основного складу. Усі ці хлопці з одного покоління, рік туди – кілька сюди. І вони так само вписуються в канву типового бюджетного трилера з передбачуваним сюжетом. Але що, коли раптом у цьому творі закладений сюжетний твіст? І раптово він переходить від сучасного трилера до класичного нуару? І тут з’являються похмурі італійські хлопці. Неголені, постарілі, зі слідами років у вигляді шрамів від бойових травм.

Італійська збірна вчора вечорі побила рекорд фінальних частин чемпіонату Європи за середнім віком основного складу. Ці досвідчені хлопці застали ще чисті тактичні схеми без еклектики сучасних вінґерів із старосвітським центрфорвардом. Підопічні Антоніо Конте – немов його сучасники на полі. І справді, дехто із них встиг пограти з Антоніо у час, коли ще світ не усереднився у копіюванні Барселони, Мессі та Кріштіану. Словом, конфлікт поколінь став невід’ємною частиною нашого сюжету. Все банально, і ми знали, чим це закінчиться врешті-решт.

Закон нуару – герой чудово розуміє, куди він вв’язується, але не може зрадити собі. Італійці знали, що їм буде важко проти цих швидких бельгійських Бісенят. Однак іншого шляху, ніж нав’язати бійку, у них не було. І вони вирішили заманити суперників у пастку. Їхнє 5-3-2 за потреби швидко модифікувалося. Під час атаки – у 3-5-2, коли суперник перехоплював м’яч – найкращий італійський опорник Даніелє Де Россі миттєво опускався нижче, і насичений центр оборони його команди отримував колосальну перевагу (четверо гравців!).

Бельгійці – чудово оснащені, але при цьому не бездоганні. І біда їхня в тому, що вони влізли у бійку й вимушені були ударами відповідати на удар. Теоретично вони могли користуватися високим розміщенням італійських латералів, проте Еден Азар і Кевін де Брейне – крайні хавбеки нового типу. Вони не мчать по своєму краю від центру поля і до кутового прапорця. Порівнявшись з карним майданчиком, вони зміщуються в центр, де відразу потрапляють в обійми Андреа Барцальї, Леонардо Бонуччі, Джорджо К’єлліні та Де Россі. Італійські руйнівники бачили сотні, тисячі таких рухливих технічних пацанів – вони знають, як їх знешкодити. Блок, різке перехоплення, а коли треба – тактичний фол.

Цього виявилося цілком достатньо, щоб потужні бельгійські фланги не змогли доставити м’яча Ромелу Лукаку. Більшу частину матчу, окрім двох-трьох проблисків, Ромелу чекав «посилки», однак подачі рідко до нього доходили, тому що він був, здебільшого, один проти трьох-чотирьох суперників. Це була перша пастка, яку нуарові герої прилаштували довірливим і прямолінійним «гостям» із трилерів.

Тим часом стратегічна боротьба велася в центрі, де Емануеле Джаккеріні, Де Россі та Марко Пароло протистояли Раджі Наінґґолану, Алексу Вітселю та Маруану Феллаїні. І тут фрагментами Бісенята вигравали за рахунок своїх потужних стрижневих гравців. Простий відбір завершувався коротким пасом, а далі півзахисники Бельгії завжди готові були пробити. За рахунок добре поставленого удару однаково небезпечними були позиції і за 15, і за 30 метрів від воріт.

Проте нуар – це жанр про підступність. І Італія в футболі – це символ хитрості та тактичної науки. Поки бельгійці займалися в’язкою боротьбою в центрі поля, суперники проігнорували її і зіграли так просто, що вийшло навіть геніально. У сучасному футболі довгий пас давно вважається моветоном, а команди, які покладаються на «вертикальний футбол» та «довжину», відразу записуються в Route One, клуб андердоґів та список футбольних примітивів. Але Італія – вона різноманітна, і застосувати навіть очевидний прийом проти суперника з насиченим півзахистом їм аж ніяк не соромно.

Довгий пас Бонуччі розрізав побудови бельгійців, наче блискавка старе дерево. Тобі Алдервейрелд грубо помилився, чи то не прочитавши відскок, чи то запізнившись з реакцією. Джаккеріні опинився сам на сам із Тібо Куртуа і зробив все настільки елегантно, ніби народився центрфорвардом з технікою Рауля чи справжнього Роналдо. 0:1 – гучний ляпас для амбіцій фантастичного бельгійського покоління. А це ж іще далеко не все. Італійці чудово вишколені, вони інтуїтивно розуміють найтонші розриви в лініях і майстерно ними користаються. Для Антоніо Кандреви, Граціано Пелле та інших поворотких футболістів – це подарунок долі. Їхні переміщення плутають та розрізняють оборону Бельгії.

У другому таймі виявляється, що бельгійцям важко чимось здивувати суперників. Вони ризикують, замість представника Роми Наінґґолана випускаючи другого форварда – неаполітанця Дріса Мертенса. Але Лукаку не працює – а його-то замінити можна хіба що за принципом «шило на мило», тому що в запасі лишаються приблизно такі ж хлопці – Крістіан Бентеке, Дівок Оріґі, Міші Батшуаї, ефективні в силовій боротьбі англійського чемпіонату, проте неповороткі й мало винахідливі як для італійських тактичних пасток.

Моменти біля воріт Джіджі Буффона були, так. Проте за весь матч можна згадати лічені з них, коли б бельгійці виграли у боротьбі в карному майданчику. А ось спроби розтягнути, подрібнити оборону Скуадри Адзурри зазнали цілковитого краху. Показовий приклад: Азар з м’ячем на куті штрафної зони. Йому просто нікому віддати і нема куди рухатися, тому з відчаю він вимушений пробити – непідготовлений удар не завдає жодних труднощів. М’яча втрачено. Повна тактична перемога футболістів у синьому.

Ми всі бачили спойлер подібної схеми матчу ще день тому, коли Німеччина холоднокровно добила Україну контратакою у кінцівці. Для кіноманів нема нічого дивного, що і в цьому матчі все завершилося так само. Швидкий Чіро Іммобіле розтягав стомлену неповоротку оборону бельгійців. Кандрева шмагав її своєю швидкістю й закидами у карний майданчик. Пелле ж просто виступив у ролі палача. Він привів у виконання вирок, який було присуджено самим футболом.

…Не дивіться на загальну турнірну таблицю чемпіонату Європи – там сумно. Лише два матчі на даний момент закінчилися з не мінімальною перевагою, і в обох постраждали досить симпатичні збірні Бельгії та України, а записні фаворити виграли, попри свої очевидні слабкості та недоліки. Але якщо не вистачає мудрості вчитися на чужих помилках, то треба вчитися хоча б на своїх.

Можна лише поспівчувати наступним суперникам Бельгії, тому що їм буде дуже важко. Ми покінчили з нуаром, італійці ще довго не потурбують цього суперника. Надалі ж усе відбуватиметься за законами трилера. Цього вечора італійці перебігали Бельгію, видавши рекордний на даний момент показник чемпіонату Європи (майже 120 км і 11 км переваги). Італійці максимально ефективно влаштували їм тактичні пастки – але далі буде легше. Це чудове покоління справді сучасне й чудово оснащене, тому знавіснілі Бісенята зроблять все, щоб більше не допустити помилок і вибратися з цієї групи. У них є для цього сили і резерви.

А от що чекає нуарового героя – Італію? І чи до снаги їй буде зробити щось подібне із Ірландією та Швецією – командами, які знають, що вони слабші, а, значить, самі будуть вигадувати способи скористатися, наприклад, віком своїх суперників та виснаженістю після бельгійських Бісенят?