1960 рік. На бенкеті, присвяченому завершенню Кубка Європи, був присутнім і Сантьяго Бернабеу. Іспанець не міг пропустити такий турнір, адже шукав підсилення для свого Реалу. Процес вербування Бернабеу розпочав в самий розпал урочистостей. За провідних гравців тріумфатора турніру – збірної СРСР, дон Сантьяго запропонував суми, які їм і не снилися. А одного футболіста Бернабеу виділив особливо. Він дав Яшину незаповнену чекову книжку і запропонував йому вписати туди будь-яку суму. Радянських футболістів неабияк потішило таке сватання. Вони розуміли, що імовірність їхнього переїзду на «загниваючий Захід», до того ж під крило Франко рівна нулю. Проте Сантьяго невірно зрозумів їхній сміх, чи вдав вигляд, що невірно зрозумів: «Ви молоді та не розумієте, що означає Яшин для футболу. Він безцінний, так само, як і кращі картини з музею «Прадо»».
Через рік аргентинські газети підтримали могутнього президента Реалу. Після матчу між СРСР та альбіселесте, який відбувся в Буенос-Айресі, в місцевих ЗМІ вийшли статті, в яких можна було ознайомитися з цінниками на радянських футболістів: «Метревелі – 50 млн. песо, Месхі – 50 млн. песо, Яшин – безцінний».
«Мені пощастило зіграти на 4-х чемпіонатах світу, виступати в команді, яка вигравала Кубок Європи, грати в знаменитому «матчі століття». Але яка дивна річ: багато деталей тих подій стерлися, а дитинство в мене завжди перед очима. Мабуть тому, що воно в мене було занадто коротким, як і у всіх дітей, які народилися наприкінці 1920-х. Хлопчики та дівчатка мого покоління вчилися на токарів, бавили маленьких братиків та сестричок, стояли в чергах за хлібом, мріяли про втечу на фронт та зайвий шматочок рафінаду. Ми приносили додому зарплатню та робочі карточки», – згадував знаменитий воротар.
Яшин народився у 1929 році в Москві, в звичайній тодішній радянській сім’ї, а тому назвати його юні роки безхмарними аж ніяк не можна. Коли Левові було шість років, помирає мама, батько з ранку до ночі трудився на заводі, а тому син почав відбиватися від рук. Яшин ріс дуже активним хлопцем і ще з дитинства погоджувався з динамівським лозунгом: «Сила – в русі». Коли було тепло, він з друзями грав в футбол, взимку наставав хокейний сезон. Хлопцям не бракувало винахідливості і вони придумали ще одну забаву. Після того як сніг накривав дахи сараїв, Лев з друзями скакав з них на лижах, мов з трампліну. Були і менш мирні витівки, як підкладання залізних пістонів ручної роботи під трамвайні рейси. Коли по них проїжджав трамвай то налякані перехожі сахалися, оскільки тоді в околицях було чути справжню канонаду. Скоро батько зрозумів, що Лева пора приручати і привів додому нову дружину. Яшину пощастило з мачухою – Олександрою Петрівною. Жінка полюбила Лева, а він її. В червні 1941 року Олександра Петрівна відвезла його в село до рідних, на літні канікули. На жаль, походів на улюблену риболовлю було занадто мало. Скоро розпочалася війна і Яшин разом з сім’єю евакуювався в район Ульяновська.
В 13 років Лев став за верстат, працюючи в дві зміни – доводилося замінювати тих, хто вирушав на фронт. Там в цеху Яшин як правило і ночував, досить швидко він доробився до слюсаря третього розряду, а найбільше гордився тим, що отримав повну робочу картку, по якій можна було купувати продукти харчування. Наймолодший та мачуха теж працювали на заводі, заробляючи на свій шматок хліба, який був настільки необхідний в тих нелюдських умовах. Скоро в одній з газет з’явилася перша публікація про Яшина, щоправда з футболом вона аж ніяк не пов’язана. Газета заводу розмістила на своїх сторінках статтю під заголовком «Робітнича династія», де відзначалася сім’я Яшиних. В ті ж воєнні часи він вперше закурив і так і не зміг кинути до кінця життя. Лев надзвичайно вимотувався під час робочих днів та ночей, а тому існувала велика ймовірність того, що він засне та потрапить у верстат. А тому один з робітників давав йому самокрутку з такою махоркою, від якої аж очі лізли на лоба. Після неї було нереально заснути. Так що можливо, якщо б не ця шкідлива звичка, то Яшин так і ніколи не став би воротарем – після того, якби він потрапив у верстат, про футбол йому б довелося забути, а можливо, і не лише про футбол…
Після Перемоги за роботу на заводі він отримав і першу свою медаль (До речі, саме її Лев вважав найбільш цінною) «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-45 років». Коли Яшин вийшов за нагородою, то неабияк почервонів, почувши на свою адресу слова: «Медаль вручається одному з кращих слюсарів заводу». А хтось з гальорки крикнув: «І футболісту!»
Якось по завершенні війни на заводі Яшин побачив оголошення: «Бажаючі грати в футбол записуйтесь у В. Чечерова ». Лев звичайно ж не міг пропустити такої нагоди зіграти в свою улюблену гру. Але вже під час першого заняття був дуже розчарованим. Наставник сказав йому: «Будеш стояти на воротах». Тоді Лев вважався хорошим бомбардиром. Яшин не звик сперечатися з наставниками, раз треба, то треба. З часом Лев розповідав, що таке «покарання» він отримав від свого тренера мабуть через високий зріст. Незабаром нова позиція сподобалася новачку і він на тренуваннях працював, як проклятий. Захоплення футболом розвивилось настільки, що йому довелося кинути роботу. «Футбол поглинув не лише весь його вільний час, але і всі думки. Навіть стоячи за верстатом, він вкотре перемотував епізоди останнього матчу. Чи потрібно було залишатися на лінії воріт? Чи краще було вийти на зустріч форварду. Він цілими днями пропадав на полі. Крім футболу йому вже ніщо було не потрібне», – розповідала дружина Валентина Тимофіївна.
В 1948 році тоді ще зовсім неотесаний Лев впав в око Аркадію Чернишову. Так знаменитий хокейний тренер став хресним батьком Яшина в футболі. Через рік Лев забронював за собою місце в рамці динамівської молодіжки. У півфіналі кубка столиці 1949 року жереб підкинув молодшим динамівцям їхніх старших братів. І молодь несподівано перемогла основу 1:0. Як з часом стверджував Лев, саме ця гра відкрила йому дорогу в головну команду Динамо. Чернишов просив Якушина дати шанс своєму «похреснику». І той послухав колегу. На перших порах Якушин не міг «натішитися» грою новачка. На передсезонних зборах в Гагрі в матчі проти сталінградського Трактора Лев вийшов з воріт, немов пішов за пивом. І тут трапилася біда. Воротар суперників вибив м’яча від своїх воріт, та й вітер зіграв проти Лева, скоро круглий тріпотів в сітці воріт Яшина. Тоді гравці обох команд ледве не луснули зі сміху. Ніколи в житті вони ще не бачили такого кумедного гола.
Перший млинець в грі за основу теж вийшов глевким. На 75-й хвилині в матчі зі Спартаком Олексій Хомич отримав пошкодження. І довелося замість Тигра випускати Лева. Яшин не зміг впоратися з нервами та постійно метався по штрафному майданчику. Це не могло закінчитись нічим добрим і не закінчилось. В одному епізоді Лев зіткнувся з півзахисником своєї команди, цією курйозною ситуацією скористався Микола Паршин, який відновив статус-кво. Але це ще були квіточки. В наступному матчі з тбіліським Динамо пішли ягідки. У другому таймі москвичі впевнено перемагали з рахунком 4:1 і тут своє слово сказала каланча (таке прізвисько дали Леву вболівальники після першого матчу). Микола Тодія заважав Яшину вибити м’яч в поле, Лев не придумав нічого кращого, ніж стукнути його круглим по голові. Суддя оцінив такий удар за одинадцятиметровою шкалою. Потім Лев вийшов на прогулянку і дістав ще один гол, проходить ще кілька хвилин і табло показує вже 4:4. Щоправда, Костянтину Бєскову вдалося забити гол і врятувати Динамо від ганьби. Команду то він врятував, але не Яшина. Після гри грізний міліцейський генерал забіг в роздягальню та віддав тренеру наказ: «Гнати шмаркача. Щоб мої очі більше його не бачили». В Динамо не звикли гратися з вогнем, а тому Лева заховали в глибокому резерві.
Все-таки в ньому щось було і Якушин сподівався, що можливо, через деякий час Лев таки вистрелить, а тому вирішив не розлучатися з юнаком. І тут знову на допомогу прийшов Аркадій Чернишов. Він запропонував Яшину спробувати себе в хокеї. Спочатку Лев відмовлявся, але після своїх «подвигів» у воротарській рамці Динамо, вирішив спробувати. І не пошкодував. На перших порах гра в нього не клеїлася і публіка продовжувала потішатися над незграбним Левом, який нічого не міг зробити з мініатюрною шайбою (Адже він звик до розмірів футбольного м’яча). Але скоро справи пішли вгору і він навіть став головним героєм фінального матчу Кубка 1953 року проти ЦДСА. Так звання заслуженого майстра спорту Яшин отримав за успіхи в хокеї навіть швидше, ніж в футболі.
В грі мільйонів Лев теж поступово обростав м’ясом, зокрема в матчах за дубль за два сезони 1951 і 1952 років він відбив 12 пенальті. Незабаром Якушин зрозумів, що настав час дати ще один шанс Леву: «Бачу тепер ти готовий грати за основу». Тоді ж Яшину довелося зробити вибір. Він вже навіть потрапив в чорновий список збірної СРСР, котра мала вирушати на ЧС з хокею. Але Яшин завжди хотів стояти на сторожі саме футбольних воріт і тому він розпрощався з ключкою. В травні 1953 року динамівські вболівальники були дуже здивовані, коли побачили на полі призабутого Яшина. Проте тепер Лев зовсім не нагадував каланчу та не допускав таких ляпів, як раніше і восени взяв вже футбольний кубок. На довгі роки Яшин забронював за собою пост номер один не лише в Динамо, а й в збірній СРСР. Лев відіграв ключову роль в усіх великих успіхах збірної.
На Олімпіаду 1996 року футбольна збірна СРСР вирушала в статусі одного з головних фаворитів. Але було очевидно, що перемогти буде зовсім непросто. Після натужної стартової вікторії над Об’єднаною командою Німеччини, за яку грали любителі з ФРН, радянська команда не змогла обіграти збірну Індонезії. Перебіг матчу прекрасно ілюструють 68 ударів, яких завдала збірна СРСР по воротах футбольного карлика. Проте ганьба могла б бути ще більшою. В одному з епізодів Яшин згадав давні часи, коли в дворових баталіях він грав форварда. Наприкінці матчу один з гравців збірної Індонезії перехопив м’яч і понісся на половину поля суперника. Але Яшин прочитав епізод і вийшов мало не в район центрального кола, та легко заволодів круглим. І тут Лев почав чудити, він вирішив обвести індонезійця. Коли партнери побачили такі фокуси Лева то ледве не посивіли, а тренер Качалін вмить зблід. На щастя обійшлося. Трюк Яшина пройшов. Потім Лев сам не міг пояснити, чому його тоді потягнуло на подвиги. Він настільки перехвилювався, що просив себе на перегравання не ставити. Наставник його не послухав і команда легко виграла додатковий матч 4:0.
Але те протистояння з карликом забрало в радянського Голіафа чимало сил, як фізичних, так і психологічних. І в півфіналі з болгарами їх дуже не вистачало. Основний час матчу закінчився насухо, а на початку овертайму болгари розмочили рахунок. Радянська збірна змогла зібрати волю в кулак, яким і нокаутувала трикольорових – 2:1. Один з кращих гравців того протистояння Стрєльцов відхрещувався від лаврів головного героя та заявляв: «Цю гру нам Льова виграв», а Качалін нарахував 7-8 практично мертвих м’ячів, які потягнув Яшин. У фіналі в ще одній наднапруженій битві збірна СРСР змогла перемогти югославів та взяти олімпійське золото. І знову, якщо б не Яшин, то першого місця команді б не бачити, як своїх вух. В першому таймі юги не злазили з його воріт, проте Лев в той день творив дива.
