Колись маленька Галичина врятує Велику Україну.
Ці слова, які були сказані Пантелеймоном Кулішем, в наш час є надзвичайно актуальними. 14 листопада 2015 року саме столиця Галичини мала допомогти українській футбольній збірній зняти закляття плей-оф. І дійсно Львів є унікальним містом, славним своїми традиціями, чудесною архітектурою, привітними жителями та патріотизмом. Футбольний матч збірної нашої країни в місті Лева – це дійсно свято. Так, 15 листопада у Львові проходили вибори міського голови, але за день до того була та подія, яка набагато більше хвилювала мешканців нашої культурної столиці. Поєдинок зі словенцями, перемога в якому допомогла б не прокидатися українцям в страшному поту, чуючи те фатальне слово, котре пишеться через дефіс. Адже за всю історію українського футболу слово плей-оф дійсно стало тим, котре не можна називати. А всі суперники в стикових матчах були для синьо-жовтих темним лордом Волдемортом. Правда, на відміну від Гаррі Поттера в наших гравців не було чарівної палички, яка б допомогла подолати всі темні чари, які стояли на шляху України на великий футбольний форум.
Розуміючи, що серія з п’яти поспіль вильотів у стикових матчах пахне містикою – українське футбольне керівництво вирішило витягнути свій головний козир та вибрало Львів для того, щоб завоювати путівку до Франції. Цікавим є те, що наша збірна досить пізно відкрила для себе місто Лева (так як і вся Європа – віднайшла для себе Львів, як один з топ-туристичних маршрутів лише після Євро-2012). Правда, перший матч України відбувся на території Західної України, але в Ужгороді. Причина такого вибору була банальна – фінансова. Команда грала проти угорців і, так як мадярам було рукою подати до Закарпаття, то цілком логічно, що першим містом, в якому можна було наживо підтримати синьо-жовтих став Ужгород. У 1993 році наступним населеним пунктом на території України в котрому зіграла збірна стала – Одеса. Цей вибір теж був досить логічним, оскільки в цьому протистоянні нашим хлопцям протистояла команда Ізраїлю. З 1994-го і аж до вересня 2001 року монополією на проведення ігор національної команди володів Київ.
І ось 5 вересня 2001 року відбувся перший матч націоналу у Львові: на стадіоні Україна були розгромлені вірмени з рахунком 3:0. 15 листопада 2011 року естафетну паличку в України взяла сучасна “Арена-Львів”, побудована до Євро-2012. Інколи статистика буває досить промовистою: національна збірна провела у Львові 9 офіційних ігор, з яких в усіх матчах здобула перемоги, різниця м’ячів: 28-4, у 7 поєдинках українські кіпери робили шатаут. В цьому відбірному циклі наша команда показувала досить бліду гру і перші промінчики надії ми знову ж таки побачили на Арені-Львів, де українці просто змели білорусів у першій половині гри. Потім наставник гостей Олександр Хацкевич зауважив, що під час виконання стадіоном національного гімну України в багатьох гравців його команди почали тремтіти коліна. І вже тоді він зрозумів, що Білорусь в цьому матчі приречена. І дійсно однією з візитівок матчів у місті Лева є виконання гімну, в якому є щось сакральне. Гравці збірної України отримують імпульс та викладаються на усі 100 % адже розуміють, що перед такою публікою не можна сфальшувати.
Коли, незважаючи на розширення числа команд, які проходять напряму на єврофорум наша збірна знову змушена була грати плей-оф, то цілком логічно, що право приймати ключовий матч отримав Львів. Адже такої підтримки, як у місті Лева, наш націонал немає ніде. І для того, щоб проходити далі в таких поєдинках потрібен фарт. Згадаймо хоча б те невезіння, яке супроводжувало нас в протистояннях з хорватами – рикошет після удару Бокшича і м’яч затріпотів в сітці Шовковського і з тими ж словенцями – гол Ачимовича та й фатальний постріл Павлина і знову ж таки рикошет… І хоча кажуть, що везе сильнішим, але ті самі топ-команди теж розуміють наскільки важливою є удача в футболі. Так Іспанія всі свої ключові поєдинки як правило проводить на фартовій арені Рамон Санчес Пісхуан.
Напередодні матчу зі Словенією настрій був не з кращих, тому що ситуація з продажем квитків була дуже дивною, але ж наскільки рідною для наших реалій. Виникали серйозні сумніви в тому, що на грі буде та сама, знакова львівська підтримка. Так як існували припущення, що заповітні тікети отримали не справжні фанати, а ті хто мав більше зв’язків. І ось гра: виконання гімну і стало зрозуміло – все має бути як завжди. Наші збірники зарядилися від стадіону і почали планомірну облогу володінь Хандановича. І незабаром сталося диво: Ярмоленко правою (!) ногою розібрався із захистом словенців та забив такий потрібний гол. Потім було два епізоди після яких Словенія могла відігратися: Іличич пробив над дев’яткою, а Новакович замість того, щоб розстріляти наші ворота не зорієнтувався в ситуації та “шкіряний” просто відскочив від нього. І це був справжній фарт, якого нам так бракувало в усіх попередніх стикових іграх! Гол Селезньова, який замкнув простріл Федецького, довів Арену-Львів до стану екстазу. Ми могли забити ще, але наприкінці поєдинку був один момент, який вкотре змусив говорити про магію Львова: після помилки П’ятова словенці лише чудом не відквитали один м’яч.
І знову ж потрібно відзначити фактор Арени-Львів. Протягом всього матчу стадіон не замовкав і гнав своїх улюбленців в атаку. І наші гравці відчували цю підтримку та грали так, якби це був вирішальний матч в їхньому житті. Скільки емоцій було в Ярмоленка та Селезньова після забитих голів – вони буквально електризували все навколо. Ми переграли Словенію в тому, що було одним з головних їхніх козирів 16 років тому – в бажанні. Після гри Руслан Маліновський та Артем Федецький робили акцент на ролі українських вболівальників у такій важливій перемозі: “За такої підтримки гріх не витискати з себе максимум. Вона була фантастичною, божевільною. Я не просто задоволений нею – це кайф”.
На жаль, як завжди, в бочці львівського меду, знайшлося місце і величезній ложці дьогтю: знову ж таки були фаєри, які з’явилися після голу Ярмоленка. Правда більшість вболівальників почали гучно скандувати “Ганьба” та вживати більш міцні слова по відношенню до любителів вогняних шоу. І приємно, що це дало результат, після другого м’яча фаєрів стало значно менше. Отже, Львів вкотре підтвердив те, що він є по-справжньому неприступним для суперників України, а гравці нашої збірної на Арені-Львів борються, як спартанці. Столиця Галичини дала такий необхідний імпульс синьо-жовтим для того, щоб подолати закляття плей-оф, але слід пам’ятати, що в Мариборі буде зовсім непросто. Будемо вірити, що в поєдинку у Словенії українські футболісти будуть натхненними перемогою у Львові, і ми здобудемо таку бажану путівку до Франції.
Володимир Войтюк, Sport Arena
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться