Спортсмени-політики – річ у сучасному суспільстві абсолютно не нова. Менні Пак’яо, Віталій Кличко, Андрій Шевченко, Кахабер Каладзе, Гаррі Каспаров та ще безліч колишніх чи дійсних спортсменів отримували депутатський мандат чи пробували себе у політиці. Хтось справді зумів збудувати кар’єру, як у випадку з Каладзе, який раніше виконував обов’язки віце-прем’єра та міністра енергетики Грузії, а зараз опинився у кріслі мера Тбілісі. Хтось виставив та досі виставляє себе на посміховисько (пригадуємо досвід Шевченка, а також Кабаєву, Валуєва та решту блазнів Єдиної Росії), а хтось поки лише говорить про наміри з часом спробувати нову роль – наприклад, Хосе Луїс Чилаверт, що бере активну участь у житті Параґваю.
А от Джорджу Веа підкорився найвищий щабель – володар ЗМ 1995 року став президентом цілої країни. Взагалі громадськість зі скепсисом відноситься до спортсменів, закриває очі на їхню присутність в уряді, оскільки вважає гвинтиками системи, а тут екс-футболісту довірили нечувану відповідальність та ще й у кризові для Ліберії часи. Що тут приховувати – Джордж отримав у розпорядження найбіднішу державу Африки, рівень безробіття якої станом на 2016 рік сягнув 85 відсотків, країну, що не може оговтатись від наслідків перевороту, громадянської війни, санкцій та вірусу Ебола. Можливо, Веа – це не та людина, якій під силу впоратися з такими потрясіннями? Тут, якщо поміркувати, і висококваліфікованим фахівцям довелося б хапатися за голову, не те що в минулому зірковому нападнику – Ліберія перебуває під особливим наглядом миротворців ООН, а її судова, виконавча та законодавча гілки влади потребують нагальних кардинальних реформ. Чи є у Веа належний досвід? Чому саме він має таку повноту влади? Спробуємо розібратися.
Одразу скажемо, що футболіст завжди цікавився та висловлював свою позицію щодо подій в рідній країні. Він став безпосереднім свідком громадянської війни, вогні якої палали з 1989 по 2003 роки, бачив становлення «ескадрону смерті» на чолі з Чарльзом Тейлором і формування повстансько-партизанського руху, що кинув виклик режиму, коли воєнно-польовий командир таки дістався до президентського крісла. Стабілізація ситуації, яку Тейлор майстерно завуалював принципами демократії, насправді принесла катастрофу – 200 тисяч жертв (за іншими оцінками – 250), півмільйонний відтік мігрантів та методичне усунення опозиції. Весь цей час Джордж стояв на ногах – в 1994-му він став послом ЮНІСЕФ у справах дітей, надавав гуманітарну допомогу, шукав кошти для відбудови шкіл та лікарень.
Додаткові бали та стрімкий злет в очах пересічних ліберійців Веа безумовно приніс Золотий м’яч – ви уявіть, перший виходець із Африки заслужив визнання футбольної богеми, вмить піднявшись в очах жителів чорного континенту на одну сходинку зі знаменитим камерунцем Роже Мілла. Гравець Мілану не просто змусив уболівальників заглянути в карту, щоб з’ясувати, де ж розташована Ліберія, а вкотре привернув увагу ООН до проблеми національного масштабу. Джорджу пасувала роль мецената та амбасадора ЮНІСЕФ – він ось так міг говорити про наболілі теми, хоча батьківщину покинув у 1987-му, а в Європі проживав уже дев’ятий рік. Але, як виявилося, для нього цього було замало.
Можливо, на Веа так сильно вплинув Нельсон Мандела, що у свій час назвав футболіста гордістю та майбутнім Африки – в голові Джорджа перемкнувся умовний тумблер, і він вирішив присвятити себе політиці. Цей момент наступив у 2003 році, коли форвард догравав у ОАЕ – якраз тоді Ліберія здихалася Тейлора, що був змушений тікати в Нігерію (через три роки диктатора-людоїда спіймала ЦРУ та передала Гаазькому суду). Чи був це зважений крок з боку Джорджа? Якщо чесно, то перше висування його кандидатури у 2005-му було приречене на провал – вчорашній гравець сформував партію «Конгрес за демократичні зміни», але не підготував переконливу програму.
«В мене немає досвіду, але я готовий боротися. У мене добрі наміри: я хочу, щоб у людей була освіта та електрика», – заявив Веа. Незважаючи на те, що країна перебувала в розрусі, розраховувати на успіх у виборах за рахунок найнеобхідніших потреб – не що інше, як популізм. Тим паче, коли головним опонентом у дебатах була Елен Джонсон-Серліф – видатна економістка, що мала досвід роботи та зв’язки в ООН, МВФ, диплом Гарвардського університету; вона могла похизуватися підтримкою мас – її, як політичного в’язня, поважали за переконання. Зрештою, кому б ви довірили формувати апарат – медійній особистості, чиї нічим не підкріплені слова лунали з Парижу чи Мілану, чи політику проамериканської орієнтації, що вмовила Барака Обаму «списати» борг в 4,7 мільярда доларів? Відповідь очевидна. Серліф блискуче «зіграла» на гендерній рівності – жіноча частина електорату всіма руками проголосувала за Елен, тоді як Веа не мав родзинки, якою б міг підкріпити образ, близький народу. Так, він малим скитався нетрями Монровії та бідував, але хіба цього вистачить, щоб достукатися до сердець публіки, яка все це і так відчувала на собі?
Джордж програв в другому турі, набравши 40,6 відсотків, тоді як його опонент – 59,4. Гравець звинуватив Серліф у фальсифікації, пригрозив бунтом та закликав прибічників вийти на вулиці, але зустрівся з блискавичною відсіччю. Не Елен, а самих виборців, які й правда заполонили площі, але з вигуками «Ні – Веа, ні – війні!». Аби не дискредитувати себе повністю, легендарний голеадор погодився з результатами. І взявся надолужувати упущене – вчитися, як це бути політиком. Як правильно спілкуватися, адже ораторська майстерність – важлива складова (преса і зараз називає Веа небагатослівним, але президент хоча б випромінює позитив та енергійність) та як керувати – Джордж перебрався в США, де вивчав менеджмент, право, юриспруденцію та політологію.
В 2011 році Веа відмовився від політичної гонитви і Серліф переобралася на другий термін. Вона, хоч і завоювала статус «залізної леді» (за аналогією з Маргарет Тетчер), та все ж була далеко не ідеальною. Перше президентство Елен мало як позитивні, так і негативні відгуки – наприклад, їй вдалося навести порядок на вулицях (запросивши у США 3 тисячі миротворців), зменшити держборг з 1381 відсотка до 47-ми, збільшити зовнішні інвестиції до 16 мільярдів доларів і закласти основи малого та середнього бізнесу. Звучить непогано, але при цьому найближче оточення Серліф просочилося в усі структури, розвинулися шалена корупція та кумівство. Президентку звинуватили у збагаченні та приховуванні реальних доходів, в той час як звичайний ліберієць в день заробляв півтора долари. Плюс країну трусонуло від вищезгаданої Еболи – Елен не взяла під контроль вірус і не змогла оперативно призупинити поширення хвороби. За розвитком подій Веа спостерігав, перебуваючи на посаді конгресмена – в 2014 році він зайняв крісло очільника графства Монтсеррадо. І намотував на вус усі хиби Серліф та її поплічників – ті важелі, які успішно використав в 2017-му.
З другої спроби Веа не схибив. З двадцяти претендентів швидко відсіялося та залишилося тільки три – віце-президент Джозеф Бокаї, юрист і голова тамтешнього сенату Чарльз Брамскін та, власне кажучи, сам Джордж. Цього разу він зробив кращу промокампанію – лозунг «Зміни заради надії» та постер, що врізався у пам’ять, знайшли схвальну реакцію серед електорату.
Щодо самих виборів, то вони по факту не відбулися – Брамскін вибув на користь Бокаї, а той капітально провалився, самотужки викопавши собі політичну могилу. Справа в тому, що Джозефа викрили у підкупі – «внук бабусі», як іронічно називали праву руку Серліф (що збиралася піти в тінь, але аж ніяк не зменшувати вплив), попався на хабарах, які спрямовував на підробку голосів. Бокаї, звісно ж, відхрещувався від обвинувачень та був допущений до боротьби, але вона прогнозовано не відбулася – люди, бачачи як Елен гарячково прикриває свого висуванця та розуміючи, що зміни навряд чи відбудуться, в 12-ти з 15-ти округів підтримали Веа.
По ідеї Джордж став президентом, оскільки залишився єдиним прийнятним кандидатом, не заплямованим в кулуарних інтрижках. Не факт, що ним усі задоволені (а так і є), але з чогось треба було вибирати, правда? В Веа бачать палкого демократа та вірять, що він вдихне в країну нове життя, а працювати йому є над чим. Якщо ж екс-футболіст зазнає невдачі (а скептики розцінюють Джорджа як авантюру), то все одно знайдуться ті, хто у будь-якому випадку видихне з полегшенням. В глибині душі країна знає на що пішла та прийме будь-кого, хто їй гарантує – війна та епідемії більше ніколи не постукають в домівки простих людей.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться