“Найбільш відомий секрет європейського футболу”. Цікаве на перший погляд (і при першому застосуванні), за останні кілька місяців це формулювання остаточно перетворилося на штамп. Втримати щось у секреті непросто за своєю суттю, ще складніше зробити це в божевільній суєті, якою насправді є сучасне медіа-середовище.
Та річ у тім, що Жозе Моурінью, таке враження, ніколи й не приховував бажання очолити Манчестер Юнайтед. У передмові до книги Деніела Тейлора, присвяченій дивовижній історії Ноттінгем Форест Браяна Клафа, недвозначний акцент Моурінью ставить вже в одному з перших абзаців. Розповідаючи про свої перші враження від Сіті Ґраунд, португальський фахівець мимохіть порівнює скромний стадіон Форест з домашніми аренами інших володарів Кубка європейських чемпіонів. “Манчестер Юнайтед, Мілан, Мадрид, – розставляє пріоритети Моурінью, – миттєво викликають асоціації з відомими історичними подіями, ти можеш відчути їх історію на запах”. Попри всі паралелі з великим Клафом, який досягнув найбільшого успіху з підкреслено скромним клубом, “Особливого” завжди цікавило те, що люди в краватках називають грандом. Ті клуби, які він називає “акулами”. Клуби на кшталт МЮ.
Власне, його завжди цікавив саме Юнайтед.
Якщо вірити іспанському журналісту Дієго Торресу і книзі з промовистою назвою “Темний бік Жозе Моурінью”, цей інтерес можна класифікувати як ідею-фікс. Детально описуючи в праці мадридський період роботи Моурінью, особливу увагу автор звертає на травень 2013 року, коли Моурінью змушували шукати нове місце роботи дотліваючі мости з Реалом. Не те щоб Жозе понад міру хвилювався з цього приводу: за словами Торреса, двократний переможець Ліги чемпіонів був упевнений у тому, що саме він стане спадкоємцем сера Алекса Ферґюсона на Олд Траффорд. Переконував його в цьому не лише сумарний об’єм розпитого разом із Ферґі вина, а й гарантії агента Жорже Мендеша, що вже встиг до того часу встановити ділові стосунки з новим керівником МЮ Едом Вудвордом.
Коли ж стало відомо про те, що “Обраним” став не “Особливий”, а Девід Мойєс, здивуванню Моурінью не було меж. Інсайдер Торрес смакує кожну деталь: Жозе втупився в лептоп із офіційним сайтом Юнайтед у браузері і продовжив оновлювати сторінку, поки не переконався в тому, що це не розіграш. До відмов Жозе, як відомо, не звик.
Представники Моурінью, певна річ, рішуче заперечують подібну інформацію і називають книгу Торреса “неавторизованою”. Власне, якщо приймати її за чисту монету, то увесь кар’єрний шлях триразового чемпіона Англії зведеться до бажання зайняти невиправдано далеке від поля тренерське місце на Олд Траффорд. Ефектне ж святкування перемоги над МЮ на шляху до перемоги в Лізі чемпіонів із Порту таким чином, схоже, треба буде трактувати як благоговійне бажання схилити коліна перед Стретфорд Енд.
Утримуючись від перебільшень, варто, втім, визнати, що карту з Юнайтед Моурінью справді почав розігрувати вже давно. І якщо три роки тому в його реакції справді можна було помітити розчарування, то після вимушеного повернення до Челсі підхід португальця до цієї роботи радше набув форми стратегічної перспективи. Жозе більше не переступав через себе, називаючи МЮ найкращою командою після того, як засмучував уболівальників Червоних дияволів, але й не випробовував терпіння клубного менеджменту провокативними пропозиціями продати Вейна Руні. Жозе заспокоївся, але, вочевидь, продовжив тримати варіант із Юнайтед в умі.
Усе визначено, все розраховано. Усе, зрештою, під контролем – у свої найкращі моменти злий геній футбольного світу справляє саме таке враження. Через надмірну демонізацію образу Моурінью, проте, на периферію відходить той факт, що він як мало хто інший усвідомлює, що таке керувати найуспішнішим клубом в історії англійського футболу та одним із трьох найбільших клубів світу.
Знаний англофіл, Моурінью вперше відвідав Англію двадцять років тому. Для цього він не міг обрати ще кращий час: на Євро-1996 футбол, як відомо, повернувся додому, досі повертаються вболівальники Трьох левів до спогадів про домашній чемпіонат Європи як до останніх однозначно позитивних вражень від футбольного турніру. У віці Христа молодий спеціаліст, що тільки починав працювати в тренерському штабі сера Боббі Робсона в Барселоні, вирушив на Острів як скаут. Португалець відвідав матч своєї національної команди проти Туреччини на Сіті Ґраунд і, певна річ, Олд Траффорд, а на фінал на Вемблі потягнув разом із собою вагітну первістком дружину.
Приблизно так народжуються мрії, приблизно так зрештою вони і втілюються в життя. Моурінью не був першим маргіналом, який захотів підкорити собі Британію одразу після знайомства з цією країною, але він був першим, кому це вдалося в повній мірі. “Це була справжня революція, – пригадував Моурінью переїзд до Челсі на пропозицію Романа Абрамовіча в 2004 році. – Молодий російський бізнесмен і молодий португальський тренер приїхали до Англії і одразу ж захотіли все виграти. Ця країна вважається вельми космополітичною, однак у місцевому футболі нову реальність готові були прийняти далеко не всі”. Це зараз умовний Славен Білич може захопити Лондон зненацька своїм зацікавленням у місцевій культурі і відкоригувати стан справ у верхній половині турнірної таблиці Прем’єр-ліги. При всій повазі до Арсена Венґера, моду на фахівців із континенту в Англії ввів саме Жозе – власне, саме він відкрив їм дорогу через Ла-Манш.
Усвідомлюючи, що таке англійський футбол, розумів він у повній мірі і те, що означає очолити Манчестер Юнайтед. Окрім очевидного престижу у випадку з двадцятикратним чемпіоном Англії, як і у будь-якому випадку з Моурінью, мова ж іде і про суто егоїстичні міркування: дванадцять років тому він видавав шоу у конференц-залі “Театру мрії” з позиції андердога, демонстративно кидаючи виклик системі, уособленій манчестерською “акулою”. “Я був пихатим, упевненим і агресивним, – пригадує Моурінью ту прес-конференцію на Олд Траффорд. – Я знав, що мої підлеглі хотіли побачити, як я реагуватиму на такого суперника. Це ж була не Брага, це був Юнайтед”.
Наближаючись до екватору шостого десятку, вже отримавши досвід роботи в Мадриді і зрівнявшись з Клафом за кількістю Кубків чемпіонів, Жозе повинен відчувати себе з іншого боку барикад. Імовірно, найбільш успішний менеджер сучасного футболу. Топ-спеціаліст, репутацію якого не зруйнувала навіть траєкторія, що за нею чемпіонський Челсі був змушений втручатися восени в боротьбу за виживання. Та головна причина, за якою його союз із МЮ зараз видається перспективним, передбачає повернення саме до стандартного налаштування – провокації конфлікту.
Отримати в своє розпорядження манчестерський клуб йому вдалось саме вчасно. Одразу після виходу сера Алекса на пенсію він точно не отримав би повний карт-бланш, непросто у тих обставинах йому б було і використовувати улюблений трюк із нав’язуванням протистояння цілому світу. “Моурінью – природжений переможець, – зазначав свого часу Ферран Соріано, колишній генеральний директор Барселони. – Але для того, щоб перемагати, він продукує напругу, яка рано чи пізно викликає проблеми”. Ферґюсон та Боббі Чарльтон, уособлення традиційних цінностей Юнайтед і персоніфікована історія клубу, схоже, до останнього чинили спротив призначенню Моурінью, але врешті їхню думку переважили позиції американських власників і керівників МЮ. Ґлейзери хочуть перемагати понад усе – і знають, що “Особливий” здатен їм гарантувати перемоги вже зараз.
Менеджер, який свого часу успішно видавав за жертву найбагатший клуб світу, зазвичай відмовляється працювати з позиції сили. Та справа в тому, що в такому стані МЮ все одно навряд чи міг би дозволити собі це робити. Після двох метушливих років під керівництвом Луї ван Гаала стан справ у Каррингтоні здається близьким до відчаю.
Головний Моурінью сучасного футболу Дієго Сімеоне особливу втіху отримує від того, коли його Атлетико характеризують як “велику команду, що працює на полі, як маленька”. За останні три роки Манчестер Юнайтед почав нагадувати великий клуб, який працює, як маленький. Саме про зміну цього акценту новому менеджеру потрібно подбати в першу чергу: мова йде не лише про фундаментальну кадрову перебудову, а й про коригування лінії поведінки клубу в усьому, що стосується ведення справ.
Астрономічні суми на сумнівних гравців, цілий список втрачених трансферних цілей (від Сеска Фабрегаса до Ренату Санчеса) і загальне відчуття того, що комплектація команди не має жодних ознак системності, – все це можна було передбачити ще три роки тому. Відсутність же Ліги чемпіонів і майбутня участь в Лізі Європи – турнірі, котрий Моурінью свого часу публічно висміював, – повинна суттєво ускладнити процес оновлення складу. Повідомляють інсайдери і про те, що попри залучення одразу кількох вихованців клубу до першої команди, академія Юнайтед переживає зараз чи не найгірший за тривалий час період.
Актуальні не лише в короткостроковій перспективі, ці питання, скоріш за все, доведеться вирішувати Моурінью. Та чи зацікавлений він у тому, щоб працювати на перспективу? Португальця випереджає репутація спеціаліста, котрий не затримується в одному клубі більше трьох років; понад те, після повернення до Челсі йому не вдалося досягти задекларованої мети побудувати в Лондоні династію – щиро він про це заявляв чи для годиться. Робити припущення з приводу того, чи розраховує він виправити це у “Театрі мрії”, здається невдячною справою, та насправді це може бути більш важливим для Моурінью, ніж може здатися на перший погляд.
Більшість видатних тренерів в історії футболу зрештою знаходили свій клуб і отримували в ній можливість провести одразу кілька циклів, побудувати кілька різних команд. Від Еленіо Еррери до Ферґюсона, від Клафа до Валерія Лобановського, Кубок чемпіонів до певного часу визначали велети, чиї імена чітко асоціювалися з певними командами. Моурінью, символ футбольного XXI століття, цілком можливо, і не має такої амбіції, проте в Манчестер Юнайтед він може отримати найкращий у кар’єрі шанс позбутися реноме тренера, що не залишає за собою нічого, крім випаленої землі. Інша справа, що в першому сезоні на чолі цієї команди він буде змушений працювати під тиском відповідальності миттєво повернути Червоних дияволів на переможний шлях.
Зрештою ж усе зводиться до того, що МЮ потребує Моурінью у тій же мірі, в якій Моурінью потребує Юнайтед. У цьому випадку безглуздо говорити про благословенний на небесах союз, проте обидві сторони, схоже, розуміють, на який крок вони наважуються. Угоду з дияволом, урешті-решт, підписують самі Дияволи.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться