Давайте будемо відвертими: кожен вболівальник збірної України очікував подібного результату. Так, звісно, можна було розказувати про «прокляття стадії плей-офф» або ж сумніватися у силі синьо-жовтих, та глибоко в душі будь-який фанат був переконаний у тому, що львівський матч закінчиться впевненою перемогою підопічних Михайла Фоменка. Ба навіть більше, в деякі моменти поєдинку здавалося, що й футболісти обох команд були свято переконані у фінальному підсумкові поєдинку. Разом з тим, не варто лукавити і уже прямо зараз складати оди українській збірній. Адже, як то кажуть, завжди є одне «але».
І хоч насправді після львівського поєдинку можна знайти багато таких «але», одне з них дуже яскраво кидається в очі – ця зустріч була не так виграна господарями, як програна гостями. Програна, причому, не тільки на полі, але й у плані тренерської боротьби. Програна ще й тому, що словенці, схоже, очікували вийти і побачити таку ж Україну, що і шістнадцять років тому – Україну, що недооцінила свого суперника. Програна також через прекрасну атмосферу на Арені Львів, яка тиснула на сьогоднішніх гостей і не давала можливості їм почуватися комфортно. Програна, зрештою, і через певну посмішку долі для українців – абсолютно несподіваний перший гол і два вбивчі моменти підопічних Сречка Катанця зразу ж після нього, які у результат на табло все-таки перетворитися не змогли.
Адже, якщо бути об’єктивним, то язик жодним чином не повернеться сказати, що збірна України хоч чимось здивувала у цей вечір. Стартовий склад Михайла Фоменка можна було спрогнозувати з вірогідністю у 95% зразу після того як стало відомо про травму Руслана Ротаня. Ще більш очевидним було й те, що основну ставку синьо-жовті зроблять на флангову гру.
Єдине, щодо чого можна було розводити демагогії перед матчем, так це про настрій і психологічну готовність футболістів вигравати цей матч. Поєдинок, тим не менш, показав, що якраз з цим усе в порядку –свій найкращий матч у сезоні провели Артем Федецький і В’ячеслав Шевчук, виглядав свіжим Сергій Рибалка, а Євген Коноплянка прекрасно справився з роллю капітана.
Тільки-от розхвалюючи синьо-жовтих сьогодні, ніяк не йде з перед очей така ж впевнена і солідна перемога над збірною Франції два роки тому. Усі пригадують, чим завершилася та наша історія? Уже відчуваю, як Ви тут зараз подумки заперечуєте усі мої паралелі і переконуєте себе в тому, що збірна Словенії – це далеко не Франція. І що практично жодних шансів у наших теперішніх суперників відігратися з рахунку 2:0 немає. Ви й справді праві, та не забувайте про те, що збірна України зразка листопада 2015 року не так суттєво відрізняється від команди дворічної давності. І питання навіть не в тому, зможуть чи не зможуть відігратися підопічні Сречки Катанця, як в тому, а чи не створять підопічні Михайла Фоменка собі проблеми самотужки? Адже навіть попри чотири пропущених голи за весь відбірковий цикл не можна сказати, що захист синьо-жовтих грає безпомилково.
Те, що відбувалося на полі Арені Львів протягом десяти хвилин після забитого м’яча Андрія Ярмоленка – чи не найкраща ілюстрація вищесказаних слів. Нехай реалізувати свої моменти ні Йосип Ілічич, ні Мілівоє Нокановіч сьогодні не змогли, але ж нічого не заважає їм використати подібний шанс у вівторок. А що буде тоді?
Зрештою, могли ми зараз не говорити про якісь теоретичні розрахунки щодо вівторкового матчу, якби у Львові українці забили третій гол. І ж не скажеш, що моментів у нас не було. Навіть якось навпаки – спершу чудо-сейв після удару головою Дениса Гармаша зробив Самір Хандановіч, потім вистріл Євгена Селезньова прийняла на себе стійка. Ці два моменти, проте, не йдуть у жодне порівняння з тим, що придумав Коноплянка на дев’яностій хвилині поєдинку: при виході три в три капітан синьо-жовтих вирішив не віддавати пас партнеру, а зміститися в центр і пробити самому. З одного боку, таке рішення Жені абсолютно зрозуміле: бажання викинути Хандановіча зі своїх страшних снів переважило і він вирішив завдавати удару. З іншого боку, зразу ж пригадався епізод за участі Олександра Ковпака, який на останній хвилині додаткового часу у матчі проти словацької Жиліни пробив по пустих воротах з центру поля, а не залишив м’яч у своєї команди – у зворотній атаці Ворскла пропустила і вилетіла з розіграшу Ліги Європи.
Знаючи, тим не менш, український темперамент, практично немає сумнівів в тому, що абсолютна більшість вболівальників, журналістів, експертів уже прямо зараз відправляє нашу команду пакувати речі до Франції, адже у Львові синьо-жовті й справді зіграли на дві голови краще суперника. Можливо, дехто навіть після цього поєдинку готовий забути усі ті слова, що казав раніше про Михайла Фоменка (особливо після трьох замін в матчі, однією з яких став вихід Руслана Малиновського) і навіть готовий захищати головного тренера синьо-жовтої дружини. Тільки-от ні в якому разі не варто забувати, що це був тільки перший поєдинок і ми ще насправді дуже далекі від здобуття такої жаданої путівки на Євро і навіть від перекреслення «прокляття плей-офф». Хоча мінімальний привід для радості у нас є.
Олексій Мандзій, Sport Arena
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться