Дитинство Желько Ражнатовича зовсім не нагадувало казку. Майбутній Аркан швидко зрозумів, що в цьому житті все просто: або ти когось б’єш, або ж б’ють тебе. Християнські цінності були явно не для нього, він не мав жодного бажання підставляти свої щоки під удари п’яного батька. Колись Ражнатович-старший був великим цабе, адже він дослужився до полковника ВПС ЮНА, а в часи Другої світової війни його знав навіть сам Тіто, який високо цінував хоробрість Велько Ражнатовича. Однак війна закінчилась, Велько переїхав до Белграду, де відчув себе нікому не потрібним. Невдовзі його звільнили з армії і він почав пити. Алкоголь був каталізатором для агресії Велько. Мало не щодня дружина та Желько потрапляли під його гарячу руку. «Він не бив мене в класичному значенні цього слова, він творчо підходив до знущання наді мною. Він ловив мене, а потім гамселив мною об підлогу», – розповідав в одному з інтерв’ю Аркан. Не дивно, що син зненавидів винахідливого батька та намагався завжди йти проти нього. Тато був пристрасним та давнім фанатом Партизана, а Желько, звичайно ж, віддав своє серце Црвені Звезді. Це лише більше розворушило вулик, на який перетворився будинок Ражнатовичів.
Після того, як батько вкотре «розфарбував» сина, той вперше втік з дому. Так, в дев’ятирічному віці він почав проходити свої перші вуличні університети. Звісно, белградські вулиці були не тим місцем, де Желько міг підсісти на літературу чи оперу. Хоча на вулицях Белграда він повторив долю героя класичного роману. «Вчителям», які працювали на ринках, в громадському транспорті та на стадіонах столиці Югославії швидко впав в око хлопець з чарівними пальцями. Вони не мали жодного бажання зробити з нього Ференца Ліста, а ось кишеньковий злодій з нього вийшов першокласний. Відтоді Желько, немов Олівер Твіст, постійно відточував свою майстерність на численних роззявах, які траплялися в Белграді. Вже через п’ять років безперервного навчання Желько вважався справжнім професором щипацьких справ. Та якщо ти довго ходиш по канату, то рано чи пізно впадеш.
В тому ж таки 14-тирічному віці він вперше загримів за ґрати – його спіймали на гарячому в одному з парків. Після річної відсидки в колонії для неповнолітніх Желько вирішив раз і назавжди порвати зі своїм кишеньковим минулим. Якщо ви думаєте, що Ражнатович захотів стати білим та пухнастим, то дуже помиляєтесь. Він вважав, що тепер настав час для більше серйозних справ. Желько захотів зірвати великий куш, а тому опанував нову професію – грабіжника. Дебют виявився вкрай кепським. За свою першу велику справу він отримав ще два роки ув’язнення. Однак час за ґратами Желько не вважав згаяним, оскільки там йому вдалося організувати свою власну банду. Вийшовши на волю, Ражнатович разом зі своїми новими друзями вирушив на закордонні гастролі.
Після них він став по-справжньому знаменитим та потрапив в топ-10 найрозшукуваніших злочинців світу. Тоді ж Желько проявив свої акторські здібності. Якось в Мілані Ражнатович застрелив власника ресторану, який відмовився платити мафії данину, а вже через годину Аркан з’явився в цьому ж ресторані, щоб там пообідати. Проте це були лише квіточки. Найбільш нахабним злочином Желько в Італії став напад на залу суду, де саме судили його напарника Карла Фабіано. Ражнатович знешкодив охорону, вдерся до приміщення та, погрожуючи судді дулом, наказав конвою відпустити Карла. За якусь мить вони покинули судову залу, вистрибнувши у вікно. Карабінери навіть не змогли сісти їм на хвіст. Желько продовжив патрати банківські сейфи. «З-поміж нас усіх Аркан пограбував найбільше банків. Він просто заходив і брав все, що хотів, немов це був не банк, а якийсь супермаркет», – згадував один з «колег» Ражантовича. Зрозумівши, що у нього вже земля горить під ногами (його слідами йшла поліція 12-ти країн), гастролер вирішив повернутися додому.
Там він, на перший погляд, відійшов від справ та став власником скромної пекарні напроти Маракани (неофіційна назва стадіону Црвени Звезди). Час від часу в пресі з’являлася інформація про нові подвиги «пекаря». То він пограбує банк в Загребі, залишивши в ньому троянду в якості візитки, то підстрелить двох поліцейських. Однак з усіх цих неприємностей Аркан виходив сухим. Так, за стрілянину у двох полісменів він отримав лише 48 годин арешту. Мабуть, Желько справді був агентом Служби державної безпеки Югославії. За однією з версій, Ражнатович в одному з фальшивих паспортів, виданих йому спецслужбами, вперше побачив ім’я Аркан, яке згодом приклеїлося до нього назавжди.
Желько ніколи не забував про одну зі своїх головних пристрастей – футбол. Наприкінці 1980-х років серед фанатів Црвени Звезди не було єдності. Вони часто влаштовували поєдинки між собою. Так було, поки їх не взяв в свої сталеві обійми Аркан. В першу чергу він змінив назву головної групи фанатів з Циганів на Героїв (Деліє), а тоді почав наводити лад в котлі Маракани. Члени Деліє мали підкорятися кодексу Аркана: підстригтися, регулярно голити бороди, не вживати алкоголю та почати займатися єдиноборствами. Згодом саме з них Аркан набере своїх перших 24-х бійців, які стануть основою Сербської добровольчої гвардії (самоназва Тигри Аркана), котра залишить свій кривавий слід на полях Югославських війн.
Саме Ражнатович випустив з пляшки джина, який наповнив Балкани болем та стражданням. 13 травня 1990 року на загребському стадіоні Максимір відбувся один з найбридкіших матчів в історії футболу. Деліє приїхали на поєдинок з банерами «Загреб – хорватський», «Вбити Туджмана» (лідер хорватів, який виступав за незалежність своєї країни). Фанати Динамо до пори до часу не відповідали на провокації з боку Деліє, однак коли ті почали атакувати хорватів, ті не витримали. Як наслідок, Максимір перетворився на грандіозний Колізей. Лише через годину поліції вдалося остудити гарячих фанатів. На стадіон підтягнули броньовані машини, оснащені водометами. В результаті кривавого побоїща постраждали сотні людей, лише якимось дивом ніхто не віддав душу Богу чи, швидше, дияволу. Цей матч став іскрою, яка підпалила бікфордів шнур порохової бочки Європи – Балканів. Вибух прогримів вже невдовзі. Недарма Емір Кустуріца в своєму фільмі «Життя як диво» вибрав цей матч в якості своєрідного вододілу, після якого закінчилося спокійне життя його головного героя.
Якщо хтось і переміг в Югославських війнах, то це був Аркан. Він нагарбав чимало коштовностей, налагодив торгівлю зброєю, пальним та взяв під дах ігровий бізнес. Проте цього йому виявилося замало. Він хотів мати власний футбольний клуб. Тоді сербський футбол важко хворів. Його повністю контролювала мафія. Незважаючи на те, що посада власника клубу нагадувала гру зі смертю (в період з 1995 по 2006 роки було застрелено11 власників сербських футбольних клубів), стояла ціла черга бажаючих зіграти в цю сербську рулетку. Мафіозі наживалися на продажах футболістів. Вони спочатку дарували своїм потенційним зіркам автомобілі та житло, а як тільки ті вирушали за кордон, забирали їх і вимагали проценти за оренду. Аркан не міг триматися осторонь від можливості поєднати приємне з корисним. Він мріяв про Црвену Звезду, проте народна команда не продавалася, навіть незважаючи на усі зв’язки Желько. Тоді він зупинився на ФК Приштина з Косова, але досить швидко до нього охолонув. Єдине, чим запам’ятався Аркан, як президент цього клубу, було те, що він вигнав звідти усіх албанців.
Після короткої інтрижки з Приштиною Аркан вирішив очолити друголіговий Обилич. Найбільше в ньому йому сподобалася назва. Клуб був названий на честь героя найлегендарнішої баталії в сербській історії – битви на Косовому болі. В ній Мілошу Обиличу вдалося дістатися до шатра султана Мурада та заколоти його. Аркан розумів, що згадка про нього поряд з національним героєм ще більше підніме його авторитет серед співвітчизників. Так розпочалася дивовижна історія сербської футбольної Попелюшки – Обилича.
В перший же сезон Аркан зумів вивести своїх підопічних у першу лігу. Перевага над найближчим переслідувачем склала неймовірних 15 очок. На цьому Желько й не думав зупинятися. Обилич в дебютному сезоні в еліті зумів порушити вічне домінування Црвени Звезди та Партизана і став королем футбольної Сербії. Хлопці Аркана могли взяти «дубль», але не склалося – Партизан в фіналі виявився сильнішим. Існує версія, що в Кубку Обилич просто віддав Гробарям боржок за чемпіонат. Справа в тому, що на фініші сезону Партизан вже не мав жодних шансів на титул, а хлопці Аркана на 2 очки випереджали заклятих ворогів з Црвени Звезди, а тому Гробарі вирішили не упустити свого шансу насолити червоно-білим, а тому не чинили жодного опору Обиличу. Цю версію підтверджує статистика: за весь матч Партизани жодного разу не влучили в площину воріт суперника.
Сербські фанати мали на руках носити футболістів Обилича, адже їм вдалося здійснити диво: вийти з другої ліги в першу та одразу взяти титул. Це те, за що ми так любимо Гру. Проте нейтральних вболівальників не тішила перемога Обилича і на це існували дуже вагомі причини.
У матриці Морфеус пропонував Нео вибір з-поміж двох пігулок. Аркан же робив суперникам Обилича дещо іншу пропозицію. На одній шальці терезів знаходилися три очки, а на другій здоров’я чи, навіть, життя. Аркан, як справжній хрещений батько, робив пропозицію, від якої не можна відмовитися. Перед матчами з Обиличем футболісти часто отримували незвичні конверти, в яких були кулі. Інколи до них телефонували невідомі та говорили: «Якщо ви будете грати на перемогу, то ми вам прострелимо коліна». Якщо й це не зупиняло борців за правду, то їх викрадали та замість стадіону везли в гараж, де замикали та тримали, поки не закінчувалася гра. Часто в перерві поєдинку Ражнатович особисто заходив до роздягальні суперників й просив їх не гратися з вогнем. Хоча він не мав в руках зброї, всі прекрасно знали хто такий Аркан. Одного разу в перерві поєдинку між Црвеною Звездою та Обиличем трапилася унікальна подія. Червоно-білі відмовилися покидати поле. Дехто з них приліг на газон, а дехто помочився просто на поле. Вони чудово знали, що на них в роздягальні чекає розлючений Аркан, до того ж вкрай розлючений, адже футболісти Звезди насмілилися перемагати Обилич. «Тоді футбол перестав бути грою, а перетворився на війну», – згадував Періца Огненович. Гравцям Воєводіни з Нового Саду після чергових витівок Аркана та його підручних увірвався терпець. Вони почали скандувати: «Скільки можна нас залякувати, просто вбийте нас».
Суддям теж діставалося від президента. Нещодавно колишній міжнародний арбітр Зоран Арсич зізнався, що він свого часу мав дуже неприємну розмову з Ражнатовичем. «В перерві він увірвався до мене, почав ображати, вдарив та приставив дуло пістолета до голови. Коли я поскаржився футбольним чиновникам, ті благали мене мовчати про цей інцидент та пообіцяли більше ніколи не ставити мене на матчі Обилича». Також Аркан використовував оригінальні методи для того, щоб переконати футболістів перейти під його крило. Гравця ловили на вулиці Тигри Аркана та запаковували в багажник авто. Після кількох годин такої поїздки футболісти розповідали, що вони з дитинства мріяли грати за Обилич. До УЄФА дійшли чутки про методи Аркана, а тому чиновники вирішили не допустити Витязів до участі в єврокубках. Однак Желько й тут перехитрував усіх. Він зробив один з улюблених фокусів українських політиків: переписав клуб на дружину Світлану Ражнатович. Відтак футбольним клубом керувала одна з найвідоміших співачок Сербії. Абсурд сягнув свого апогею. Після єврокубкових проблем Аркан махнув рукою на Обилич.
…15 січня 2000 року в холі белградського готелю «Інтерконтинеталь» Желько зустрівся зі своїм другом Добросавом Гавричем. Вони обійнялися, немов брати, а потім згідно зі слов’янською традицією поцілували одне одного в щоку. Після цього Гаврич вихопив пістолет та вистрілив Аркану в ліве око, в рот та в скроню. Ражнатович впав в кому та невдовзі помер в машині швидкої, на руках своєї коханої Цеци. Желько любив повторювати: «Краще прожити один день як лев, аніж сто років як хробак». Все сталось так, як він хотів.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться