Сандерленд звільнив тренера. Знову

Наша пісня гарна й нова – починаєм її знову.  В якій би Лізі не грав Сандерлененд, хто б не був його тренером, але кожної осені настає момент, коли команда закріплюється в зоні вильоту, а тренер, якому обіцяли підтримку в керівництві, за рішенням того ж керівництва залишає клуб.

В сучасному світі футболу з частими змінами тренерів, переходами гравців в нові команди та просто більш швидким ритмом життя якісь серії насправді перетворились в цікаві моменти для глядачів та журналістів. У давні часи, коли умовний Ліверпуль не міг перемогти умовний Престон на його полі протягом семи років, то була насправді серія, яка говорить багато про що, адже зазвичай обома командами керували ті ж самі тренери, а за сім років гравці змінились не більше, ніж на 50%. Тепер такі історичні моменти не особливо логічні.

Якщо справа не стосується Сандерленда. З 2008 року, коли команду залишив Рой Кін, чи краще з часів останніх справжніх успіхів Стіва Брюса над Сандерлендом висить якесь прокляття. Скільки разів приходили нові тренери, які перебудовували команду та намагались все зробити з нуля. Але кожного разу це приводило до невдач. Чорні коти давно повинні були вилетіти, можливо, вони давно повинні були вилетіти ще нижче у ліговій системи англійського футболу.

Тоді б ці речі просто перестали бути прокляттям, з яким треба навчитись жити, немов з привидом в домі, а стали чимось більш матеріальним. Навіть далеко ходити не потрібно, аби зрозуміти, що проблеми Сандерленда йдуть від керівництва.

Клуб робив помилки у запрошенні тренерів, а потім робив помилки, коли швиденько їх звільняв. Після чого ситуація повторювалась знову і знову. Багато непотрібних трансферів, невимовно великі зарплати, постійна спроба побудувати великий клуб, яким чомусь себе вважає кожен на Північному Сході Англії.

Звільнення Саймона Грейсона не стало несподіванкою. Команда йде на передостанньому місці в турнірній таблиці та не зуміла перемогти в домашній грі єдину більш слабшу команду початку сезону – Болтон. Сандерленд грав не дуже добре та не мав позитивних результатів. Але що насправді в клубі очікували? Насправді думали, що за чотири роки відверто погану команду з кількарічним шлейфом проблем хтось зуміє змінити?

Від самого початку запрошення Грейсона було сигналом до того, що в Сандерленді готові мінятись та пересидіти важкі часи в Чемпіоншипі. Грейсон своєю роботою в Лідсі, Хаддерсфілді та Престоні заробив репутацію менеджера, якому потрібен час та повна довіра до того, що він робить. Зрештою, він не створить щось топ-рівня, але вміє розвивати молодь та знаходити потрібних гравців за невеликі гроші. Були навіть такі думки, що Грейсона просто хочуть використати для 2-3-річного процесу, під час якого клуб пересидить у Чемпіоншипі, перебудується та проведе генеральне очищення.

Проте з Сандерлендом просто ніколи не буває. Для більш чіткого ефекту ще в жовтні клуб звільнив Грейсона. Безперечно, причини для цього були, найголовніший з яких – місце в турнірній таблиці. Проте знову від рішення керівників Сандерленда смердить дурістю та повним нерозумінням ситуації. Тобто влітку вони переманили тренера, який успішно працював протягом п’яти років у своїй команди, потихеньку її будував та розвивав, аби вже через три місяці від початку сезону звільнити. Де у всьому цьому хоч якась логіка?

Звичайно, всім хотілось би швидшого процесу, більш якіснішої роботи відразу. Але краще для цього запрошувати мага, який би сказав якісь магічні слова та перетворив погане на щось добре. Але таких чарівників немає. Або просто Сандерленд їх погано шукає.

Чи є ще ті, хто готовий взятись за роботу з Сандерлендом? А особливо зробити це з посмішкою та збудженням. Зараз йти до Сандерленду – ніби відправлятись працювати на якусь місцеву шахту, де немає ні радості, ні щастя, а лише важка невдячна робота. А також швидке звільнення.

Сейм олд сторі.