«Я народився в той час, коли грав Масопуст. В мене колись на стіні навіть висіло його фото. Він був прекрасним футболістом і я хотів бути схожим на нього».
Мішель Платіні
«Масопуст – Пеле чеського футболу. Він був видатним гравцем. Він точно знав, що потрібно робити з м’ячем, а найголовніше, що рішення, які він приймав, практично завжди виявлялися правильними. Це – футболіст світового класу, якого я дуже поважав. До того ж він був чудовою людиною та хорошим другом».
Уве Зеелер
У 1959 році празька Дукла на турнірі в Мексиці грала з однією з найсильніших команд тих часів – Сантосом, який виблискував численними діамантами, головним з яких був Пеле. Матч розпочався досить прогнозовано – бразильці швидко забили два м’ячі та вирішили почивати на лаврах, але не так сталося, як гадалося. У колоді Дукли знайшовся футбольний джокер, який побив всі козирі Сантоса. Він відзначився дублем, і саме його зусилля дозволили чехословакам здійснити камбек та вирвати перемогу з рахунком 4:3.
Йозеф народився в 1931 році в поселенні Стржіміце у бідній сім’ї. Його батько працював шахтарем та щодня спускався в копальню для того, щоб прогодувати дружину та шістьох дітей. З дитинства Масопуст звик до важкої роботи, якої ніколи не бракувало в Стржіміце. Практично щодня він пас корів та кіз, а ось коли випадала вільна хвилина, то він її проводив в товаристві м’яча. Незабаром Стржіміце опинилося під нацистським чоботом. Це село стало одним з перших, на які поклав око Гітлер, адже тут були великі запаси кам’яного вугілля. Під час Другої світової війни маленька батьківщина Йозефа була майже стерта з обличчя землі. І Масопустам довелося переїхати в Мост. Саме там і розпочалась кар’єра Йозефа.
Батько завжди підтримував бажання сина стати футболістом, а ось мати дуже негативно ставилась до такого «марного гаяння часу». Коли у чотирнадцятирічному віці Масопуст, граючи за Банік, зламав ключицю, розлючена мама вбігла до роздягальні та дала синові на горіхи: «Я тобі покажу футбол!» Але Масопуст добре знав, чого він хоче і продовжував стояти на своєму, та й батько не залишав його без підтримки. Тато бачив талант нащадка та змушував його працювати на тренуваннях до сьомого поту. Навіть бабуся допомагала у футбольній науці внука – вона намагалася забрати в нього м’яча, але де там – Масопуст легко втікав від неї, відточуючи на ній свої технічні вміння. З часом він так само невимушено пошивав в дурні кращих захисників світу. Попри важкі тренування, Йозеф їх дуже любив, оскільки саме в ці моменти відчував себе щасливим.
Мати теж досить швидко здалася і зрозуміла, що футбол не аж такий поганий, як вона його собі малювала. Якось по закінченню вдалого матчу, коли Банік переміг принципового суперника, а кращим на полі став Масопуст, вболівальники пустили по колу капелюх і після того, як він добряче поважчав від грошей, фани передала його Масопусту. Юнак хотів повернути капелюха, але наставник сказав: «Не варто. Віддай гроші матері». Він полетів додому як на крилах і, коли перед враженою мамою почав вивертати кишені, заявив: «Це мій перший заробіток, але не останній. Тепер ти матимеш на їжу». Йозеф виявився хорошим провидцем і з часом він мав такі фінанси, про які його мати навіть і не мріяла.
Незабаром Масопуст пішов на підвищення в клуб Водотехна Тепліце, куди його взяв по блату тренер команди Рудольф Витлачил. Батько Йозефа тривалий час переконував наставника, щоб той повірив в його сина. І той врешті здався. Він не чекав нічого доброго від чергового честолюбного дублера – скільки було таких знайомих, які говорили, що саме з їхніх нащадків виросте новий Планічка, Неєдлий чи Пуч. Але вже після першого ж матчу Масопуста тренер зрозумів, що цей юнак – зовсім інша історія, і з нього дійсно може вийти щось путнє. В цій грі Йозеф забив гол та був одним з лідерів команди. Він одразу ж гарантував собі місце в основі Тепліце, а з часом Масопуст став левенятком. Юнацька збірна Чехословаччини (прізвисько – левенята) не могла обійтися без послуг найталановитішого футболіста країни.
Далі – більше. Звичайно ж місцеві клуби досить швидко захотіли бачити в своїх лавах Масопуста. В ті часи в комуністичній Чехословаччині була досить проста схема, за якою перспективні гравці опинялися в головному армійському клубі – Дуклі. Курував Солдатів (одне з прізвиськ команди) сам міністр оборони Олексій Чепічка, якщо він хотів бачити якогось гравця в лавах своєї команди, то казав: «Як це так? Він ж призовного віку і ще не в армії». Незабаром футболіст вже «служив» в Дуклі. Щоправда, з Масопустом такий «фінт» було непросто реалізувати, він, як син шахтаря, був звільненим від загального призову. Але коли такі дрібниці зупиняли міністерство оборони? Тоді вирішили присвоїти Йозефу звання підпоручика та дати зарплатню 12 тисяч крон. Проте такі дари не подіяли на Масопуста і він не хотів покидати команду, яку він по-справжньому любив, але після того, як в дію вступила важка артилерія – батько та мати, син здався.
На перших порах в новачка не пішло. І тоді тренер Карел Кольський вирішив зробити рокіровку позицій Йозефа: з лівого краю півзахисту в центр поля. Це рішення спрацювало на всі сто. Масопуст став головним диригентом армійського оркестру, діючи по всій ширині поля. Він був однаково ефективним як в нападі, так і при захисті власних воріт. Візитною карткою Йозефа, за яку вболівальники просто обожнювали його, стали швидкі слаломні проходи, коли він пачками обігрував суперників, їх так і називали – слаломи Масопуста. Він був одним з найтехнічніших гравців світу. «Масопуст грав як бразилець. Його техніка була настільки досконалою, що видавалося, ніби він народився в нашій країні. З м’ячем він міг робити все що завгодно», – не приховував свого захвату Пеле.
Та Дукла виблискувала справжніми зірками не завдяки погонам, а в першу чергу завдяки унікальним футболістам, яких називали Святою трійцею – Новаку, Плускалу та Масопусту. Армійська команда домінувала в країні та й у Європі була серйозною силою. В 1962 та 1964 роках Дукла доходила до чвертьфіналу КЄЧ, а через три роки закінчила свій шлях в півфіналі, де поступилася майбутньому володарю титулу Селтіку. У 1961 році армійців запросили до участі в Міжнародній футбольній лізі, яка налічувала 16 команд з усього світу, матчі проходили в Нью-Йорку. Дукла впевнено пройшла груповий турнір, а в фіналі не залишила каменя на камені від редутів Евертона – 9:2 за підсумками двох матчів. Різниця в класі між чехословацькою командою та всіма іншими учасниками була настільки вражаючою, що організатори ліги вирішили в подальшому гарантувати Дуклі місце в фіналі, в якому вона мала захищати свій титул в іграх з претендентом, який успішно пройде кваліфікацію. І армійці повністю виправдовували свій статус фаворита – з п’яти фіналів в чотирьох вони залишали поле зі щитом.
З плином років Масопуст згадував, що найбільш пам’ятним протистоянням в єврокубках для нього став дебют в КЄЧ у сезоні 1957/58. Тоді пражани грали з МЮ, але поступились 1:3. «Якщо б ми тоді пройшли Манчестер, то їм би не довелося летіти в Белград і тоді б не було мюнхенської трагедії», – ділився в одному з інтерв’ю своїми думками Масопуст. Йому неодноразово пропонували перейти в Реал та МЮ, але зрозуміло, що в комуністичній Чехословаччині про такі трансфери не могло бути мови.
ЧС-1962. Йозеф Масопуст проти збірної Іспанії
В 1960 році актор Людек Мунзар хотів потрапити на матч між збірними Чехословаччини та Австрії. Але для цього була одна серйозна перешкода – в той день він мав грати у виставі. Актор вирішив побігти за двома зайцями, і побачив на стадіоні прекрасний гол Йозефа. Він обіграв п’ятьох захисників та воротаря, і закотив м’яча в порожні ворота. Потім Мунзар помчав на виставу і не встиг. За це його суворо покарали, оштрафувавши на чималеньку суму. Коли Масопуст взнав про це, то захотів повернути йому ці гроші. На що служитель Мельпомени відповів: «Для того, щоб побачити вашу гру, я б дав набагато більше».
Незважаючи на те, що Масопуст став зіркою світового футболу, він залишався таким же скромним і ввічливим, яким був ще тоді, коли пас корів та кіз в рідному Стржіміце. Семиразова олімпійська чемпіонка гімнастка Віра Чаславська згадувала: «Якось на одному з урочистих прийомів Йозеф випадково розбив мої окуляри. І тут він зник. А через десять хвилин він повернувся, тримаючи в руках нові окуляри».
Свій Золотий м’яч в 1962 році Масопуст отримав в першу чергу за те, що став лідером команди, яка змогла дійти до фіналу на чилійському мундіалі, де поступилася лише Бразилії, в складі якої першою скрипкою був Гаррінча. Коли Йозефу повідомили про те, що його визнали кращим гравцем Старого Світу, він спочатку не повірив, адже через свою скромність вважав, що на цю нагороду є більш достойні кандидати. Першим його привітав з гучною перемогою в конкурсі володар Срібного м’яча-1962 Ейсебіо. З того часу вони стали друзями та підтримували хороші відносини до кінця своїх днів.
«Про мій Золотий м’яч практично взагалі не писали, тому що комуністичній владі не дуже подобалось, що чех отримав такий престижний приз. Через рік все було зовсім по-іншому. Коли Лев Яшин виграв Золотий м’яч, всі ЗМІ розтиражували черговий успіх радянського спорту. Я був дуже розчарованим таким відношенням до себе», – згадував чех.
У 1968 році закінчився празький період в кар’єрі Йозефа і він опинився за межами соцтабору – в бельгійському Кроссінг Моленбеку. Чашу терпіння Масопуста переповнило те, що чиновники Дукли почали критикувати його гру та патякати про те, що старим не місце в команді. Зважаючи на те, що Масопуст зробив для армійського клубу, він заслуговував кращого ставлення до себе, аніж критика футбольних невігласів. Зрозуміло, що виїзд за залізну завісу дався непросто. Йозефа не хотіли відпускати і влада прагнула отримати певні бонуси з цього трансферу. За кордоном з ним в контакт вступали чехословацькі спецслужби, проте незабаром вони махнули на нього рукою, через те, що «об’єкт не мав жодного бажання виконувати свій обов’язок перед країною».
Після того, як Йозеф повісив бутси на цвях, він заступив на тренерський місток. Найбільших своїх успіхів в кар’єрі наставника Масопуст досягнув з командою Збройовка з Брно. «Там підібрався хороший колектив і я вірив, що ми можемо стати чемпіонами. Але знадобилося трохи часу для того, щоб гравців теж переконати в цьому. І після того, коли мені вдалося заразити їх своєю вірою, команда заграла. Спочатку ми вибороли срібло, а потім і золото (це єдине чемпіонство в історії Збройовки. – прим. В.В.). Тоді на домашні матчі приходили більше 40 тисяч глядачів. Я дуже розчарований тим, що тепер на матчі нашого чемпіонату приходять дві тисячі вболівальників, а на колишньому стадіоні Збройовки «Za Lužánkami» тепер ростуть бур’яни».
У 2011 році футбольна Чехія готувалася відзначити 80-ти річчя свого першого володаря Золотого м’яча. З цієї нагоди біля стадіону Дукли На Юлісце встановили статую Масопусту. Йозеф дуже довго не хотів забронзовіти, демонструючи при цьому свою скромність та чудове почуття гумору. «Є інші спортсмени, які заслуговують на це набагато більше, ніж я. Затопек, Чеславська. Я боюся, щоб через декілька років молодь не почала запитувати, хто такий Масопуст і чому йому встановили статую. Я вважаю, що статуї слід ставити мертвим, а не живим. Що я вам настільки остогид, що ви хочете мене якомога швидше позбутися?»
Йозеф дав добро скульптору лише після того, як той розповів йому про те, що це творіння мистецтва буде увічненням не лише його пам’яті, а й всього чехословацького футболу тієї епохи. 9 лютого 2011 року ювіляру надарували чимало різних подарунків, але, як сам він зізнався, головний презент він сподівався отримати в червні. Справа в тому, що команда його серця – Дукла – потрапила в круте піке та ледь не щезла з футбольної карти Чехії. І рідна команда не підвела Масопуста і здобула путівку до Гамбрінус ліги.
Напередодні ЧС 2014 року в Йозефа взяли інтерв’ю, в якому поцікавилися, наскільки він готовий до бразильського мундіалю. Масопуст заявив: «Мене запросили на турнір, але я занадто старий, щоб туди їхати. Проте в мене вдома для перегляду матчів вже облаштована ціла кімната. Так що я у всеозброєнні підходжу до чемпіонату». «Шкода, що наша команда не кваліфікувалася на турнір, а якщо б Народна команда грала в Америці та дійшла б до фіналу, ви б дійсно не приїхали?» – не вгавав журналіст. «Якщо б Чехія грала у фіналі, я б прискакав в Бразилію на коні».
29 червня 2015 року, після тривалої боротьби з хворобою Паркінсона перестало битися серце кращого футболіста Чехії ХХ століття, гравця, про якого говорили: «Якщо не знаєте, що робити з м’ячем – віддайте його Масопусту».
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться