Матч України проти Польщі мав стати ключовою подією усього групового етапу для синьо-жовтих. Не став. Ця гра перетворилася з епохальної у виставкову, цінність перемоги в якій могла принести лише якісь позитивні іміджеві зрушення. Крім іміджу та власного імені, збірній України уже не було за що грати – усе було програно раніше. C’est La Vie.

Усвідомлюючи увесь безвихідь ситуації підопічних Михайла Фоменка, а також дивлячись на гру цієї команди, деякі українські вболівальники ще після програного матчу в Ліоні зібрали сумки і поїхали назад додому. Як не крути, а пробути чотири зайвих дні в Європі, не найдешевше задоволення. Тим більше, коли жодної інтриги й цікавості уже нема. Заради чого, власне, залишатися? Втім, левова частка прихильників України все ж залишилася. Однак явно не через любов до своєї збірної – квитки уже давно було придбано, плани складено, гроші відкладено. Для багатьох ця поїздка у Францію стала своєрідною відпусткою, яку аж ніяк не хотілося переривати раніше часу.

Зрештою, саме через те, що останній матч перетворився у товариський, а подорож на Євро уже офіційно стала відпочинком, практично усі прихильники збірної України у день матчу проти Польщі займалися своїми справами: хто досліджував визначні місця Марселю, хто пішов закуплятися у модні бутіки, а хто просто купався у морі. До футболу і вболівання нікому діла не було, це якщо коротко.

Зовсім інша справа – поляки. Уболівальники Кадри вперше за довгий час насправді можуть пишатися своєю збірною: Левандовські і компанія після двох турів фактично гарантувала собі місце у плей-оф, а гра, яку демонструють підопічні Адама Навалки, не може не подобатися. Отож, у день гри проти України весь Марсель тонув у біло-червоних кольорах. Втім, головне не те, що поляків було більше, а те, як вони себе поводили – шумно та доволі несамовито. Грубо кажучи, так, як і мають себе поводити футбольні фанати.

May 4, 2016

Основним місцем дислокації вболівальників, звісно ж, став Старий Порт – історичний центр Марселю через велику кількість пабів уже давно перетворився у мекку для фанів. До слова, саме зі Старого Порта мав починатися український фан-марш, однак за декілька годин до його початку господарями на цій території себе почували виключно поляки: біло-червоні окупували не тільки найближчі паби, але й усі площі, постійно затягуючи пісень та інколи запалюючи шашки.

Безперечно, знаходилися серед цих людей не тільки мирно налаштовані фанати, тож очікуваних сутичок з українською стороною уникнути не вдалося – буквально на декілька секунд виникла бійка між польськими хулами та українцями, яку дуже швидко припинила поліція, втрутившись у ситуацію. Заспокоївшись, поляки продовжили запалювали своїх пісень, уже не провокуючи конфліктні ситуації.

А за три години до початку гри прихильники Кадри затягнули: «Поляки, всі на стадіон», і великою групою (фактично усі, хто перебував у районі Старого Порта) вирушили у напрямку Велодрому. Так як ця акція не була ні з ким узгоджена, а її масштаби вражали, то разом з поляками висунулися й декілька машин поліції – для уникнення можливих заворушень.

Здавалося б, коли галасливі сусіди нарешті зникли з горизонту, право господарювати у Порту мало б перейти до українців. Втім, ні: десь за п’ятнадцять хвилин на площі зібралася нова група поляків, тоді як синьо-жовтих можна було перерахувати на пальцях двох рук. Таким чином, біло-червоні знову змусили почуватися українців у меншості.

Не кардинально змінилася ситуація і о четвертій годині, коли був запланований початок фан-маршу. Хоча суттєві зміни все ж були: розсіяних вболівальників України навколо себе зміг згуртувати Сергій Притула, який і був одним з організаторів ходьби. Прийшовши на площу, шоумен, безперечно, став жертвою фанатів – фактично кожен хотів сфотографуватися з ним чи хоча б потиснути йому руку. Певний час Сергій відповідав взаємністю, після чого заявив, що прийшов сюди не для цього, а пізніше буде час для спільних фото, тоді як зараз треба вболівати.

Наступне питання Притули увігнало в ступор усіх присутніх на площі: «У кого тут є барабан?» Які ж барабани у простих туристів? Тому, крім сміху і розгублених поглядів, у відповідь амбасадор не отримав нічого. Однак він не розчарувався, а навпаки взяв на себе роль своєрідного вожака цього стада. Попросивши всіх заховати смартфони, Притула підняв руки вгору і, плескаючи в долоні, протягнув «У-кра-ї-на». За ним цю кричалку повторили й інші.

І уже тоді, коли натовп був трохи заведений, фан-марш рушив до стадіону. Спершу людей було не більше трьох сотень, але уже на підході до Велодрому їх кількість перетворилася на декілька тисяч: українці з усіх сторін підтягувалися до ходи. Звісно, це не масштаб угорської ходи, і навіть не повторення спонтанного маршу поляків, але уже хоч щось! До слова, доволі символічно, що в кінці української колони пересувалися декілька десятків поляків, які з задоволенням співали не лише своїх пісень, але й приєднувалися до виконання українських зарядів. Наприклад, разом фанати обох збірних співали «Ruska Kurwa» та стрибали під «Хто не скаче, той москаль».

May 4, 2016

Центральним мотивом фан-маршу стала кричалка «Віва, віва, Україна», яку затягували не менше дюжини разів. Також часто українці передавали привіт російському президенту. Однак набагато приємніше те, що крім звичайних кричалок, вболівальники синьо-жовтих затягували й пісні: «Червону Руту» та «Україна». А уже наближаючись до стадіону виконали й державний гімн України.

Так, підійшовши впритул до стадіону, український фан-марш потонув у засиллі біло-червоного кольору: все-таки поляків було в декілька разів більше. Саме поляки й надали українцям майстер-клас стосовно підтримки своєї команди на стадіоні – синьо-жовтих відверто не було чутно. Втім, сам фан-марш, звісно ж, залишився доволі позитивним моментом: до останнього не вірилося, що українці організуються навіть в декілька сотень, а вийшло зібрати навіть декілька тисяч.

Звісно, після гри настрій у прихильників України був нікудишній, тому поляки знову безапеляційно панували у Марселі. Уболівальники Польщі були всюди, тоді як українці продовжили вивчення місцевих магазинів та визначних місць. Власне кажучи, це й відрізняє справжніх фанів від футбольних туристів – хтось приїхав підтримувати команду, а хтось – у відпустку. Однак фан-марш довів, що хоч якась перспектива для зростання у нас є. А поки маємо те, що маємо: слабку підтримку при слабкій грі збірної. Усе закономірно.