Один за всіх і 300 тисяч за одного. Репортаж Sport Arena

Розповідь про Ісландію на цьому Євро треба завжди розпочинати населенням країни. Або обов’язково згадати. Ніби це справді має якесь важливе значення.

Завжди можна якийсь факт просто повернути потрібною до себе стороною. Тоді виходить, що Ісландія якимось чином змогла виростити покоління сильних гравців. Вираховувати відсоток людей на кожного гравця цієї команди. Охкати. Ахкати. Дивуватись. Але при більш детальному вивченні збірної Ісландії усі ці фактори втрачають вагу.

Неважливо, скільки людей проживає у Ісландії. Неважливі багато інших факторів. До того ж ніяке Золоте покоління Ісландія не виростила. Усі її досягнення – це плід колективної роботи та створення команди. Кожен гравець цієї команди має значення, але точно так само кожен гравець і не має значення. Це дійсно той класичний варіант, коли народ делегував права розпоряджатись своєю долею вибраним людям. Вони мають вирішувати, наскільки добре ми граємо в футбол. А ми їм допоможемо. Якщо треба, то самі станемо футболістами, аби допомогти.

Голкіпер Ханнес Хальдорссон, до речі, так і зробив. Професійну кар’єру він розпочав тільки кілька років тому. Кожен міг би спуститись з трибуни та зайняти місце на полі. У збірній Ісландії не треба вміти добре грати в футбол. Треба вміти діяти за межею можливостей. «Для нас це взагалі ніяка не дивна історія, – говорить один із вболівальників у футболці збірної Ісландії. – Раніше у нас багато гравців було з такою біографією».

Можливо. Але раніше Ісландія просто не звертала на себе такої уваги. Та взагалі ніякої уваги у футбольному плані.

***

«На чемпіонаті Європи немає фаворитів та аутсайдерів», – літній чоловік на камеру для китайського телебачення намагався говорити простими словами, які він сам часто чув звідти. Звична річ, коли людина перший раз опиняється в такий ситуації, вона просто починає копіювати когось з почутих раніше. Ніби дитина, у якою немає свого досвіду, просто повторює за дорослим. Але аж раптом його попутник вирішив перервати монотонність розмови: «Це стосується і нас в матчі проти Португалії!»

Китайськи репортер ніяк не міг порахувати, як це мало – 300 тисяч жителів. У Китаї це невеличке село. І не міг збагнути, як 10% населення країни приїде на Євро. 10% населення Китаю може створити нову націю у багатьох країнах світу. Ісландцю було не дуже приємно говорити на тему кількості людей. Насправді немає ніякої різниці. А ці питання на камеру змушували його нервувати та відчувати дискомфорт. А він приїхав заради іншого.

Для футболістів слова, що вони вже й так раді потраплянню в фінальну частину Євро мають вигляд майбутньої відмовки. Для вболівальників таких команд, щоб не сталося, це все одно буде справжнє свято.

Ісландці не мають великого досвіду у виїздах на великі турніри, але вони добре розуміють що треба робити та як себе поводити. Врешті-решт, у цьому немає нічого нового: вибираєш найближчий заклад з алкоголем та п’єш, поки не почнеться матч чи поки є сили.

Але були не тільки ті, які просто приїхали пити пиво. На цей турнір ісландці приїхали сім’ями, адже іншої можливості може й не бути. «Для нас це велика подія, – розповів один з таких татусів, у якого дружина та діти також були одягнені у сині футболки. – Я хочу, щоб мої діти побачили це свято на власні очі». Ніхто не говорить про початок великих часів та навіть про можливість ще раз потрапити на Євро. Тут одного буде досить. Аби нормально посвяткувати.

***

Безпосередньо на стадіоні під час матчу ісландці також почали святкувати відразу. Це були яскраві емоції радості та щире небуденне щастя. Португальців було більше, але справжнім 12-м гравцем були саме ісландці.

Коли Кріштіану Роналду бив своїх два штрафних на останніх хвилинах зустрічі, то йому треба було перекинути не тільки стінку із гравців Ісландії, але й усіх вболівальників на трибунах. Не дивно, що у нього це так і не вийшло. Усі за одного. За полем, на полі, в житті.

Ще на п’ятій секунді гри Арон Гуннарссон виконав свою передматчеву обіцянку та жорстко зустрів Роналду в центрі поля. Трибуни вибухнули емоціями. Кожен з них зробив би те саме. Але вони, вся команда також делегувала це право Гуннарссону. Хтось хотів футболку Роналду після гри, але більшим конкурс був на те, щоб зробити саме це – показати зірці суперника, що йому сьогодні не буде легко.

Ісландія чудово провела відбірковий турнір. Вона не просто пробилась на Євро через розширення турніру, а своїм виступом проти серйозних команд заслужила це право. Ларс Лагербек – досвідчений та розумний тренер для того, аби правильно оцінювати ситуацію. У Португалії більш сильні в індивідуальному плані гравці, а тому й більше можливостей в атаці. Ісландії не можна було грати у відкритий атакувальний футбол. Тому й такий собі опорник Гільфі Сігурдссон, і Бйорн Бярнасон, і обидва форварди багато працювали в обороні.

Другим номером можна грати по-різному. У першому таймі це виходило у Ісландії просто жахливо. Безліч позиційних помилок, втрати м’яча та гольові моменти у суперника. На початку другого тайму гол Бярнасона змінив ситуацію. Ісландія не почала краще атакувати чи більше володіти м’ячом, зате вона захищалась набагато впевненіше.

Вболівальники Ісландії також прекрасно знали свою роль у цій грі. У першому таймі вони намагались більше аплодувати та заспокоювати своїх гравців. Після перерви та голу почались войовничі заклики. Треба було згуртуватись та усім робити можливе й неможливе, аби утримати потрібний результат. Їхні пращури вікінги любили нападати на всіх, але при цьому й захищати свій дім треба завжди. Коли ворог хоче тебе захопити, на бій треба ставати усім не тільки воїнам. Інші чоловіки, жінки та діти не просто були одягнені у футболки збірної Ісландії, як це зазвичай необхідно. Вони були частиною цієї команди.

У 11-ти гравців проти 300 тисяч немає шансів виграти. Ще й коли самовіддача настільки неймовірна.

Відразу після фінального свистка гравці пішли до вболівальників, аби разом відсвяткувати. Цей результат – не перемога у турнірі, навіть не перемога взагалі. Але не можна не відзначити ті старання, які усі 90 хвилин робила команда для досягнення цього результату. Кожен з трибун міг би вийти на поле та зіграти, усі це розуміють. Але навряд чи хтось зробив це краще.

Багато хто може сумніватись, чи був насправді привід для такої радості. Ясно що був. «Ясно що був!»