Півзахисник Югославії Доброслав Крстич так пояснював головну причину поразки своєї команди: «Фінал був рівним. Нам би хоча б пів-Яшина, і результат був би зовсім інший. Яшин це якийсь феномен. Подивилися б Ви, які в нього руки, як він викидав м’яч на 60 метрів, як відбивав все, що повинно було залетіти йому за спину». Таку гру Яшин продемонстрував, незважаючи на травму. В півфіналі він пошкодив плечовий суглоб, і довший час його участь в півфіналі була під питанням, проте Лев заявив «Грати буду!» і не підвів.
1960 рік. Марсель. У півфіналі першого Кубка Європи з футболу збірній СРСР протистояла дуже сильна збірна Чехословаччини (Свою міць вона доведе через два роки, взявши срібло чилійського мундіалю). Радянська команда впевнено перемогла з рахунком 3:0 та здобула путівку в фінал. Але якщо б не Яшин, то все в тому поєдинку могло б розвернутися на 180 градусів. Після прекрасного удару, котрий якимось дивом Яшин зумів витягнути з нижнього кута воріт, чехословаки застигли в ревізорівській позі та влаштували Леву стоячу овацію. По завершенню поєдинку, Йозеф Войта роздратовано заявив своїм партнерам: «Яка тут гра, якщо ви замість того, щоб атакувати голкіпера, стоїте роззявивши рота та аплодуєте, як в театрі». На що колега Яшина по воротарському мистецтву Вільям Шройф зауважив: «Яшин це і є театр». Французькі вболівальники після фінального свистка висипали на поле підхопили на руки радянського воротаря та винесли його з поля. При цьому вони вкрали його знамениту кепку. Через деякий час її вдалося відбити поліцейському, який повернув її в обмін на автограф.
Напередодні фіналу з югославами можна було припустити, що на Яшина чекатиме багато роботи. Адже в півфінальному поєдинку атака балканців була нестримною та накидала у ворота господарів 5 м’ячів. І це припущення виявилось вірним. Лев крутився як білка в колесі. І саме йому вдалося в першому таймі залишити свою команду в грі. А в овертаймі Понєдєльнік забив золотий для радянської збірної гол. Радісний Якушин прибіг в роздягальню, розцілував воротаря та розсипався в компліментах герою матчу: «Лев стільки витягнув і зверху, і знизу, як фокусник він діставав ці м’ячі». Недарма «Екіп» вийшла після гри з шапкою «Блиск Яшина та голова Понєдєльніка», а югославські ЗМІ називали Яшина – «Людина, яка вкрала в нас перемогу».
Життя прожити — не поле перейти. І звичайно, що на шляху Яшина до зірок було чимало теренів. Свої найчорніші дні він пережив в 1962 році. Після вильоту у чвертьфіналі ЧС від збірної Чилі радянська пропаганда зробила з Лева головного цапа-відбувайла. Його звинуватили в тому, що він привіз два голи. Хоча ті удари були зовсім не прості.
Коли збірна приземлилася в Внуково, там вже зібралося чимало гарячих голів, які освистували та ображали Яшина, а дехто навіть намагався вдарити Лева. Такий прийом неприємно вразив голкіпера. Обструкція продовжувалась і в матчах чемпіонату. Не встигав диктор вимовити прізвище Яшин, як тут же весь стадіон починав свистіти, кожен контакт Лева з м’ячем проходив під той самий акомпанемент. Також трибунні поети склали пісеньку: «Льову в Чилі навчили, як стояти роззявивши рот». До того ж постійно лунали образливі викрики: «З поля!», «На пенсію!», «Яшин, йди бавити внуків!». Навіть за межами поля фанатики не давали спокою вчорашньому кумиру. Він вислуховував чимало погроз по телефону, йому били вікна, на його автомобілі часто видряпували брудну лайку.
Тоді Яшин, знаходився на межі нервового зриву та навіть думав піти з футболу. На щастя, цього не сталося і Лев вирішив на деякий час залягти на дно в сільській глибинці, де його неабияк заспокоювала риболовля. І скоро він відчув величезне бажання грати і повернувся. І повернувся так, що миттю запхав всіх критиків за пояс.
Чемпіонат СРСР 1963 року він провів на одному диханні – Яшин пропустив лише 6 голів в 27-ми матчах, а в 23-х іграх Левові вдалося втримати власні ворота на замку. Проте свої два найвідоміших поєдинки в цьому році, і взагалі в кар’єрі він провів на міжнародній арені. 23 жовтня 1963 року Яшин зіграв один тайм за збірну ФІФА в матчі присвяченому століттю британського футболу. Ці 45 хвилин вразили весь світ. Хвилі англійських атак накочувалися на ворота Яшина так же, як хвилі Північного моря на береги Альбіону.
«Тепер всім зрозуміло, що Яшина називають спрутом зовсім недарма. Його дар передбачення виглядає надприроднім, його спритність неймовірна, а хоробрість – дивовижна », не приховував свого захоплення відомий англійський оглядач Джеф Елліс. Свій тайм Яшин відстояв насухо, а ось в другому половині гри англійці забили два м’ячі та гідно відсвяткували такий поважний ювілей. По завершенні поєдинку між Шошкічем, який змінив радянcького воротаря в другому таймі та власне Яшиним відбувся діалог. Мовляв, якщо б другу половину грали б Ви, то англійці б не дочекалися цих голів. На що Лев зауважив, що вини колеги в пропущених м’ячах немає, а в тих епізодах напартачили захисники. І взагалі: «В англійців сьогодні свято, нехай порадіють!».
Наступний свій матч в колекцію Яшин зіграв 10 листопада 1963 року в Римі. Збірна СРСР приїхала на матч-відповідь 1/8 фіналу Кубка Європи. В першій грі радянська команда перемогла з комфортним рахунком 2:0 і для того, щоб Скуадрі Адзуррі сподіватися на вихід до чвертьфіналу, їй слід було зробити диво. І в цей день на полі дійсно траплялися дива. Тільки на жаль для італійців їх творив Яшин. За декілька днів до матчу Лев зліг з температурою майже під 40 градусів. Але на морально-вольових Яшин таки зміг вийти на гру. І лише завдяки ньому збірна СРСР втримала необхідний рахунок. Якщо б не Лев, то в тому поєдинку був би розгром.
«Протягом 30 хвилин Яшин зробив три чуда: якимось дивом відбив на кутовий м’яч, коли Анджело Доменгіні розстрілював його з меж воротарського майданчика, взяв пенальті від Сандро Маццоли та виграв дуель в Джанні Рівери, коли той, видавалося, без шансів пробив в нижній кут. Ці три подвиги повністю деморалізували італійців, які переконалися, що перед ними неприступна жива стіна», – не шкодував компліментів начальник радянської команди Андрій Старостін.
«Ла Стампа» була лаконічною: «Дайте нам Яшина і ми готові грати зі збірною світу». Італійські тіфозі завжди високо оцінювали справжнє футбольне мистецтво. Тому не має нічого дивного в тому, що коли Яшин повернувся в свій номер, то побачив його заваленим горами квітів, які прислали вболівальники Скуадри Адзурри. Яскравий виступ Лева в цих двох матчах допоміг журналістам зробити правильний вибір. І Яшин отримав Золотий м’яч, як кращий футболіст Європи 1963 року. Ставши таким чином першим та поки що останнім воротарем, який був відзначений цим призом. Лев зайвий раз довів, що його зарано списали на пенсію і повернувся після року опали ще сильнішим, ніж був до того. Тепер радянській пропаганді швидко довелося змінити гнів на милість. З часом з’явилися публікації, в яких Яшин забронзовів та став не людиною, а символом тієї радянської епохи. Проте Лев був звичайною людиною, а тому ніщо людське йому не було чуже. Що і відзначала його дружина Валентина Тимофіївна, яка багато років забезпечувала Яшину надійний домашній тил: «Він був нормальною людиною. Уважний, дружелюбний. Але ідеалом ніколи не був. Курив як паровоз. Міг випити в компанії. Любив жінок. Вмів допомагати. В загальному, хороший був чоловік».
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться