Боббі Чарльтон
6 лютого 1958 року чорний день в історії футболу. Тоді в мюнхенському полум’ї згоріла, мабуть, найталановитіша команда в історії Манчестер Юнайтед. «Нічого особливого перед дорогою з Белграду ми не відчували. Після хорошого поєдинку (3:3 з Црвеною Звездою) ми здобули путівку у півфінал Кубка європейських чемпіонів, на борту усі жартували та сміялися. Через два дні на нас чекав ще один важливий поєдинок. Зустріч з Вулвергемптоном обіцяла стати ключовою в нашій погоні за третім поспіль чемпіонським титулом. Коли ми йшли на дозаправку в Мюнхен, незважаючи на те, що падав лапатий сніг, перспективи нашої команди виглядали безхмарними», – писав Боббі Чарльтон у автобіографії.
Проте для Малюків Басбі вже ішов зворотній відлік. Того дня злітна смуга була покрита семидюймовим снігом. В літаку всі раділи, ділилися перипетіями останніх ігор та жили очікуванням поєдинку з Вовками. Після того, як сталевий птах не зміг з першого разу злетіти, посмішки почали зникати. Друга невдала спроба змусила заклятих картярів забути про преферанс, а в літаку запанувала гробова тишина. Зрештою прийняли рішення, що сьогодні злітати занадто ризиковано. Данкан Едвардс навіть відправив додому телеграму: «Вилітаємо завтра». На жаль, смерть вже простягнула свої руки до Малюків Басбі. Потім в чиюсь «світлу» голову прийшла ідея спробувати ще один раз. Це рішення стало фатальним.
Незадовго до сумнозвісної третьої спроби на Боббі Чарльтона чекала заміна, яка врятувала його життя. Томмі Тейлор та Девід Пегг нерви, яких розхитали попередні намагання злетіти, запропонували Чарльтону і Деннісу Вайоллету помінятися з ними місцями. Вони вважали, що в хвості літака буде безпечніше. «Я подивився в ілюмінатор: засніжене поле пропливало повз нас, проте, як мені видалося, якось занадто повільно. А потім я побачив паркан, і ми вже опинилися на якомусь будинку. Пролунав жахливий скрегіт металу, далі настала темрява», – згадував Чарльтон той жахливий день.
Вибухова хвиля викинула Боббі з Деннісом, при цьому вони втратили свідомість і коли голкіпер Генрі Грегг проводив свою рятувальну місію, то він спочатку подумав, що вони мертві. Однак про всяк випадок вирішив відтягнути їх подалі від обломків літака, остерігаючись, що наступний вибух може перетворити його товаришів на палаючий смолоскип. Коли Грегг повертався з пораненими Меттом Басбі та Джекі Бленчфлауером, то на нього чекала приємна несподіванка. Вайоллет і Чарльтон повторили долю Лазаря та воскресли. А Тейлор та Пегг у своєму «безпечному» місці моментально загинули.
«Наступне, що я пам’ятаю, це перший ранок в палаті. Поряд лежав німець, який читав газету, на першій сторінці якої я побачив фотографії того, що залишилось від літака. «Мені дуже шкода», – вимовив він, ламаною англійською. В цей момент, я найбільше захотів знати, хто вижив, а хто ні. Далі я почув найстрашнішу перекличку в своєму житті. Коли німець з величезними труднощами вимовляв кожне наступне ім’я, мене буквально розрізали на частини. Спочатку, я подумав, що слава Богу, хоча б з нами все гаразд! Але коли згадав про Данкана Едвардса, який довший час балансував між життям та смертю (на жаль, шалька терезів з написом «смерть» переважила і футболіст, якого сам Боббі Чарльтон, вважав набагато талановитішим за себе, помер), то вмить відігнав від себе подібні думки. В глибині душі я вдячний долі, за те, що я тоді не зміг бути на похоронах в Манчестері. Я не уявляю як би я прощався з товаришами. Проте з того часу мене досі мучить питання: «Для чого я вижив?» – писав Чарльтон.
Боббі народився в унікальній сім’ї. Четверо його дядьків були футболістами, а двоюрідний брат мами Джекі Мілберн носив лаври кращого бомбардира в історії Ньюкасла, поки не прийшов Алан Ширер. З біографії в біографію багатьох легендарних гравців кочує штамп про те, що в юності майбутня зірка не могла жити без м’яча. Мати рішуче боролася з дурним захопленням сина, проте хлопець, вступивши в коаліцію з батьком, витримував натиск матері та не зраджував круглому з якимось там підручниками. В Чарльтона все було зовсім по-іншому. Батько Боббі працював шахтарем і в міру сил відмовляв його від того, щоб під землею заробляти на життя. Він добре знав, наскільки важким та небезпечним бувають підземні будні гірників. 15-річний брат Чарльтона Джекі ніколи нікого не слухав, а тому таки вирішив спробувати себе в якості шахтаря. Одного дня в копальні йому виявилось достатньо для того, щоб зрозуміти, що підземний чорт насправді ще страшніший, ніж його малював тато.
Боббі і Джекі зовсім не схожі одне на одного. Вони такі ж подібні, як інь та янь. А тому молодшенький вирішив послухати батька, його зовсім не тішила перспектива спуску під землю. Інша справа футбол. До того ж його тренував найкращі у світі спеціалісти. Дідусь та мати. Сіссі Чарльтон була незвичайною жінкою, яка жила футболом. «Я ніколи не мала ляльки. Весь вільний час я грала з хлопцями в футбол. Він у мене в крові», – розповідала мати Чарльтона. Навіть вже в поважному 70-річному віці Сіссі продовжувала тренувати шкільну команду.
Материнська наука швидко дала свої плоди. Боббі вибрали в збірну школярів Англії, яка зіграла на Вемблі з валлійськими однолітками. Щоб подивитися на майбутнє британського футболу, на матч прийшли аж 93 000 глядачів. Після цієї гри спокійне життя Чарльтона закінчилося. Незабаром в провінційний Ашінгтон почалося справжнє паломництво. Як згадувала мати Боббі, двері в їхньому будинку не зачинялися. Видавалося, що всі англійські клуби хотіли бачити в себе Чарльтона та обіцяли йому за перехід в їхню команду все золото світу.
«Були дні, коли один з агентів розмовляв зі мною на кухні, другий чекав на мене у вітальні, а третій дзвонив у двері. Один з них запропонував фантастичні, як на ті часи, 1800 фунтів, інший сказав, що заплатить в два рази більше від найбільшої пропозиції, яку ми отримали, якою б захмарною вона не була», – згадувала Сіссі. На перший погляд найкращі шанси на Чарльтона мали Сороки, адже Джекі Мілберн міг би з легкістю вмовити свого двоюрідного племінника. Проте не так сталося, як гадалося. Сороки довго ловили ґав, а коли вирішили зрештою кинути в бій важку артилерію, та повела себе зовсім не так, як думало керівництво Ньюкасла. «Ні за що не погоджуйся на перехід в Ньюкасл. Мене тут нічому не навчили і тебе не навчать, оскільки самі нічого не вміють», – відверто заявив Мілберн.
Боббі вирішив стати Червоним дияволом. Для цього було кілька причин. Саме скаут МЮ Джо Армстронг вперше звернув увагу на грандіозний талант Боббі. Взимку він відвідав матч збірної Східного Нортумберленда, де виділявся Черльтон. Навіть традиційна англійська погода не змогла завадити Джо розгледіти такий алмаз, яким, безперечно, був Боббі. Ще однією з причин переходу Чарльтона в МЮ стало те, що на Олд Траффорд прекрасно вміли працювати з молоддю. Чимало футбольних алмазів після обробки манкуніанськими ювелірами починали сяяти діамантовим блиском. Ще одним фактором, який переконав Чарльтона перейти до лав Червоних дияволів, став його улюблений шкільний вчитель. Зрозуміло, що цей педагог викладав не алгебру, фізику чи літературу, а милу серцю Чарльтона фізкультуру. Він виявився фанатом МЮ, а тому заявив, що ніколи не пробачить Боббі , якщо той одягне футболку іншого клубу.
Першим кумиром Чарльтона був Стенлі Метьюз. «Він грав фантастично. Ми обожнювали його дриблінг та називали Стенлі чарівником. Я намагався стати схожим на нього. Коли я запитав в дядька, що робить його найкращим, він мені відповів: «Просто подивись на його перші 10 ярдів ». Щоб відпрацювати свій стартовий ривок, я почав практикуватися під керівництвом дідуся, який тренував професійних спринтерів. Також у Стена я підгледів ще декілька фішок: як правильно вибирати вільний простір на полі, дриблінг, секрет вчасної втечі від захисників та вибір вдалого моменту для ривка».
В молодіжній команді Боббі створив прекрасний дует з Данканом Едвардсом. Останнього знайшов той же Армстронг, що робить його одним з найбільш успішних скаутів в історії Червоних дияволів. Боббі та Данкан допомогли МЮ зробити величезний стрибок у світовій футбольній ієрархії. Метт Басбі разом з тренерами молодіжної команди зробив акцент не на придбанні готових зірок, а на вихованні юних талантів, з яких з часом сподівався зробити справжню команду-зірку.
«Коли я виступав за молодіжний склад, то ми щороку вигравали Кубок. Ми були вершками клубу. Я не міг спати напередодні матчу, дуже хвилювався. Нам говорили – забудьте про першу команду. Цей матч найважливіший. Наставники ніколи не дозволяли нам закидати суперників шапками», – згадував Боббі, як гартувався його характер переможця. Тренер молодіжки МЮ Джиммі Мерфі називав своїх вихованців яблуками. І коли розумів, що вони вже можуть грати за основу, підходив до Басбі та говорив: «Постав їх. Вони вже дозріли». Метт ніколи нічого не робив наполовину. Якщо команда програвала на наступну гру він інколи випускав 4-5 нових гравців.
Чарльтон «дозрів» в жовтні 1956 року. Дебют за основу вийшов чудовим. Боббі залишив два автографи у воротах свого «однофамільця» Чарльтона. В тому ж сезоні МЮ прорубав для Англії вікно в КЄЧ. І варто зазначити, що Червоні дияволи виявилися далеко не зайвими на цьому святі життя. Вони дійшли до півфіналу, в якому дали бій білій акулі тодішнього світового футболу – мадридському Реалу. Королівський клуб в перших розіграш КЄЧ забрав вухатого на Піренейський півострів, а всіх претендентів на нього чекала така сама доля, як і на тих нещасних, котрим не пощастило зустріти голодну акулу у відкритому морі. Однак саме Червоні дияволи мали хороші шанси, щоб скинути мадридського короля з насидженого трону.
«Напередодні Мюнхена в мене було відчуття, що ми граємо не гірше за будь-яку іншу команду світу. Ми мали видатних гравців, які стояли на порозі того, щоб стати зірками світового рівня. Тоді футбол був рідкісним гостем на телебаченні, але по всьому світу вже гриміла слава МЮ. Люди розказували одне одному про нашу гру та результати. Я щиро впевнений, що якщо б не було Мюнхена, ми б змогли виграти КЄЧ вже у 1958 році», – розповідав Чарльтон. Але клятий Мюнхен таки трапився…
Вже через тиждень після катастрофи Боббі повернеться в рідне місто, де знову почне гасати футбол з місцевими хлопчиками. Символічним є те, що вперше після Мюнхена Чарльтон з’явився на полі 1 березня 1958 року. Так само, як природа почала відроджуватися після зими, так і Боббі став тим, навколо кого Метт Басбі починав будувати нову команду. Якщо до лютневої трагедії Боббі був одним з багатьох, тепер він став безперечним першим номером. Чимало спеціалістів відзначали, що ті футболісти, які змогли вижити в Мюнхені та продовжити кар’єри, змогли вийти на вищий рівень, ніж до катастрофи. Особливо серед них виділявся Боббі, через якого йшла вся гра МЮ.
Басбі стверджував, що для того, щоб відродити команду, йому знадобляться 5 років. Як показав час, він виявився не лише хорошим тренером, а й оракулом. У 1963 році Червоні дияволи у фіналі Кубка Англії провели успішне полювання на Лисів та здобули перший трофей для нової команди Басбі. Через рік в атаці МЮ сформувався вбивчий тризубець: Лоу – Бест – Чарльтон, який і зробив Червоних дияволів домінуючою силою не лише в Англії, а й в усьому світі.
60-ті роки стали золотими для Чарльтона, який тоді безперечно був найвідомішим англійцем в світі. В ті часи навіть з’явився жарт, який прекрасно ілюструє популярність Боббі. «Усі люди на Землі знають англійською мінімум два слова: Боббі та Чарльтон». В 1966 році Англія стала чемпіоном світу. На тому турнірі Боббі провів свій, мабуть, найкращий матч в житті. Напередодні півфіналу з португальцями чимало аналітиків схилялися, що цей матч стане протистоянням Чарльтона та Еусебіу. І в цій грі англійський лев здолав португальську пантеру. Боббі не лише диригував грою острів’ян, а й забив два чудових голи, які подарували англійцям перший фінал чемпіонату світу.
Вирішальний матч став одним з найдраматичніших в історії мундіалів. Після цього поєдинку родоначальники нарешті довели, що вони найкраще грають футбол не лише на словах. Тренер Альф Ремзі відзначив роль Боббі в цьому тріумфі: «Він – один з кращих гравців, яких я будь-коли бачив. В кожному матчі я намагався знайти для нього таку роль на полі, яка дозволила б йому повністю реалізувати свій величезний потенціал. Адже він не лише чудовий бомбардир, але й і фантаcтичний асистент, який до того ж прекрасно відпрацьовує в захисті». В тому ж році Чарльтон ще раз переміг Еусебіу, в голосуванні за Золотий м’яч 1966 року він лише на одне очко випередив португальця.
У 1968 році Чарльтон отримав нагоду реалізувати ту мрію, за якою жорстока доля проспівала реквієм 10 років тому. В фіналі КЄЧ МЮ зустрівся з португальською Бенфікою. Манкуніанці не могли програти в цьому матчі, адже вони грали не лише за себе, а й за тих, чий політ був перерваний в Мюнхені. 29 травня 1968 року дубль Чарльтона на переповненому Вемблі допоможе Червоним дияволам здобути перший в історії команди вухатий трофей. Саме Боббі став тим Феніксом, з якого з часом відродився великий манчестерський клуб.
Як потім зізнавався Метт Басбі: «У найбільш чорні моменти після мюнхенської катастрофи в мене інколи опускалися руки. Проте, щоразу думка про те, що разом з нами Боббі Чарльтон, надихала мене. Його присутність в команді була найважливішим фактором в роботі по воскресінню МЮ».
Чарльтон зовсім не скидався на суператлета. Він був як те дерево, котре нібито не має жодного шансу, коли розпочинається буря. Ти дивишся на його гілки і розумієш, що ніщо не допоможе йому пережити стихію. Однак потім буря минає, а дерево залишається, оскільки головне в нього не ззовні, а всередині. Міцні корені дозволяють йому вистояти в протистоянні з самим Бореєм. А тому вітер не зможе знищити дерево з сильними коренями. Так само і Чарльтон зміг пережити чорний день 6 лютого 1958 року, оскільки мав дуже сильний стержень. Коли в 1968 році Боббі стояв на Вемблі з КЄЧ в руках, він нарешті зрозумів, чому вижив в мюнхенському пеклі.
Источник: Sportarena.ua
