— Полоська, — повторювала рівним спокійним голосом дівчина у автобусі від стадіону до центру міста. — Полоська, полоська.
Спершу вона вибачилась та спитала, чи справді у одного з багатьох чоловіків було написано Полонія. «Польська!» — вигукнув той, аби усім стало зрозуміло. Тепер та жінка та її подруги запам’ятають цю назву. Хоча багато хто Польщу знав і так. На зупинці автобусу, який так і не з’явився, до іншої компанії підходили місцеві жителі та бажали успіху. І нехай одного разу це була сім’я польських емігрантів, яка побажала вдачі та розчаровано розповіла, що білет взяти не змогла, але здебільшого це були чоловіки років 50-60 арабської зовнішності. Вони всі були за Польщу.
Але це може просто через те, що у цій частині Ніцци поляків було явно більше. Та й взагалі червоно-білі домінували по кількості людей. Та зрештою Північна Ірландія сама по собі країна не надто велика.
Важливий міжнародний турнір по телевізору та наживо — зовсім різні речі. Те, що видно безпосередньо через телеекрани — це власне футбол. Півтори години подій. Для вболівальників футбольний матч складається більше, ніж з двох таймів по 45 хвилин. Північна Ірландія за весь матч зробила не більше двох ударів по воротах, але її вболівальники на запитання, чи розчаровані вони поїздкою, твердо і чітко відповідають, що ні, це задоволення, а не розчарування.
Безперечно справа тут і у гарному місті Ніцца з теплим повітрям та довжелезним пляжем. Але для вболівальника матчдей — це щось більше. Це свято. До нього готуються увесь день. Одягаються у спеціальний одяг. Фарбуються. Ну хіба що перед святом так багато не п’ють. Але це забобони якісь.
Уся Променада була заповнена людьми у біло-червоних та зелених футболках. Вболівальники витіснили звідти туристів, які у такій атмосфері марно могли розраховувати на відпочинок. Звідусіль лунали пісні уболівальників двох команд. Були відомості, що на гру приїхали головні польські хулігани, але в центрі вони не показувались. Там панувала загальна атмосфера свята. А що за свято без бійки — то до сусідів з іншого боку кордону.
«Польська, Польська», — завжди починали скандувати вболівальники Кадри, на що ірландці вмикали свої більш підготовлені горлянки та почали у такт відповідати «Ольстер, Ольстер». Це звучало майже однаково, тому викликало сміх. Дівчата з Польщі дуже злились. Інших пісень вони не знали. Хіба тільки про бяло-червоних.
Репертуар британських ірландців бува набагато більшим. Подорож від центру фан-зони до стадіону на шаттлі довела це. 20 хвилин вони не замовкали. Тільки на одному кінці автобусу пісня лунала слабше, як хтось просто починав заводити іншу. Everywhere we go.
Саме на цю пісню поляки відповідали своїм хітом. Все ж її всі уже знають, тому не дуже важко знайти правильний варіант. Everywhere we go — Lewandowski score.
Щодо Роберта Левандовські та Кайла Лафферті йшло нагнітання ситуації не тільки у ЗМІ. Ніби це гравці абсолютно різного рівня. Один з них — зірка Баварії, інший повинен був піти в оренду з Норвіча до Бірмінгему, аби отримати хоч якусь ігрову практику напередодні Євро.
— Що там ваш цей Лафферті?
— Він готовий. Перебуває у найкращій формі в кар’єрі.
— Краще за нашого Левандовські?
— Лева… хто?
Гра на рівні збірних вирівнює клас. А по важливості для своєї команди Лафферті може вважатись навіть сильнішим за Левандовські. Таких веселих бесід вистачало протягом усього передматчевого спектаклю. А ірландці мають цілий набір пісень про свого головного героя цієї команди. «А перший номер — це Лафферті, а другий номер — це Лафферті…» й так далі до 11-го з приспівами, що, мовляв, ми всі команда Кайла Лафферті.
Проте підігрів інтересу до цього протистояння виявився марним. Левандовські взагалі загубився на полі, а Лафферті просто мусив кілька разів показатись, адже попереду у Північної Ірландії більше нікому було загрожувати воротам суперника. Проте про обох форвардів більше згадок було саме перед грою.
У жителів Ніцци та взагалі у глядачів гра не викликала великого ажіотажу, а от веселощі гостей радували та змушували знімати все на телефони. Зазвичай гості одного з головних курортів Європи не розпивають пиво прямо на вулицях та не ходять в одних шортах з розмальованими обличчями.
Брак інтересу було добре помітно у матч-центрі для роботи преси. Місця вистачило б для журналістів ще для одного матча. А на запізнення з тим, щоб забрати акредитацію, дівчина відповіла, що треба приходили раніше і все таке. Потім все ж знайшла вільне місце. «Пощастило, що цей матч… еее… як там воно правильно буде — нікому не потрібен». Але вона не їхала в шаттлі з вболівальниками збірної Північної Ірландії, аби оцінити важливість гри для них.
Так, гра серед загального числа любителів футболу не викликала великого інтересу. Все ж далеко не найвідоміші команди, тому навіть стадіон не був заповненим до кінця. А ще менше шанувальників та захисників гри залишилось після її завершення, коли стало зрозуміло, що це найгірший матч на турнірі за багатьма показниками.
Польща грала рівно до забитого голу. Північна Ірландія так і не знайшла можливостей атакувати, хоча Майкл О’Ніл постійно міняв схему гри своєї команди та випускав гравців атаки.
За межами стадіону було справді цікавіше. Але футбол це не тільки сама гра. Так, це дещо більше. Після такої гри немає сенсу сперечатись.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться