Євро-2016 насправді розпочинається для України саме зараз. Забулися численні лайки та репости, присвячені сейвам Андрія П’ятова, ударам Євгена Коноплянки, Андрія Ярмоленка чи Євгена Хачеріді, обводкам Сергія Сидорчука – поразка від німців була очікуваною, тому навіть фрагменти хорошої гри проти чемпіонів світу сприймалися з неабияким ентузіазмом. Але наш час настає саме зараз, і ось він – перший матч із категорії тих, які обов’язково треба вигравати.

Збірна Північної Ірландії довго трималася проти поляків, але все ж пропустила той самий вирішальний м’яч і програла. Поляки показали слабкі та сильні сторони гри наших найближчих суперників, однак нам не випадає дивуватися. Поки що північноірландці видаються найбільш стереотипними і одноманітними серед усіх учасників фінального турніру чемпіонату Європи. Вони можуть запропонувати рівно те, що ми бачили у їхньому виконанні у відборі.

Їхній центр захисту потрійний, вони зустрічають суперників злагоджено й грають щільно. Захисники чіпкі й непоступливі у єдиноборствах, причому крайні, на відміну від тих же італійців, які грають за схожою схемою, підключаються до атак значно обережніше, також на повну силу відпрацьовуючи на своїй половині поля.

Жертвою такої побудови став Роберт Левандовськи, котрий не відчував звичної свободи в чужому карному майданчику, а під час пошуків м’яча за її межами солідно втрачав у гостроті. Зате дуже вільно почували себе фланги і другий нападник Аркадіуш Мілік. Граючи у відтяжці, він ефективно вривався з глибини й сповна користався відскоками, чигаючи м’яча на лінії обстрілу. Словом, Північна Ірландія – це болото, у якому можна втопитися, але є обабіч нього обхідні суходільні шляхи. Тому доля матчу залежатиме саме від нашої збірної і її командної гри. Не менш важливою за центрфорварда буде роль крайніх напівоборонців, та й з атакувальним хавбеком не можна помилитися, тому що від його імпульсу залежатиме темпоритм нашого наступу.

Після преамбули – до головного. То як же збірній України здолати північноірландців – причому бажано – результативно й малою кров’ю?

У розпорядженні Михайла Фоменка є кілька варіантів, однак усі вони таять у собі не лише переваги, а й недоліки.

По-перше, розберемо нашу зброю. Національна команда України прибула на чемпіонат Європи з трьома центральними нападниками. Випробували поки що не всіх – Зозуля починав матч з німцями зі стартових хвилин, а Селезньов вийшов на заміну.

Роман Зозуля вважається більш рухливим форвардом, ефективним у матчах, коли передбачається велика оборонна робота й контратаки. Однак у матчі з німцями він не спрацював – його успіхи в чорновій роботі залишимо статистикам, а самі відзначимо, що від Романа просто не йшло тієї гостроти, яка могла б зв’язати ноги німецьким захисникам, і в тому числі – й авторові вирішального м’яча Мустафі.

Євген Селезньов, котрий порівняно із Романом більш потужний, але менш швидкий, застосовується, здебільшого, якраз у матчах, де належить багато часу провести в позиційних атаках і пробивати габаритну оборону. Порівняно з Романом, у Євгена козир у вигляді значно більшої результативності (4 голи у 27 матчах Зозулі при 3 асистах, 11 голів у 51 матчі Селезньова при 3 асистах). Ще перед Євро зазначалося, що Селезньов – найбільш цілісний форвард із тих, які є у збірній. Він однаково ефективний і при комбінаційній грі, й при таранній, а ще, попри показну малорухливість і невисоку швидкість, досить спритний у моментах, які вимагають бомбардирської реакції.

Третій варіант – молодий Філіп Будківський, котрий провів найкращий сезон у кар’єрі і навіть побив рекорд Зорі за кількістю голів за сезон (а це не так уже й мало, клуб же із серйозними традиціями). Однак у збірній Філіп все ще не забивав і в останніх семи матчах залишався невикористаною заміною Фоменка. Його ігрові плюси – в антропометрії, молодечій рухливості (порівняно з…). Мінус – брак досвіду матчів на такому рівні. Прямо скажемо, його вихід означатиме або що щось пішло занадто «не так», або що, навпаки, перемога настільки близька й переконлива, що можна вже випускати молодь «під преміалку».

У попередній статті ми відзначали, що збірній гостро не вистачає гравця на позицію піднападника або форварда у відтяжці. Стоїмо на своєму, тільки конкретизуємо – під Північну Ірландію нам був би потрібен навіть не Юрій Калитвинцев, а, радше, Андрій Воронін чи Артем Мілевський.

Обґрунтуємо думку.

Поляки кинули на північноірландців зарядженого на боротьбу Левандовськи, який провів неймовірний сезон на клубному рівні і багато забивав за Кадру. Однак усі його дії розбивалися об простацьку оборону суперників, він витіснявся із карного майданчика і виганявся на простір, де губився без м’яча. Зате вільніше й розкутіше почувався Мілік. Граючи із глибини, номінально розміщуючись під зірковим напарником, лівоногий форвард сповна користався відскоками й «безгосподарними м’ячами». Саме завдяки наявності другого нападника поляки протаранили-таки захист в’язкого суперника.

У нас ще на Євро-2012 був вибір – під Андрієм Шевченком чи Марко Девичем могли вийти Воронін чи Мілевський. Тобто форварди у відтяжці, котрі мали змогу атакувати другим темпом, підтримувати наступ тонкою передачею, пастися на підборах. Зараз такого гравця у нас нема. Різко, радикально розходяться за стилем хіба що Зозуля і Селезньов, однак у два чистих форварди Фоменко не грав, напевно, ще із часів Сан-Марино, а двоє ось цих конкретно взятих гравців виходили разом зі старту востаннє ще три роки тому – в товариському матчі з камерунцями.

Тому важливо буде не просто правильно визначитися із «вістрям» атак, але й підібрати до нього правильне оточення. Якщо у позиціях крайніх хавбеків Ярмоленка й Коноплянки особливих сумнівів нема, то кого іще виставить Фоменко – лишається лише гадати. Надати знову шанс Віктору Коваленкові можна – у Шахтарі він ефективно діяв у складі швидкісної і технічної групи атаки, але проти німців практично не чіплявся за м’яч і зовсім не загрожував чужим воротам. Є чудовий варіант з Гармашем як найвище розміщеним атакувальним хавбеком. Не забуваймо про сутність Сергія Рибалки, який напрочуд цікавий у ролі якраз під нападника. Лишається можливість (хоч і суто теоретична) виходу одночасно двох форвардів – як калька польської схеми, котра дозволила в підсумку пробити оборону північноірландців.

Ми ж підсумуємо старою, як світ, футбольною фразою – байдуже, яку тактику вибере Михайло Фоменко, головне цього разу, щоб вона стала переможною!