«Я хочу залишитися тут і випити все ваше пиво», – співають британці в популярній кричалці, яка уже стала одним з хітів чемпіонату Європи. І все сходиться до того, що немає жодної причини не вірити цим словам – представники Туманного Альбіону з кожним днем все сильніше прив’язуються до Франції. Як мінімум, через кількість випитого пива – проти гравітації усі безсилі.
Буквально за півгодини до початку матчу між Англією та Уельсом захмарене небо над Парижем вирішило втихомирити шумних британців, які заполонили фан-зону під Ейфелевою вежею, шаленою зливою. Втім, шукати накриття від негоди почали усі решту – від волонтерів та стюардів до простих французів або ж представників інших країн, – однак не британці. Жителі Великобританії залишилися стояти посеред Марсового поля, поглинаючи пиво та спостерігаючи за грою. Їм було абсолютно байдуже на те, з якою силою періщить дощ, і як швидко витоптана трава перетворюється на болото.
Зрештою, самі ж британці пришвидшували перетворення трави на болото своїми постійними танцями і тупотінням ногами. Однак здавалося, що за такої погоди і в таких умовах вони себе почувають навіть якось комфортніше – про страх забруднити речі тут мова й близько не йшла. Найцікавіше, втім, розпочалося уже після фінального свистка – переможний гол Данні Старіджа підняв на вуха абсолютно усіх, навіть валлійців.
Десятки, якщо не сотні літрів пива, моментально злетіли в повітря, десятки англійських фанів на радощах опинилися в цьому болоті, повсюди бігали люди в білих футболках і щось нерозбірливо кричали. Коли ж пройшло п’ять хвилин і англійці усвідомили усе те, що відбулося, вони знову затягнули своє «Don’t Take Me Home» – і схоже, у Франції вони затримаються, як мінімум, ще на два тижні. Проте прихильників команди Роя Ходжсона було настільки багато, що встежити за всіма було неможливо – якщо більшість співала про небажання повертатися додому, то десь поруч якась група молодиків обливалася пивом, а ще в декількох кроках пристрасно цілувалася молода пара. Одним словом, у цій фан-зоні почав творитися справжній хаос, обабіч якого намагалися триматися валлійці – люди у червоних футболках поводили себе набагато спокійніше та стриманіше, дехто з них навіть плакав, і тоді лице вболівальника збірної Уельсу забарвлювалося в колір футболки його національної команди.
Сумували, втім, валлійці недовго, і уже незабаром декотрі з них разом з англійцями затягували «ми вип’ємо усе ваше пиво», але квінтесенцією братання двох народів стала пісня «Fuck Off Russia, We’re England and Wales», яку з задоволенням підхоплювали ледь не всі британські вболівальники, що знаходилися у фан-зоні. Таким чином, валлійці продемонстрували свою готовність відповісти росіянам у вирішальному турі не тільки полі, але й поза його межами.
На цьому готовність Драконів співати закінчилася – представники Уельсу доволі несподівано зникли з поля зору, перемістившись в якісь більш тихі місця, тоді як фан-зону залишили повністю на відкуп англійцям. Надворі якраз перестало дощити, і стало потрохи розпогоджуватися. Англійці скористалися можливістю, продовживши свою вечірку – і байдуже, що акомпанемент фактично не змінювався. З кожною наступною випитою пінтою пива усі ці декілька пісень звучали як вперше.
А тим часом поступово наближався наступний матч, в якому зійшлися збірні України та Північної Ірландії. Проте початок цього поєдинку й надалі проходив під крики «не забирайте мене додому», адже відчутною кількісною перевагою під Ейфелевою вежею володіли саме англійці. Зрештою, вони могли собі дозволити поспівати та навіть поплавати в болоті – свій поєдинок їх збірна на той момент уже виграла. А от українці й північно-ірландці, яких разом в фан-зоні зібралося людей 300, особливої активності не проявляли. Хоча як не проявляли: північноірландці за кожної нагоди затягували найкращу пісню чемпіонату Європи «Will Grigg’s On Fire», яку моментально підхоплювали усі, хто про неї знав. На жаль, українці лише косо поглядали на прихильників суперника, не розуміючи, хто такий Уілл Грігг, і чому про нього постійно співають.
Втім, продемонструвати свої вокальні навички у співанні ще якихсь пісень, північно-ірландці не наважились, тим більше, їх було приблизно втричі менше ніж українців. Однак прихильники синьо-жовтих теж не були особливо активними: декілька разів проспівали гімн України, ще з добре дюжину разів викрикували «Україна, вперед!», і на цьому наче все. Решту ігрового часу вболівальники синьо-жовтих спілкувалися між собою, або ж мовчки дивилися на екран, де їхні улюбленці демонстрували приблизно такий ж за рівнем активності футбол. Ніякий, якщо коротко.
Окремо слід поговорити про людей, що зібралися підтримати Україну в паризькій фан-зоні. Як можна зрозуміти, більшість з них – українська діаспора. Хто живе в Франції нелегально, хто уже давно став французом, або ж тільки йде до цього, але у цей вечір вони усі прийшли під Ейфелеву вежу з синьо-жовтими прапорами, шарфами та усією необхідною атрибутикою. Підтримували українців й англійці, добрий десяток яких перемістився у імпровізовану фан-зону збірної України. Однак результату це не принесло – підопічні Михайла Фоменка поступилися, і фактично покинули турнір.
Такий підсумок гри, звісно ж, вплинув на настрій прихильників України: більшість людей просто мовчки пішла додому. А зовсім поруч не могли знайти собі місця від радощів північноірландці, які здобули першу перемогу на великих турнірах з 1982 року. Що цікаво, вони не співали пісень і навіть нічого не казали – просто обіймалися і бігали від радощів.
А на повен голос у фан-зоні лунало «Я хочу залишитися тут, і випити все ваше пиво» від невгамовних англійців, до яких з часом приєдналися й північноірландці зі своїм «Will Grigg’s On Fire».
Під головним екраном, тим часом, відбулася чергова зміна – замість українців та північноірландців там появилися поляки й німці. Ну як появилися, поляки окупували фактично усю площу, а німців можна було порахувати на пальцях декількох рук. Це було й справді дивно, адже декілька днів тому у Ліллі прихильників Бундестіму було врази більше, ніж українців, однак тут уже вони програли в одні ворота. Як сказав українець Володимир, що уже два роки неофіційно живе в Парижі, поляків набагато більше, бо вони теж масово з’їжджаються сюди на заробітки, тож у фан-зону прийшли ті, хто не зміг попасти на стадіон.
Так воно, чи не так – це інше питання. Однак те, що поляків було неймовірно багато – це факт. І саме прихильникам Кадри на початку другого тайму вдалося на певний час заглушити англійське «Don’t Take Me Home», однак згодом усе знову повернулося на свої місця. Нульову нічию в матчі між Польщею та Німеччиною, яка вибила з турніру Україну, сприйняли у Парижі дуже позитивно: поляки неймовірно раділи такому результату, не приховували задоволення й німці, адже розуміли, що завдання виходу з групи уже практично вирішене. Тож після гри непримиренні суперники довго обіймалися та балакали, хоча на кожного німця й припадало по десять-дванадцять поляків.
Ейфелева вежа, тим часом, забарвилася у біло-червоні кольори збірної Англії, а у фан-зоні й далі лунало «Don’t Take Me Home». Попри вечірній час англійці й не думали зупинятися, і байдуже, що вони пили з самого ранку – піддані Королеви ясно дали зрозуміли, що не поїдуть звідси, поки не вип’ють усе французьке пиво. А пива у Франції вдосталь.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться