Едуардо Беріццо: носій конспектів Божевільного

Третій рік керування Сельтою стає для аргентинця найважчим випробуванням в його тренерській біографії. В перший ж рік він зробив собі ім’я в Прімері і отримав європейське визнання, що є величезним успіхом для латиноамериканського наставника. Він працював і мало говорив про свою роботу. Для аргентинця це абсолютно нетипова поведінка, але таким є за характером цей учень «Божевільного» Бьєльси.

Нині напруження сезону з єврокубками і стрімко зростаючий бюджет тиснуть на нього додатковим навантаженням, як фізичним так і психологічним. Збільшення грошей поки тільки декларується, склад ж, послаблений після минулого сезону, досить простий, подекуди відверто посередній. Та Сельта привчила усіх, що може стабільно і приємно дивувати. Зараз з цим відчутні проблеми. В такій ситуації уся увага прикута не до голеадора Аспаса, а виключно до Едуардо Беріццо.

Його тренерський шлях і успіх в Іспанії зовсім не схожі на інші аргентинські тренерські сторі у Старому світі. Якщо хороших, середніх, сумнівних, дорогих та дешевих гравців Європа сама порохотягом збирає по усій планеті, то тренери вже йдуть на експорт. Пробитися ж з іншим континентів вдається одиницям, за великим рахунком тільки одиницям аргентинців. Це переважно люди з блискучими здобутками до Європи, як Пеллегріні, Сампаолі, Бьєльса. Не зовсім підходить під такий типаж Сімеоне, хоча у нього були успіхи вдома, але й було велике ім’я гравця в Європі й зокрема у клубі, який він очолив. Почеттіно ж просто залишився у своєму майже рідному Еспаньйолі та пройшов усі щаблі росту, аби стати помітним фахівцем.

Беріццо, хоч і повернувся до клубу, з яким мав певні успіхи, але приїхав після довгих років роботи в Чилі. Тамтешній чемпіонат не привертає серйозної уваги за океанами, та й Едуардо очолював у ньому провінційний і не титулований O’Хіггінс. Тоді ж його шлях вперше перетнувся зі стрімкою та яскравою кар’єрою Хорхе Сампаолі, якого називали носієм ідей Бьєльси. Беріццо ж, котрий є справжнім учнем Божевільного (був його головним помічником у збірній Чилі, а знайомі вони з 1983-го), чомусь значно менше називали «бьєсістою». Мабуть, справа у харизмі й експресивній манері Сампаолі, з котрим у Беріццо стосунки відразу не склалися. Хорхе один з небагатьох персонажів, до яких тренер Сельти ставиться з відвертою антипатією. Поговорюють, що 2014-го про Сампаолі йшла мова, коли шукали заміну Луїсу Енріке, але обрали економваріант  у вигляді Беріццо. Обрали ж в першу чергу не через його ігрову причетність до славних часів клубу – завдання було знайти тренера, який би продовжив розбудову технічної і дуже широкої гри, розпочату його попередником. У самій Іспанії таких було обмаль та й кожен з варіантів а-ля Мель чи Хемес, мав свої нюанси.

Луіс Енріке за сезон підняв команду на 9-те місце. До того був епічний порятунок (останнє місце за два тури до фінішу) команди, в якій вже грали Аугусто Фернандес, Крон-Делі, Яго Аспас – усі вони разом з Ноліто найкращі продажі клубу в новітній історії.

Беріццо ж не змінив барселонистий малюнок гри  і за наступний сезон підняв Сельту на сходинку вище у турнірній таблиці, хоча взимку довелось пройти зону турбулентності.

У другий сезон команда зірвала джек-пот: шосте місце і півфінал Копа дел Рей зі складом, кращим за нинішній тільки завдяки Ноліто. Це величезна робота тренера, чітко вибудувана гра, а ще й добрячий шмат куражу, адже стрибнули вище голови. Таке твердження доводить рівень попиту на гравців Сельти, не надто високий як для команди-відкриття. В середені сезону Атлетіко вихопив Аугусто Фернандеса, щоправда зробив це в першу чергу через травму Тьягу і незаграність аргентинця в єврокубках. Ноліто ж став для Гвардьоли варіантом лише через проблеми з іншими кандидатами, Пеп обрав хай і не екстракласного, але абсолютно типажного для «барселонської» побудови і манери гри.  Без Фернандеса якось дограли сезон, проте справді замінити того не вдалося донині. Ніким не закрили й дірку після Ноліто, що змушує час від часу грати не у класичні 4-3-3, а у 4-2-3-1.

Беріццо прекрасно розумів наскільки важко буде в цьому сезоні з участю у Лізі Європи. Тому тренер не ставив основу на перші чотири матчі у групі. Однак життя змусило два заключні поєдинки відіграли з усіма своїми козирями, що відразу вдарило по результатах в чемпіонаті – три поразки у останніх п’яти іграх і чотири очки здобутку.

Не забуваймо, що за увесь час роботи Беріццо у Віго він не мав ніколи якісного захисту, та й більш-менш конкурентоспроможних гравців на лаві запасних. Коли ж команді ще й нефартить, як в останньому матчі Прімери проти Атлетіка, доводиться тільки дивуватися стійкості наставника. Він ніколи не нарікає на рівень гравців, не жаліється, що уся його чилійська банда у складі Діас – Ернандес – Орельяна – це люди настрою. Для Беріццо головне – системність і пошук нових рішень, адже Марсело Бьєльса колись порадив Едуардо не мати готових на 100% рецептів роботи у певних ситуаціях. Насправді, схожі проблеми кожного разу мають свої дрібні та неповторні нюанси і вирішувати їх за лекалами не вийде. Ось і зараз Беріццо шукає черговий рецепт для Сельти. Гра проти Мурсії у Копа дел Рей ще не переконала у знайдені потрібної формули, та часу до ігор з Шахтарем ще багато, тож вітер у вітрилах Блакитної Галісії може помінятися.