Відправляючись у Францію, першим ділом було поставлене завдання зрозуміти, яка ж вона — справжня Франція. Чи й справді тут так мало корінного населення, а переважають емігранти? Чи й справді загроза тероризму настільки висока, як про це говорять? Чи й справді усі французькі багети «повітряні», а вино тут п’ють більше ніж пиво? Список «чи й справді…» можна продовжувати вічно, та згадати варто лише про ще один пункт – а чи й справді тут не так потужно підтримують свою збірну? Завдячуючи УЄФА, яка вибрала десять міст-господарів практично з усіх регіонів Франції, є можливість порівнювати і робити якісь висновки. Ба навіть більше: змінювати думку після того, як вона, здавалося б, уже сформувалася.
Так буває: Париж видається чудовим містом, та згодом приходить розуміння, наскільки кращим є Марсель чи той ж Лілль. Те саме з організацією – можна сказати одні слова про Ніццу, але зовсім інші – про Сент-Ет’єн. Як виявилося, підтримка Ле Бльо у Франції теж варіюється від місця дислокації – не всюди за команду Дідьє Дешама вболівають з однаковим завзяттям. І, щоб зрозуміти це, потрібно було відправитися у Ліон. Саме тут і можна відшукати не тільки найкращих прихильників Трьох півнів, але й справжню Францію.
У Ліоні можна йти пустими вулицями практично усю дорогу до центру, а уже наприкінці шляху дивуватися, звідки з’явилися усі ці люди. Довгі і вузенькі вулички, які, в більшості своїй, стікаються в центр, справді володіють певною магією – вони заповнюються, зрештою як і пустіють, буквально за секунду. Усе дуже просто: цих вуличок тут незліченна кількість, тож люди те й діло звертають кудись чи виходять звідкись.
Напередодні гри Франції проти Ірландії гуляти центральними вуличками у Ліоні було доволі складно: попри відносну безлюдність, тут завжди можна було наткнутися на різного роду звуки. Найгірше те, що неможливо було зрозуміти джерело шуму: якесь гучне дійство могло відбуватися як на сусідній вулиці, так і десь зовсім поруч. Однак уже за години три до початку матчу джерело шуму централізувалося, заполонивши буквально усі дороги в центр, куди з усіх боків хлинули люди у синіх футболках і з прапором на плечі.
Дивуватися з того, що французів у Ліоні було більше ніж ірландців, було б верхом ідіотизму – все ж саме Франція є господарем турніру. І навіть незважаючи на те, що фанати їі суперника вважаються найкращими в Європі, перекричати їх французи повинні були з легкістю. Спершу здавалося, що так насправді й буде: люди у зелених футболках губилися у кількості вболівальників у синьому, такі собі зелені крапки у суцільному морі. Втім, уже в самому центрі ситуація трішки змінилася – ірландці трималися купи, створивши таку собі одну суцільну групу. А це в свою чергу дозволило визначити, що в Ліоні на кожного британця приходиться близько десяти французів. Не найгірший ж можливих сценаріїв, це точно.
Можливо, французів насправді могло б бути більше, однак не всі бажаючі змогли потрапити у фан-зону. До питань безпеки у Ліоні підійшли з усією відповідальністю: якщо в інших містах при вході просто перевіряли вміст сумки та обшукували людину, то тут на фанатів чекав сканер та перевірка як у аеропортах. Повноцінна і дуже ретельна. От через тривалість цієї процедури й виникали затримки у чергах – бажаючих подивитися гру своєї збірної було безліч. Ще одним мінусом організації входу у фан-зону був їі розклад роботи: тільки два входи з чотирьох працювали з самого ранку, тому тягнучки на вході утворилися ще за добрих години три-чотири до початку гри: два пропускні пункти напевне не могли пропустити усю кількість людей.
Забігаючи наперед, варто сказати, що доволі значна кількість прихильників Франції дивилася гру за межами фан-зони. Не всі змирилися з цим фактом зразу, і протягом перших хвилин ще пробували свистіти та обурюватися, однак врешті-решт вони просто втупилися в екрани. Добре, що футбол без проблем можна було подивитися і за межами «залізної завіси».
А в самій фан-зоні, тим часом, французи на повен голос затягнули Марсельєзу. І можна сказати з впевненістю, що звучала вона дуже потужно. Набагато краще ніж у паризькій фан-зоні. Парадокс, здавалося б, але протягом поєдинку різниця між підтримкою у Парижі та Ліоні стала ще відчутнішою. І перевага тут явно не на користь столиці Франції. Публіка, що збирається під Ейфелевою вежею, настільки ж різноманітна як і сам Париж, тоді як сюди прийшли з єдиною ціллю – підтримати свою збірну. І все. Простим смертним під час гри Франції у Ліоні не місце.
Однак першими раділи ірландці – їхня збірна несподівана вийшла уперед уже на третій хвилині поєдинку. Передати усю радість Зелених неможливо: британці обіймалися, розливали пиво, та моментально затягували різні пісні. Французи перші декілька хвилин перебували в шоці, проте уже зовсім скоро їм вдалося знову поставити галасливих суперників на місце, перекричавши їх за допомогою декількох гасел. От саме це, мабуть, і є однією з ключових рис у відмінності підтримки Ле Бльо у Парижі та Ліоні – столичні вболівальники не консолідуються у важкі моменти, закриваючись у собі, тож про жоден шум мова не йде.
Два голи Антуана Грізмана на початку другого тайму остаточно перевернули ситуацію з голови на ноги не тільки на полі, але й поміж вболівальників. Французи нарешті змогли видихнути з полегшенням, розуміючи, що їхня команда уже не відпустить свою перемогу. Це усвідомлення допомогло прихильникам Ле Бльо поводити себе ще більш гучно та розкуто – про жодних ірландців мова уже не йшла. Де-не-де у фан-зоні навіть загорілися фаєра, що викликало, як мінімум, здивування: адже не до кінця було зрозуміло, яким чином можна було пронести їх всередину. Однак ні жандармам, ні стюардам діла не було до піротехніки: абсолютно усі раділи голам Франції.
До кінця матчу ірландці так і не змогли прийти в себе, хоча декілька разів вони й затягнули: «Shane Long’s On Fire», втім ця їхня пісня потонула у суцільному співі французів. До слова, фанати Ле Бльо залюбки підспівували разом з ірландцями, вірніше, підтанцьовували на приспіві «На-на-на-на».
Марсельєза наприкінці гри справила таке ж сильне враження, як і передматчева – усі співали як один. Справжня єдність, не інакше. Фінальний свисток ліонська фан-зона зустріла аплодисментами, а місцями навіть сльозами щастя. Так, Франція заслужила на таке свято, а Ліон – тим більше. Втім, найприємніше відбувалося потім: натикаючичь на групи ірландців десь у місті, французи їм аплодували та дякували за гру, підбадьорюючи своїх недавніх суперників. Ось така вона, футбольна повага.
Закінчення гри, втім, не означало кінець дійства для ліонців – місцеві фанати перебазувалися з фан-зони у вузькі і довгі вулички, ще довго створюючи неймовірну атмосферу. Так, вони уже не дивилася на інші матчі, але хіба у цьому є якась різниця? Ці люди вболівали сьогодні тільки за одну збірну — їі перемогу тепер вони й святкують. Усе закономірно.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться