Кевін Кіган, s-media-cache-ak0.pinimg.com
На початку 1960-х років британські гурти були дуже популярними у Гамбурзі. А тому немає нічого дивного в тому, що власник клубу Kaiserkeller Бруно Кошмідер в пошуках музичного наповнення для свого закладу вирушив на Туманний Альбіон. В Лондоні йому порадили звернути увагу на кілька ліверпульських гуртів. Зрештою Кошмідер зупинився на The Beatles. Спочатку Бруно ніяк не хотів погоджуватися робити ставку на гурт, у якому навіть не було стабільного барабанщика. Проте всі колективи в той час були зайняті, а тому на безриб’ї Кошмідеру довелося задовольнитися The Beatles. В серпні 1960 року Пол Маккартні домовився з ударником Пітом Бестом, і бітли мінівеном Остін вирушили до Гамбурга. Перший концерт на німецькій землі гурт дав 17 серпня в клубі Іndra. Проте Бітлз надовго там не затримались. В жовтні ліверпульці через постійні скарги сусідів на гучну музику переїхали під крило Кошмідера в Kaiserkeller.
Цей клуб розташовувався в одному з найбільш живописних місць Гамбурга, на Репербані. Дана вулиця відома, в першу чергу, своїм кварталом червоних лікарів, до якого одразу прямували моряки після того, як пришвартовувалися в місцевому порту. Недарма німці називають Репербан «Гріховною милею». Саме при світлі червоних ліхтарів бітли вперше в своїй історії співали на великій сцені. Робота була напрочуд важкою. Кошмідер постійно вимагав від них шоу, а тому музиканти виступали мало не щодня, отримуючи за це лише по 2,5 фунти в день на кожного. Бітлз жили в крихітній кімнатці в обшарпаному кінотеатрі Bambi Kino. Як згадували учасники гурту, крім тісняви їхня кімната мала ще один суттєвий мінус. В ній постійно стояв неприємний запах, далекий від Chanel №5. Справа в тому, що поруч з кімнатою ліверпульців розташовувався жіночий туалет.
На цьому неприємності бітлів не закінчились. Бажаючи вирватись зі злиднів, музиканти вирішили трішки підзаробити і дали концерт у конкурента Кошмідера. Бруно швидко помстився бітлам за те, що вони порушили джентльменську угоду між ними. Скориставшись тим, що в Bambi Kino спалахнула пожежа (можливо, сам Кошмідер її і влаштував), він привів Маккартні та Беста в поліцію. 30 листопада 1960 року їх депортували в Англію, ще раніше Гаррісона теж відправили на Туманний Альбіон. Леннону також довелося покинути Німеччину.
Через 17 років після The Beatles ще один англієць повторив мандрівку музичних ікон. Кевін Кіган вирушив з Ліверпуля в Гамбург. Щоправда, він їхав в Німеччину вже в статусі зірки світового футболу, а не нікому невідомих музикантів, якими в 1960 році були бітли. Після п’яти років, проведених на Анфілді, Кевін не приховував того, що він хоче поїхати на закордонні гастролі. Ще напередодні сезону 1976/77 всім було очевидно, що надовго Кіган в Ліверпулі не затримається. Він наполіг на тому, щоб в його контракті прописали порівняно невисоку суму: 500 000 фунтів відступних. Це робило Кігана по кишені багатьом клубам та дозволяло йому виторгувати собі хорошу зарплатню. Керівництво Червоних вирішило не ставити палиці в колеса Кевіна, та чекало на вигідні пропозиції. Ходили чутки про зацікавлення форвардом з боку іспанських грандів, гінці з Італії теж закидали свої сіті в Ліверпуль, але усіх обскакав Гамбург.
В 1977 році чорно-сині купалися в золоті, немов Скрудж Макдак. Генеральний менеджер Гамбурга доктор Петер Крон міг ні в чому себе не обмежувати, адже Hitachi задовольняла усі, навіть найбільш неймовірні апетити Динозаврів. Заради Кігана доктор не пошкодував 500 000 фунтів. Покидаючи Ліверпуль, Кевін зауважив, що в Німеччині йому найбільше бракуватиме фантастичних вболівальників Ліверпуля: «Я пам’ятаю свій дебютний матч на Анфілді. Тоді я закохався в наших фанатів з першого погляду. Перед початком поєдинку один з вболівальників спустився з Копа на поле для того, щоб зі мною привітатися. Він поцілував мене, а перегар, який йшов від нього, ледве не звалив мене з ніг. Його щетина вже кілька тижнів потребувала хорошої бритви. Поліція ніяк не відреагувала на нього, вона це сприймала як мій ритуал посвяти в гравці Червоних. Це був дуже милий старий, і ви не повірите, але це були незабутні враження для мене. Після того, як він поцілував мене, він виконав цю ж саму процедуру з травою перед Копом, а потім повернувся до своїх товаришів на трибуни. Виступаючи за Ліверпуль, я найбільше боявся не влучити по порожніх воротах на очах Копа. Я б помер, якби це трапилось. Коли вболівальники затягували You’ll Never Walk Alone, мені на очі наверталися сльози. Я дуже часто плакав, коли грав на Анфілді».
Незважаючи на свою любов до фанатів Червоних, Кіган не міг відмовити Гамбургу, адже в Ліверпулі він отримував 12 000 фунтів, а в Німеччині йому пропонували 250 000. Кевін не збирався цим обмежуватися, він активно торгував своїм іменем. Йому було байдуже, чи воно фігуруватиме на взутті, чи в телекампанії, присвяченій безпеці дорожнього руху. Хоча в Німеччині Кевін потрапив під золотий дощ, там йому на перших порах довелося вкрай сутужно, не так, як Бітлз, але лише доклавши величезних зусиль, він зміг стати лідером Динозаврів.
Першим бар’єром для англійця став мовний. Приїхавши в Гамбург, Кевін не міг зв’язати і двох слів німецькою. Однак Кіган завжди швидко вчився. Ось як згадує футболіст свої мовні курси: «Я досить швидко опанував німецьку. З точки зору граматики, це не була зразкова німецька, але я моментально вивчив сленг та лайку, які чув на тренуваннях та під час гри в карти. Проте найкращими лекціями я б назвав спілкування з місцевими школярами під час роздачі автографів. Спочатку вони зверталися до мене англійською, а я відповідав їм німецькою. Тоді на їхніх обличчях з’являлася посмішка». Блискавично подолавши мовний барєр, Кевін розвінчав типовий образ лінивого англійця, який сформувався у свідомості пересічних німців. Кіган хотів стати по-справжньому своїм в Гамбурзі, й фанати це оцінили. До речі, він і дотепер прекрасно знає німецьку.
Наступне питання, яке хотів якомога швидше вирішити форвард було квартирне. Невдовзі після переїзду в Гамбург Кевін зрозумів, що багато з обіцянок доктора Крона виявились цяцянками. Так, він пообіцяв знайти футболісту будинок, в якому буде комфортно не лише йому, а й дружині та Кігановим вівчаркам. Натомість доктор поселив їх на 19-му поверсі непрезентабельного готелю в центрі міста. В номері і не пахло балконом, на який можна було б час від часу випускати собак, щоб вони зачерпнули свіжого повітря. Найважче ж доводилося дружині Кігана: «Я хоча б більшість часу проводив на тренуваннях та роздаючи автографи, а моя бідна Джин самотня сиділа в готелі. Вона не могла ні з ким поговорити, а виходила на вулицю лише коли вигулювала собак», – згадував ті важкі часи Кевін.
Зрештою чаша терпіння футболіста переповнилася. Він заявив клубному керівництву, що якщо воно не зможе знайти йому пристойного помешкання, то він житиме в Англії, а на матчі та тренування буде доїжджати. Кіган більше не міг жити в тому, за його словами: «пластиково-хромованому палаці в центрі міста». Доктор зрозумів, що пора діяти, адже форвард в будь-який момент може накивати п’ятами. Він знайшов ідеальний будинок для футболіста, розташований в передмісті, до послуг Кіганів була навіть окрема кухня, а собаки могли ганяти парками, городами та луками, розташованими неподалік. Тепер англієць міг повністю сконцентруватися на футболі.
Гамбург на початку сезону 1977/78 хитало, немов корабель під час шторму. Головна заслуга в його розхитуванні належала епатажному Крону. Перемога в Кубку володарів кубків 1977 року не стала індульгенцією для тренера Куно Кльотцера. За короткий період Куно вдалося перетворити Гамбург в одну велику дружню сім’ю. Гравці просили керівництво нікого з них не продавати та нікого не купувати, обіцяючи, що таким складом вони здатні тріумфувати в Бундеслізі. Проте в Крона існувала своя думка з цього приводу. Він не просто не послухав власних футболістів, а й завдав їм удару нижче пояса, звільнивши Кльотцера, якого гравці, за його порядність та професіоналізм, називали «лицар Куно». Натомість Крон призначив тренером Руді Гутендорфа, який, якщо щось і вмів добре робити, то хіба змінювати команди (він потрапив до Книги рекордів Гіннесса як тренер, котрий керував 18-ма різними збірними).
Додало олії вогонь ще й те, що Крон бажаючи, похизуватися перед конкурентами, заявив, скільки отримує Кіган. Виявилося, що його зарплатня найбільша не лише в Гамбургу, а й в усій Німеччині. Це тішило фанатів і сприяло продажу абонентів, але партнери по команді вороже дивилися на англійського заробітчанина. Ще більше одноклубники «полюбили» Кевіна після того, як керівництво оголосило англійця ледь не месією, який обов’язково приведе клуб на футбольний Олімп. «В їхніх очах я був малим англійцем, якому невідомо за які заслуги платили величезні гроші. До того ж через мене клуб розпрощався з Хорстом Бланкенбургом, який з’їв з ними не один пуд солі та пролив відра поту на тренуваннях. Хорст мав фантастичний характер, і гравці Гамбурга його обожнювали. А мене почали ненавидіти в роздягальні чорно-синіх, оскільки я був чужинцем, який вижив з команди свого хлопця», – згадував Кевін в автобіографії.
Перші місяці Кігана в Німеччині виявилися напрочуд важкими, незважаючи на ідеальні позиції, на які часто виходив форвард, партнери по команді, як правило, «не помічали» його та ділилися з ним м’ячем лише по великих святах. Допомогла Кевіну знайти свою гру дискваліфікація.
Під час зимової паузи 1977 року Гамбург грав товариський матч з Любеком. Спочатку Кігана приємно здивував цей скромний клуб. Перед початком гри йому вручили величезний букет квітів, вітаючи з другим місцем в голосуванні на Золотий м’яч 1977 року. Проте через декілька обертів секундної стрілки англієць зрозумів, що його опікун Ерхард Преусс не збирається з ним церемонитися. Вже за перших 10 хвилин він тричі приголубив Кігана. Після останнього брутального фолу Кевіну увірвався терпець. «Я вдарив його кулаком, і він згас, немов електрична лампочка. На якусь мить, я дуже злякався, тому що він втратив свідомість, я ніколи нікого не бив настільки сильно. На щастя, невдовзі він воскрес. Арбітр показав мені червону картку, а я подумав, що можливо, Білл Шенклі не помилявся, коли, вперше побачивши мене, заявив, що з мене міг би вийти хороший боксер. Цей удар змінив всю мою подальшу кар’єру в Гамбурзі. З цим ударом всі мої проблеми відійшли в минуле», – розповідав Кевін. Без дискваліфікованого англійця Гамбург почав шкутильгати на обидві ноги, а як тільки він повернувся, то розпочав забивати, а клуб перемагати. Всім стало очевидно, кого бракувало команді. До кінця сезону англієць набрав настільки фантастичну форму, що отримав Золотий м’яч, навіть незважаючи на те, що Гамбург фінішував лише десятим.
Влітку 1978 року в Гамбурзі відбулися кардинальні зміни. В команді з’явилися Геній, П’яничка та Чудовисько. Як виявилося, саме їх бракувало Динозаврам для успіху. Нетцер замінив на посаді генерального менеджера епатажного Крона. Гюнтер довів, що талановита людина – талановита в усьому. Деякі з його ходів на новій посаді можна назвати геніальними. Однією з головних проблем Гамбурга була відсутність дисципліни. В якості ментора Нетцер запросив в команду югослава Бранко Зебеца. Спочатку прихід нового тренера сприйняли вкрай неоднозначно, адже в нього існували чималенькі проблеми з випивкою. Незважаючи на весь скептицизм, яким супроводжувався цей перехід, з Бранко Нетцер влучив в десятку.
Унікальні тренування Зебеца футболісти чорно-синіх запам’ятали на все життя: «Я ніколи не тренувався настільки важко, як в Бранко. Я був настільки вичерпаним, що після них приходив додому, де безсило падав на ліжко. У нас був своєрідний знак, коли ми знали, що потрібно готуватися до найгіршого: якщо Зебец одягав темні окуляри, це означало, що він напередодні добряче хильнув і тепер в нього жахливе похмілля. Ми розуміли, що тепер йому дуже кепсько і він робив так, щоб ми страждали, як і він. Часто до кінця тренувань з двадцяти наших гравців доживали лише шестеро. Інколи, після занять Зебеца, я чотири дні не міг ходити. Ми практично не мали відпочинку, адже Бранко мало не щодня одягав ті свої кляті темні окуляри. Спочатку деякі з наших футболістів думали, що в Зебеца не всі вдома, але наші результати пішли вгору і ми терпіли. По всіх колах пекла на тренуваннях в Бранко, матчі були для нас своєрідним відпочинком», – пише Кевін в автобіографії.
Завдяки Нетцеру та Зебецу в команді з’явилося Чудовисько, яке б’є головою. Хорст Хрубеш отримав це прізвисько за свою оригінальну зовнішність. Новий форвард став ідеальним партнером для Кігана. Пара Могутнє мишеня (прізвисько Кевіна) – Чудовисько стала справжнім кошмаром для захисників Бундесліги. Новий Гамбург розпочав сезон 1978/79 з того, що розніс менхенгладбазьку Боруссію 3:0, у грудні Баварія теж повернулася на щиті з Гамбурга. Кевін протягом усього чемпіонату демонстрував не лише ефектну, а й ефективну гру. Особливо важливими стали його м’ячі на фініші сезону, деякі з яких можна назвати по-справжньому золотими. Так, Кевін забив 11 голів в 12-ти останніх матчах чемпіонату. Нетцер, Зебец та Кіган змогли здійснити мрію багатьох фанатів Гамбурга, які чекали на чемпіонство з далекого 1960 року. Англієць в 1979 році отримав свій черговий Золотий м’яч та навіть записав сингл «Head Over Heels in Love».
Мабуть, немає нічого дивного в музичних талантах Кігана, адже не варто забувати з якого міста він приїхав в Гамбург.
В наступному сезоні Динозаври дійшли до фіналу КЄЧ, де поступилися Ноттінгему Браяна Клафа. 1980 рік став останнім для Кевіна в складі чорно-синіх. Його дуже хотів Ювентус, але дружина відговорила форварда від цього переходу, оскільки остерігалася італійської мафії. Кіган вирішив повернутися на Туманний Альбіон та стати Святим, тобто гравцем Саутгемптона.
…Коли Джон Леннон накивав п’ятами з Гамбурга, то віз на плечах найцінніший елемент апаратури гурту The Beatles – 10-ватний підсилювач. А ось Кевін залишав Німеччину з набагато більшим уловом: «Коли я дивлюся на свої два Золоті м’ячі та згадую лауреатів цієї почесної нагороди: Мішеля Платіні, Йохана Кройфа, Боббі Чарльтона, Джорджа Беста, Франца Беккенбауера, Стенлі Метьюза, Еусебіу, Джанні Ріверу, Раймона Копа, Альфредо Ді Стефано, якщо брати до уваги футбольну майстерність, то я серед них виглядаю найгіршим. Я відчуваю себе немов безпородний пес, який дивом потрапив на виставку елітних собак. Незважаючи на це, я можу собою пишатися, адже мені, скромному хлопцеві з Донкастера, вдалося зробити цей золотий дубль за якихось два роки».
Источник: Sportarena.ua
