Жити в сучасному світі – означає бути егоїстом. Означає думати про себе та ставити себе вище усього іншого. Втім, не потрібно ототожнювати поняття «думати про себе» з поняттям «думати лише про себе». Егоїсти не думають лише про себе, вони з превеликим задоволенням черпають інформацію про інших. Особливо, якщо ця інформація носить негативний характер. Зрештою, так побудований цей соціум – мало кому цікаво дізнаватися про щось приємне та хороше, куди більше усіх цікавлять людські провали та невдачі.
Коли ж впродовж певного часу особа надоїдливо й голосно кричала, що досягне великого успіху, а згодом провалилася, то така інформація швидко стає топовою. Позловтішатися з чужої невдачі – кращого антидепресанту для егоїстів не знайдеш.
Власне, «еволюція» львівських Карпат (і особисто Петра Димінського) є чи не найкращим підтвердженням даної тези: над Левами протягом останнього часу не сміявся тільки лінивий. Ба більше, дійшло навіть до того, що зелено-білих почали шкодувати. Тепер бренд «Карпати» – це уже не команда зі знаменитим характером, і навіть не вічний скандаліст. Тепер бренду «Карпати» як такого не існує. Зневірившись, на Карпати усі уже махнули рукою, і пішли насміхатися з чогось іншого, адже ще однією рисою егоїстів є перманентна зміна «антидепресанту». А Леви, тим часом, продовжують пробивати чергове дно.
Ще зимою здавалося, що львівський клуб досяг максимуму у своєму броунівському русі, та уже за півроку галичани вміло доводять, що то, виявляється, були квіточки. З іншого боку, невже ще у січні хтось вірив у ймовірність союзу Олега Лужного та Карпат? Тоді здавалося, що «головний тренер» не досидить навіть до кінця сезону, однак відсутність будь-якої роботи дозволила Лужному дочекатися кінця весни, і вже тоді повідомити про своє рішення керівництву команди.
Почуте «ні» від Олега Романовича, щоб там хто не казав, було прогнозованим – за останні півроку Карпати вкотре змінили свою філософію, і Лужний в якості головного тренера не вписувався у цей проект. Хоча, можливо, пан Димінський до останнього й вірив у можливий союз з паном Лужним – по-іншому президент Карпат так би просто не відпустив Володимира Безуб’яка з посади старшого тренера. Зрештою, подібний хаос на тренерській лавці доволі гармонійно вписується у чергову зміну курсу Карпат – клуб неначе той корабель, за штурвалом якого завжди пусто під час шторму, а з’являється хтось лише тоді, коли за бортом запанує відносний штиль. А те, що палуба вщент залива водою, а більша половина провіанту дісталася водній стихії в якості подарунку, нікого не хвилює – все-одно наступний шторм наступить набагато швидше, ніж можна собі уявити.
Власне, ключовим наслідком недавнього шторму стали глобальні іміджеві втрати. І здавалося б, втрачати Карпатам уже особливо нічого, однак запаси на борту ще були. Важливо те, що запаси ці були призначені не для вболівальників (у цьому аспекті Леви вже давно втратили все), а для можливих інвесторів. Врешті-решт, «чудові» дії керівництва призвели до ліквідації й цих запасів. А ще півроку тому здавалося, що справи у Карпат просуваються чудово: з клубу зняли заборону на трансфери, у Львові на повен голос говорили про реальність повернення до єврокубків. Втім, ще тоді не покидало відчуття того, що у цій бочці меду ховається забагато дьогтю.
Зрештою, цього дьогтю таки виявилося забагато, тому намагання Петра Димінського продати бочку меду під назвою «Карпати» були приречені на невдачу. Хоча потрібно віддати належне львів’янам: керівництво клубу вміло створювало антураж навколо Левів, намагаючись за короткий проміжок часу якомога сильніше відбілити своє ім’я. Власне кажучи, з цією метою була проведена доволі плідна трансферна кампанія, а сама команда повернулася на Арену Львів. Підняти ціну та продати – таким був план президента Карпат. І до певного моменту усе справді йшло як належить, та остання фаза – вихід команди у Лігу Європи – несподівано зруйнувала усі плани. Імпульсивний Димінський, недовго думаючи, подумав, що він забагато вклав у Левів протягом останнього сезону, і вирішив згорнути проект на продаж, повертаючись до попереднього варіанту розвитку – замість клубу у Львові продаватимуть гравців.
«Ми нікого тримати не будемо, а навпаки піклуватимемося про те, щоб наші діти зростали. Адже школа, в якій навчається вісімсот дітей, повинна мати приклад. До всіх хлопців ставлюся, як до власних дітей і тому запитую кожного з них – якщо в дитини є шанс пожити в Європі зараз, а не завдяки нашим політикам «десь там» і «колись», то чому не дати їм таку можливість?» – трансфер Олексія Гуцуляка в Вільярреал дав змогу Петрові Димінському знову почуватися переможцем.
Принаймні, так виглядав президент Карпат на недавній прес-конференції, присвяченій презентації нового тренера. За рік після продажу Мар’яна Шведа Леви провернули ще одну угоду, яка дозволяє львівському клубу відчувати себе українським аналогом загребського Динамо. Димінський прекрасно усвідомлює важливість цього моменту, тож намагається повернути собі певні бали, або очистити палубу після шторму, якщо хочете.
Про те, що клуб за останні півроку палець об палець не вдарив для трансферу Гуцуляка, президент, звісно ж, промовчав. Хоча, навіть якби й заїкнувся, то мова йшла б про наданий хлопцеві час – 147 хвилин у шести матчах навесні. Зрозуміло, втім, що подібні слова були б нічим іншим, як спробою замінити дійсне на бажане, адже популярність серед європейських клубів Олексій здобув минулої осені.
Маніпулювати фактами Димінський все ж спробував: презентуючи нового-старого наставника Карпат, Петро Петрович заявив, що саме Валерій Яремченко заклав фундамент тих Левів Олега Кононова. «Хіба це реально, коли приходить новий невідомий тренер [Олег Кононов] і команда вже наступного року грає у Лізі Європи? Моя відповідь – ні, нереально. Тому що цю команду побудував якраз Валерій Іванович», – цими словами президент Карпат фактично перекреслив роль білоруського наставника у формуванні тих Левів, віддавши усю славу Валерію Яремченку. Про те, що команда під керівництвом Яремченка програвала у кожному другому матчі, Димінський вирішив не згадував. А навіщо? Акцентувати увагу потрібно на чомусь позитивному, бо який тоді сенс у запрошенні цього тренера?
Втім, відшукати сенс у запрошенні Яремченка знайти справді не так вже й легко. Маючи змогу підписати будь-якого вільного тренера, зупинити свій вибір на 68-річному наставникові, який останні чотири роки просидів без робити – це серйозно. Шукаючи якусь логіку, можна було б сказати, що друге пришестя Яремченка в Карпати – своєрідний шанс наставника реанімувати свою кар’єру. Однак про яку кар’єру може йти мова наприкінці сьомого десятку?
Єдиний правильний варіант, при якому всі частини пазлу складаються в одну велику, хоч і не життєрадісну картину, зводиться до того, що львівський клуб банально не захотів підписувати більш іміджевого наставника за серйозніші гроші. Очевидним виглядає той факт, що Яремченко отримуватиме в рази меншу зарплату, ніж той-таки Лужний. Не менш однозначним видається й те, що новий-старий тренер Карпат не буде вимагати страшних коштів на трансфери, задовольняючись тим, що у нього є під руками. Окрім того, Димінський отримав лояльного тренера, який виконуватиме усі побажання президента – коли потрібно буде, ставитиме того чи іншого виконавця, коли ні – «маринуватиме» їх на лаві для запасних.
Виходячи з усього вищесказаного, виглядає так, що в шаленому плюсі від укладання угоди з Валерієм Яремченком залишився саме Петро Димінський. Він отримав все те, чого й хотів: невимогливого тренера, який не буде ставити багато вимог. Дешево й сердито – така характеристика якнайкраще ілюструватиме другі стосунки Яремченка і львівських Карпат.
Зрештою, акцентуючи свою увагу на чисто фінансових аспектах угоди, не потрібно відкидати й ігрові моменти: Валерій Яремченко доволі підходяща персона не тільки для Димінського, але й для самої команди. 68-річний тренер відомий своєю роботою з молоддю, що може зіграти на руку бажанню Левів перетворитися в український аналог загребського Динамо. Окрім того, Яремченко – мотиватор, який готовий спілкуватися з гравцями не тільки мовою пряника, але й давати прочухана, коли цього потребуватиме ситуація.
Втім, зрозумілим залишається й інше: якби у керівництва Карпат було бажання, то новим головним тренером команди став би хтось інший. Але бажання цього, як бачимо, не було, тож і довелося звертатися до запасного, якщо не крайнього, варіанту.
Найбільш промовисто символізують відсутність бажання вкладати гроші у клуб слова самого Яремченка, який жодного разу під час своєї презентації не згадав про Лігу Європи. Мантра, яка переслідувала Левів протягом останнього сезону, розчинилася так, наче її ніколи й не було. Замість того Валерій Яремченко закликає фанатів проявити терпіння і не гарантує швидкого прогресу: «Не обіцятиму, що позитивний результат для всіх нас буде вже завтра».
Подібними обіцянками з задоволенням годує вболівальників кожен новий тренер Карпат. Тільки от практично нікому не вдавалося перетворити красиві слова у результати. Навряд зможе приємно здивувати львівську публіку й Яремченко – минулий його прихід ознаменувався не найкращими спогадами для галичан, не веселішою виглядає перспектива й зараз. Тренер, що приходить у команду під заклики до тотального омолодження складу, хоча насправді мова йде про абсолютну економію ресурсів, з самого початку виглядає затисненим у куток.
Найгірше, втім, те, що у такій ж ситуації опинилася й уся команда – Карпати, які ще встигли прийти в себе після останнього шторму, перебувають в очікуванні нового. І розуміючи це, гравці намагаються втекти з корабля: хто іде в Болгарію, а хто просто шукатиме кращої долі. І хоч подібна поведінка є егоїзмом, та по-іншому у нашому світі не вижити – особливо у львівському клубі, де філософія змінюється раз на півроку. Зрештою, на судні під назвою «Карпати» нечасто згадуватимуть про тих, хто пішов, роблячи вигляд, що так і має бути: дорогу молодим!
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться