Виняткова історія Лестера так і проситься на екран, і головні дійові особи цього фільму наяву з подібними твердженнями не сперечаються. Менеджер Клаудіо Раньєрі ще в грудні намагався порівнювати свою команду з Форрестом Ґампом, а тепер заявляє, що в майбутній екранізації хотів би побачити в ролі себе Роберта Де Ніро. Нападник же Лисиць Джеймі Варді, про якого готує фільм продюсер франчайзу “Гол!”, вже визначився із провідним актором свого байопіку – зіграти його повинен красень Зак Ефрон. Та на цьому кінематографічні асоціації з чарівною історією англійського клубу не вичерпуються.
Команда неочевидних героїв, які вперше в житті отримали можливість досягнути справжнього успіху. Хлопці, що були зібрані в одному колективі ледве не випадково і змушені тепер працювати разом. Компанія невдах, на яких ніхто і не подумав би ставити при тверезому розумі. Раньєрі продовжує віджартовуватися, що джерелом натхнення для його підлеглих є лестерський рок-гурт Kasabian, та є підозра, що насправді італієць надихає команду монологом Пітера Квілла з прекрасного фільму “Вартові галактики”. “Знаєте, кого я бачу, коли дивлюсь зараз навколо? – звертався протагоніст до своїх партнерів у кульмінаційний момент. – Я бачу лузерів. Ну, тобто людей, які встигли втратити щось у цьому житті. Ми справді втрачали, і втрачали немало. Життя більше забирає, ніж дає. Та зараз воно дає нам дещо, воно дає нам шанс”.
“Реактивний Єнот” Лестера Ріяд Марез краще за всіх знає, що таке втрата. Найкраще йому відомо й про те, що за кожну надану можливість треба чіплятися обома руками.
У 18 років, після місяця випробувального терміну у представника четвертого французького дивізіону Кемпера, Марез почув від керівництва аматорського клубу, що він не відповідає його вимогам. Нащадок біженців із охопленого війною Алжиру, юнак рано втратив батька і був змушений швидко подорослішати. Почути в такому віці і за таких обставин, що ти не можеш заробляти на життя улюбленим заняттям, певно, було непросто.
Та Марез не збирався здаватися. Йому вже вдалося довести не одному тренеру, що брак фізичної присутності він здатен компенсувати за допомогою швидкості та техніки, досяг свого юнак і в цьому випадку. Переконавши зрештою підписати з ним повноцінний контракт, він почав виступати за резервну команду Кемпера, що грала на сьомому щаблі в піраміді французького футболу. Вже згодом рухливому півзахиснику вдалося проявити себе і в першій команді (закріпився він у ній разом із братом Поля Поґба Матіасом), але дебютні індивідуальні успіхи на більш-менш серйозному рівні ледве не зіпсувало пониження його клубу в класі.
Інтерес Гавра, чия резервна команда теж виступала в четвертому за рангом дивізіоні, дозволив уродженцю Парижа переїхати на північ, вертикалі траєкторія Ріяда набула і на кар’єрному рівні – дарма, що на шанс проявити себе в Лізі 2 йому довелося зачекати. Власне, до цього моменту, до безпосереднього докладання руки до фантастичного сезону Лестера, всі попередні віхи кар’єри Ріяда здаються не більшим, ніж випробуваннями, які йому треба було пройти.
“Я можу назвати себе впевненою і щасливою людиною. Я ніколи не допускав думки про те, що в мене може не вийти стати професійним футболістом”, – запевняє 25-річний Марез в інтерв’ю журналу FourFourTwo. Поглядаючи у статусі одного з найкращих гравців сезону на турнірну таблицю Прем’єр-ліги з самісінької її вершини, зараз він може дозволити собі робити такі заяви (як, власне, і селфі на золотий айфон – хоча це вже запитання дискусійне). Проте, як і з Лестером загалом, це не той випадок, коли успіх сприймається як належне. Справедлива відплата за копітку роботу – історія Мареза насамперед про це.
Зберігати оптимізм і непохитну віру в свої сили йому вдавалося саме через ті речі, які ускладнювали свого часу йому життя. Це як у Толкіна: “Котрі з божих покарань насправді не є дарами?” Раннє осиротіння алжирцю допомогло звикнути до відповідальності і почати дбати про свою родину. Ріяд запевняє: втрата батька, його головного натхненника і людини, що прищепила йому любов до гри, стала для нього найбільшим стимулом. “Він хотів, щоб я став футболістом”, – ділиться гравець збірної Алжиру. Серйозним стимулом для нього стали і проблеми на початковому етапі кар’єри; бажання довести всім, що він заслуговує поваги, здається, продовжує керувати Марезом і зараз.
Належність до когорти вуличних гравців – виду, що перебуває в сучасному футболі на межі вимирання, – визначає його ще більше. Блискавична швидкість з м’ячем і без, переступи, за якими неможливо встежити неозброєним оком, та особлива нахабність – все це про двадцять шостого номера Лестера. Нещодавно в соцмережах з’явилося аматорське відео, на якому зовсім юний Марез один за одним “накручує” ровесників, причому робить це завдяки знайомому кожному глядачеві цього сезону Прем’єр-ліги трюку. “На вулиці нікому не було діла до моєї техніки, мене ніхто не ненавидів, але всім кортіло вдарити мене по щиколотках”, – пригадує реактивний півзахисник.
І це, насправді, дуже важлива деталь. Скільком талановитим хлопчакам, особливо з мігрантського середовища, зрештою, вдається вийти за межі бетонованих майданчиків? Цілком можливо, якби у Ріяда не було необхідної мотивації, він став би ще одним нереалізованим талантом із паризького передмістя. Завдання ж адаптувати притаманну для вуличного стилю техніку до гри на найвищому рівні виявилось не менш складним. “Ріяд був вуличним гравцем, він навчився грати в футбол у дворі, і це мало як позитивні, так і негативні наслідки, – пригадує його колишній тренер Мікель Перрен. – Його техніка і здатність пробивати з обох ніг загартовувалися саме тоді, але на тактичному рівні він не знав абсолютно нічого”.
Ще складніше, певно, вінгеру було пристосуватися до умов Чемпіоншипу, другого за рангом англійського дивізіону. Зараз він із усмішкою пригадує, що до переїзду через Канал вважав Лестер регбійною командою, і для тендітного гравця з тоншими за місцеві картопляні чипси ногами перший досвід виступів за Лисиць справді міг стати схожим на адаптацію до нового виду спорту. Та призвичаївся зрештою Марез і до цього, і до вимог Прем’єр-ліги. Понад те, перед світлом прожекторів найбільш популярної ліги світу він зробив ще один крок уперед і протягом останнього року із талановитого виконавця перетворився на зірку, що стабільно підтверджує свій рівень – власне, на першого футболіста Лестера, до якого таблоїди почали приписувати інтерес Реала. Подейкують, втім, що сам він з дитинства мріяв про те, щоб грати за Барселону.
Коли Джеймі Карраґер бачить в ударах Мареза з лівої ноги після зміщення в центр почерк Ліонеля Мессі, він, таке враження, робить це без жодних натяків на іронію. Саме його дубль у ворота Саутгемптона оформив минулого сезону для Лестера збереження прописки у Прем’єр-лізі. Відзначившись же дублем у стартовому матчі сезону проти Сандерленда, відтоді Марез не зупинявся. Розкішний гол у грудневому матчі проти Челсі, бенефіс у зустрічі з Манчестер Сіті, м’ячі у ворота Тоттнема, Ліверпуля та Евертона, хет-трик у протистоянні зі Суонсі – свої візитівки алжирець розклав по найбільш важливих матчах сезону Лестера. Після 33-х турів Прем’єр-ліги на його рахунку 16 голів та 11 результативних передач. Для порівняння, найкращий гравець минулого сезону АПЛ Еден Азар отримав нагороду від PFA із показниками в 14 голів та 9 асистів за підсумками 38 турів.
Настільки вражаюча індивідуальна статистика спокушає англійських аналітиків на припущення про те, що Марез є єдиним справжнім гравцем топ-рівня у складі Лестера – команди, успіх якої побудований, перш за все, на альтруїзмі і волі до перемоги. “Приємно стежити за тим, що на вершині турнірної таблиці отримали можливість проявити себе гравці на кшталт Веса Моргана та Данні Дрінквотера, – писав у лютому колумніст The Guardian Барні Роней, – проте саме в особі Мареза Лестер володіє по-справжньому елітним класом”. Ще один експерт Майкл Кокс у своєму блозі називав алжирця “найбільш стабільним гравцем лінії атаки мідлендської команди в сезоні”.
Та річ у тім, що відділяти півзахисника від колективу настільки ж несправедливо, як відділяти від нього колектив. Індивідуальний прогрес Мареза є беззаперечним, проте він переконує, що і це пов’язано з впливом команди: “Я відчуваю, що вийшов на новий рівень. Цілком можливо, це пов’язано з тим, що я отримав необхідний досвід. Але вкрай важливим чинником мені здається і те, що зараз я відчуваю більше відповідальності за виступи Лестера”.
Додати йому вдалося і через безпосередній вплив Раньєрі – менеджера, котрий справляє хибне враження людини, що використовує виключно метод пряника. “За межами поля він дуже привітний, проте він може бути й іншим, якщо ти працюєш недостатньо добре”, – ділиться Ріяд. Марез знає, про що говорить: на початку сезону італієць кілька разів знімав його з гри, коли був незадоволений його роботою на оборону. Саме через це у кількох матчах проти солідних суперників Раньєрі зміщував номінального правого вінгера на позицію центрального атакувального півзахисника, що не вимагає настільки високої інтенсивності в пресингу. Зрештою вони вийшли на компроміс: “У фазі атаки тренер дозволяє мені робити все, що завгодно, але тоді, коли м’ячем володіє суперник, він просить мене тримати лінію на бровці”.
Не стільки прогрес у тактичному плані, скільки правильне застосування його сильних сторін. Та не варто недооцінювати і повноваження Мареза у тактичних побудовах Лестера, адже насправді вони є критично важливими. На нього покладена роль переведення контратак, головної зброї команди Раньєрі, в активну фазу – хай це буде індивідуальний прохід, зміщення в центр із флангу або розрізна чи вертикальна передача. Наголошуючи на швидкості переходу з оборони в атаку, для Лестера надзвичайно важливо максимально оперативно проходити центр поля, і за це у Лисиць відповідає саме двадцять шостий номер. Можливо, найбільш показовим у цьому сенсі є розкішний гол, який Варді після його пасу забив у лютневому матчі проти Ліверпуля. Миттєва, якщо не інстинктивна, взаємодія. Жодного шансу для суперника.
Тільки поплічник Варді може посперечатися з Марезом у цьому сезоні за кількістю очок за системою гол+пас. Ніхто з прямих конкурентів алжирця не ішов у дриблінг частіше за нього і ніхто не страждав частіше від порушення правил. Суто суб’єктивно ж складається враження, що ніхто не отримав у цьому сезоні стільки задоволення від гри в футбол.
Ріяд краще за всіх знає, що таку можливість треба цінувати.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться