— Пітере, завтра о 12:00 на цьому самому місці, – гукнув чоловік у зеленій футболці, залишаючи паб після завершення матчу Румунія – Швейцарія. – Джиме, ти також.
Ще за день до матчу проти України в Ліоні вболівальники збірної Північної Ірландії готувалось до гри та шукали місце, де треба збиратись разом. Наступного дня ірландці вже з самого ранку зайняли одну з головних площ у місті та багато різних закладів для пиття. Те, що з 12:00 у супермаркетах не продавався алкоголь, їх взагалі не турбувало. Вони підготувались до першої частини свята заздалегідь та несли в пакетах пиво з вином.
Місце збору маленьких компаній різне, але усі разом вони завжди знаходять одну площу, аби триматись у зграї. Однострій з зелених футболок робив їх одним цілим та створював відчуття того, що суперника у них просто немає.
Культура вболівання на виїздах проста та примітивна. Одягти футболку твоєї команди, якнайбільше пити та веселитись. Хоча це покоління Північної Ірландії ніколи не було на великих турнірах, вони добре вивчили методичку. Хто ж їде у іншу країну на чемпіонат Європи, щоб поводити себе належним чином та не дуріти?
З екранів телевізору Євро не завжди має вигляд свята футболу. Якісь посередні команди. Гравці грають у якихось незрозумілих клубах та ніколи не виступали у Лізі чемпіонів. Турнір не вартий уваги. Проте наживо це – свято. І нехай не на стадіоні, але навколо нього завжди весело. Особливо, коли поруч британці чи ірландці. Або британо-ірландці, які почергово виконують пісні. «I’m Olster til’ I die» та пісню з трьохкратним викриком IRA.
Співати пісень – це також, до речі, необхідний атрибут виїзду вболівальника закордон. Це не пісенний конкурс, тут не буває гарних чи поганих голосів, не буває тональностей. Пісня вболівальників – не мистецтво, а спосіб висловити свою підтримку.
Саме північні ірландці стали автором найгучнішого хіта цього Євро – «Will Grigg’s on fire». Це досить відома у колі британських вболівальників пісня, де можна підставляти потрібне ім’я. Вболівальники Лестера співають про Джемі Варді, але найбільш відоме ім’я саме Вілла Грігга. Про 24-річного форварда багато співали вболівальники Вігана, у складі якого він постійно забивав в цьому році. Зрозуміло, що яскравий хіт взяли на озброєння й ірландці.
Але головний момент у тому, що Грігг за два матчі так жодного разу не вийшов на поле. Можна тільки уявити реакцію на його вихід з лави запасних. Цей момент уже очікується більше, ніж безпосередній фінал. Грігг вже став героєм цього турніру. Епічним героєм. Без виходу на поле.
Насправді пісень у вболівальників не так й багато. Але вони переходять з одних до інших. І в Ольстеру є присвяти Кайлу Лафферті. Вона оригінальна та досить цікава. Але здебільшого це добре знайомі пісні. Проте вони є. Їх вистачає на 20 хвилин без повторень. А ще британці завжди придумують на ходу варіанти. Наприклад, по дорозі додому двоє літніх вболівальників познайомились з місцевим хлопцем та почали співати «Stand up for Emmanuel».
Так, вони були п’яні. Зазвичай п’яний чоловік викликає одразу, тоді як п’яний вболівальник тільки радість. Футбол це забава для людей саме у такому стані.
Вболівальники Північної Ірландії поводили себе звичним чином для вболівальника. Переважна більшість українців була звичайними туристами. Вони ходили с телефонами, робили селфі та знімали ірландців навкруги. Хтось був у жовтих футболках, хтось у синіх, а інші у вишиванках. Проте частіше вони не збирались у компанії, а навпаки тікали один від одного, тримаючись у купках не більше шести чоловік.
Звичайно, не було у українців і ніяких пісень. «Україно, вперед», «Слава Україні – Героям слава» та просто «Ууукраїна». Таке кричати навіть соромно поряд з танцями та піснями хлопців у зелених футболках.
Зовсім інша культура. Хтось назве це поводженням бидла. Але футбол не для інтелігентів, давайте говорити правду.
Українські вболівальники мають одне виправдання. Все-таки безліч нормальних фанатів не мали змоги приїхати на турнір через звичайну фінансову складову. Євро до гривні зараз перебуває на такому рівні, що треба багато від чого відмовитись, аби мати можливість поїхати на Євро.
Але з іншого боку. Важко собі уявити, що якби приїхали усі бажаючі, то вони б зібрались разом та співали пісень. Яких пісень? Хто такий Андрій Ярмоленко, щоб про нього співали? Хто такий хтось інший?
Так само як і команда, українські вболівальники на цьому турнірі себе не особливо проявили. Це швидше туристи. Що одні, що інші.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться