“Упевнений, що Деле Аллі не може дочекатися нагоди вийти на поле і довести в протистоянні з Джорданом Хендерсоном, хто повинен бути головним виконавцем збірної Англії в півзахисті”, – писав тиждень тому в регулярній колонці для The Telegraph Стівен Джеррард. Основний меседж колишнього капітана Трьох левів стосувався того, що молодим гравцям національної команди необхідна підтримка більш досвідчених партнерів, тому поруч із 19-річним Аллі в основі збірної повинен грати капітан Вейн Руні. Та акцент, який Джеррард розставив, зіштовхнувши лобами Аллі та Хендерсона, виявився навіть більш цікавим. Понад те, тиждень потому на півзахисника Тоттнема чекає навіть більш символічне протистояння.

Майкл Каррік залишив поле в матчі проти Евертона, щойно Антоні Марсьялю вдалося забити гол, який зрештою виявився вирішальним у зустрічі. Можна було припустити, що після того, як Манчестер Юнайтед вдалося вперед, у центрі поля Червоним дияволам більш потрібною виявилася рухливість Андера Еррери. Пояснити рішення Луї ван Гаала можна було й тим, що Каррік провів не найкращу годину ігрового часу в червоній футболці. Однак важко було позбутися враження про те, що цей епізод став уособленням усього ставлення до одного з найбільш талановитих англійських гравців покоління.

Справу зроблено, вельми вдячні, далі впораємося вже без вас.

Настільки ж талановитий, наскільки й недооцінений. Каррік залишається футболістом, якого сприймають як належне навіть у статусі п’ятиразового чемпіона Англії та переможця Ліги чемпіонів. Ровесник Джеррарда та Френка Лампарда, він завжди залишався в тіні, якщо не сказати більше – у веселій команді “золотого покоління” англійців тихий вихованець Вест Хема здавався чужим. Віддаючи перевагу короткому пасу і поступовій побудові атак, Каррік думав інакше. Важко залишатися недооціненим у компанії людей, які найбільше постраждали якраз від того, що їх здібності суттєво переоцінили.

Та річ у тім, що Каррік ніколи не був типовим британським півзахисником. Наскільки недолуго було б зводити уявлення про футбол до подібних стереотипів, в Англії давно вже з’явилася подібна практика, і винні у культивуванні цього звичаю самі англійці. Свого часу вони самі почали називати Ґленна Ходдла та Пола Скоулза “бразильцями”, дистанціюючи цих обдарованих футболістів від місцевої футбольної культури замість того, щоб використати їхні приклади для розвінчування міфів про прямолінійних хавбеків з Острова. Певно, в компанії двох відлюдників англійського футболу Каррік почував би себе найбільш комфортно – навіть якщо врешті-решт скласти їм компанію у нього вийде хіба що в телевізійній студії.

Певно, ніхто ще не описав стиль гри Карріка краще за його давнього знайомого Ґарі Невілла. Вихованець Манчестер Юнайтед заявляв, що ніколи не почувався на полі настільки впевнено, як тоді, коли грав поруч із зв’язкою Карріка та Скоулза. “З ними завжди було дуже спокійно, – розповідає Невілл-старший. – Ти ніби заходиш у бар і чуєш, що у залі звучить класична музика. Тобі подобається хороший рок, але іноді добре почути й фортепіано. Каррік був нашим фортепіано”. Чаві свого часу називав шістнадцятого номера МЮ “ідеальним гравцем” – зразковим партнером і знахідкою для будь-якого менеджера його зробили висока культура пасу та бездоганна позиційна гра.

Забезпечувати спокій – це про нього. Та для чисельних критиків ці ж самі риси були підставами для глузування. У своїй вітчизні, як відомо, пророка немає.

У свої тридцять чотири Каррік переживає надзвичайно складний період кар’єри. Після літніх підписань Бастіана Швайнштайґера та Моргана Шнейдерлена він втратив стабільне місце в стартовому складі і досі не отримав від МЮ пропозицію подовжити угоду, що добігає кінця за лічені місяці. Понад те, втратив довіру півзахисник і у збірній Англії, залишившись поза бортом останніх товариських матчів команди Роя Ходжсона та, схоже, французького чемпіонату Європи. Цілком можливо, зараз він дограє останній сезон на найвищому рівні.

У його віці це не здається дивним, підводили останнім часом англійця й ушкодження. Та як у випадку з Юнайтед, так і в тому, що стосується збірної, Каррік має підстави вважати, що з ним повелися несправедливо. Він наполягає, що ситуацію з керівництвом клубу його представники вирішать вже після закінчення сезону, і цілком можливо, що долю віце-капітана Червоних дияволів визначатиме вже не ван Гаал. Треба визнати: за два роки його співпраця з нідерландським спеціалістом, що здавалася спершу союзом, благословенним на небесах, так і не принесла вагомих плодів.

Не готовий Каррік миритися з тим, що він уже провів останній матч у футболці з зображенням трьох левів на грудях. Власне, історія з національною командою зараз повинно розчаровувати його найбільше. У 2012 році, перед першим міжнародним турніром чинного менеджера англійців, Каррік відмовився увійти до додаткового списку збірної Англії на українсько-польське Євро після того, як не отримав повноцінне запрошення до складу Ходжсона. Не увійшов у плани тренерського штабу гравець МЮ і два роки потому, перед чемпіонатом світу в Бразилії.

Проте після прощання збірної Англії з Джеррардом та Лампардом (і після успішного сезону на клубному рівні) він отримав можливість стати одним із лідерів омолодженої команди у відбірковій кампанії до наступного Євро. Та на старті минулого сезону Каррік вельми невчасно отримав ушкодження, і в першому матчі відбору проти швейцарців Ходжсону довелося складати середню лінію з Джордана Хендерсона, Фабіана Делфа та Джека Вілшира, що закріпився в ролі півзахисника, що керував командним темпом і організовував атаки з глибини.

Нещастя продовжило супроводжувати ветерана і в цьому сезоні: Каррік отримав чергове ушкодження в осінньому товариському матчі проти збірної Іспанії і відкрив таким чином дорогу у стартовий склад на наступну зустріч, протистояння з французами на Вемблі, Деле Аллі. Відібравши м’яч у Поля Поґба і завершивши атаку розкішним ударом у дальній кут воріт, юнак використав цю можливість на повну.

Перебираючи список варіантів на позиції опорного півзахисника із здебільшого оборонними функціями, наприкінці березня Ходжсон виділяв свого фаворита Вілшира і називав його головними конкурентами Еріка Дайєра та Данні Дрінквотера, представників Тоттнема і Лестера відповідно. У відборі на Євро-2016 Каррік провів лише один матч, але особисті прихильники Майкла доречно зазначили, що він міг би допомогти збірній у Франції не менше, ніж схильний до травм Вілшир. Дайєру та Дрінквотеру ж Каррік напевно дав би фору в тому, що стосується досвіду. Зрештою, той же Лейтон Бейнс не отримав запрошення на березневі товариські матчі, але не залишає надію відвоювати своє місце на Сейнт-Джордж Парк.

Паралелі з Аллі, з яким сьогодні Каррік отримає нагоду помірятися силами – до того ж у матчі проти колишньої команди, Тоттнема – можуть здатися притягнутими. Зрештою, схоже на те, що молодого півзахисника тренерський штаб Трьох левів збирається використовувати трохи вище від тієї позиції, на яку претендував Каррік, не дарма той же Джеррард бачить конкурентом Аллі більш динамічного Хендерсона. По-справжньому півзахисник МЮ повинен розчаруватися лише у тому разі, якщо Ходжсон зробить ставку у стартовому складі на Вілшира, котрий досі не відіграв у цьому сезоні жодного офіційного матчу.

Проте в сьогоднішньому матчі на Вайт Харт Лейн акцент на протистояння Аллі та Карріка не повинен викликати подив. Наполегливий і агресивний, хавбек Шпор буде протистояти гравцеві, якого можна назвати його протилежністю – і не лише через те, що вони перебувають на різних щаблях кар’єрної драбини. Аллі є уособленням усіх рис, притаманних традиційним британським півзахисникам, що діють на просторі між двома штрафними майданчиками. Він визнає, що в оборонній грі йому ще доведеться серйозно додавати, але навіть цим підтверджує, що в майбутньому бачить себе універсальним гравцем центра поля. Каррік же при всіх своїх досягненнях подекуди здається адептом континентального футболу, досі справляючи враження “зайвої людини”, що повинна була народитися не в Англії, а в Іспанії чи Нідерландах. Не стільки потурбувати суперника, скільки заспокоїти партнерів. Зіграти на фортепіано.

Символічна зміна варти, підкреслена цією антитезою, втім, може і не відбутися. Не варто виключати варіанту, за якого ван Гаал сьогодні спробує компенсувати агресивність Аллі в центрі поля ставкою на не менш брутального Маруана Феллаїні. Таким чином у барі знову ввімкнуть рок, і в хід миттєво підуть не пальці, а лікті. Та це тільки підкреслить вже озвучену тезу – Каррік залишиться найбільш недооціненим гравцем свого покоління.