Десь наприкінці 1950-х – початку 1960-х у США відбулась подія, яка мала значний вплив на сучасне суспільство, але про яку наврядчи можна прочитати у підручниках історії. У цей час американські маркетологи прийшли до висновку, що у рекламі потрібно орієнтуватися на якомога молодших людей з купівельною спроможністю, тому що ті будуть купувати їхні продукти протягом найдовшого часу. Ці хлопці не хотіли завдати ніякої шкоди, лише заробити трохи грошенят. Вони почали орієнтуватися на молодь, тому що це найперспективніша цільова група.
Як наслідок, суспільство почало прославляти молодість так, як ніколи до цього в історії людства. Бути молодим дурбецалом стало модно і класно. Це торжество молодості вкупі з новими технологіями викривили людське сприйняття часу. Світ рухався швидше, а з ним і наші сподівання та амбіції. Ми розчаровуємося, якщо в 25 ми не досягли великого успіху в обраній нами справі, а в 30 бідкаємось, що ще не стали мільйонерами. Хто хоче чекати роками, якщо реклама та поп-культура обіцяють нам успіх за кілька місяців чи кілька тижнів?
Та всіх успішних людей і всі успішні проекти об’єднує щонайменше одна риса – для реалізації вони потребували певний (відносно тривалий) час. Як і будь-якої сфери людської діяльності, це стосується і футболу. Арсенал Арсена Венгера та дортмундську Боруссію Юргена Клоппа можна назвати успішними проектами. МЮ сера Алекса Фергюсона був чи не найуспішнішим проектом у сучасній футбольній історії. Хосеп Гвардіола у 2009у році скористався плодами проекту під назвою Ла Масія, який ще у 1989 році започаткував Йохан Кройф. Швидкоспілі успіхи Моуріньйо – це результати його персонального проекту, в центрі якого знаходяться не стільки команди, як сам тренер. І так, на це він також витратив якийсь час.
Якщо обрати правильну стратегію, зібрати команду хороших спеціалістів та гравців, врешті обов’язково з’явиться шанс на успіх. Проблема певних клубів англійської Прем’єр-ліги полягає в тому, що комусь в якийсь момент не вистачає терпіння або ж підводить відчуття реальності. Цим кимось може бути керівництво, а можуть бути і вболівальники чи навіть спортивні медіа. Зокрема у звітах останніх Юрген Клопп буквально за кілька місяців перетворився з колоритного надсучасного антидоту Брендану Роджерсу на того, хто “ще не зрозумів, що таке Прем’єр-ліга”, а потім і на “черговий невдалий експеримент”.
Коли стало відомо, що німецький тренер очолить Ліверпуль, це викликало мабуть найбільший за кілька останніх років ажіотаж в АПЛ. На пресс-конференціях журналісти ловили кожне його слово і поки Юрген, чухаючи бороду, згадував правильне англійське слово, репортери жадібно чекали на наступний афоризм екс-дортмундця. Як стало зрозуміло після перших кількох матчів німця на новій посаді, це була передчасна еякуляція. Клопп хоча й носить окуляри і волосся в нього часто скуйовджене, але звати його не Гаррі і чарівної палички він з собою не привіз. Ентузіазм почав спадати після перших же кількох важких нічиїх.
Ефектні виїзні перемоги над Ман Сіті та Челсі лише збудили апетити перед тим, як врешті остаточно стало зрозуміло, що Ліверпуль – не царівна-жаба, і лише поцілунком нового коханця тут не обійтися. Власне, чарівного перетворення ніхто не обіцяв. Після перемоги на Стамфорд Брідж хтось із журналістів запитав Клоппа про чемпіонські амбіції, на що Юрген лише посміявся: “Ви божевільні?” Його реакцію можна зрозуміти, поглянувши на нинішній склад Ліверпуля, і його проблеми. Незважаючи на те, що робота Юргена з командою дала деякі видимі результати, все частіше він тим чи іншим чином стає об’єктом насмішок та критики.
Найбільше від любителів покепкувати йому дісталось після домашньої гри з ВБА, коли Ліверпуль врятував нічию на останніх секундах гри. Після фінального свистка Клопп зібрав гравців, і, попросивши взтись за руки, повів до фанатської трибуни, щоб подякувати вболівальникам за підтримку. Напередодні гри Юрген говорив про те, що на домашніх матчах хотів би відчути повну підтримку своїх вболівальників, і, вочевидь, таки відчув її того грудневого вечора. Багатьом ця акція здалась абсурдною. Святкувати домашню нічию з Вест Бромом – якого біса? Та ті, кому цей жест здався недоречним, не зрозуміли його суті.
Характерною рисою стилю Юргена Клоппа (конкретно його, а не всіх німецьких тренерів нового покоління) є прагнення до налагодження максимально хороших стосунків як з гравцями, так і з уболівальниками. Він аж ніяк не буде намагатися підлаштуватися під стереотипний образ британського “менеджера”, а реалізовувати своє бачення власної ролі. Юрген завжди мав прекрасні відносини із вболівальниками своєї команди. І в Майнці, і у Дортмунді його досі обожнюють, хоча у свій час він обіцяв (можливо, під впливом емоцій чи/та кількох бокалів пива), що ніколи не покине Карнавальників та Чорно-жовтих, і не виконав обіцянки. Післяматчева командна подяка за підтримку, яка є традиційним жестом на Вестфалені, була однією з його спроб налагодити більш тісні стосунки з уболівальниками. Фани – особливо на домашніх матчах – це ресурс, який можна реалізувати.
Це чудово розумів Білл Шенклі, який якось сказав, що “у футбольному клубі є свята трійця – гравці, тренер та вболівальники”. Як і його славетний попередник, Клопп цінує “саппорт”, тому ліверпульцям потрібно бути готовим до цих витівок божевільного Юргена – яким би не був результат гри чи положення команди у турнірній таблиці, такі речі цілком залежатимуть від емоцій та переживань тренера. В запалі, в пориві люди часом роблять прекрасні речі. Наприклад, від усього серця підтримують свою команду, яка поступається 0:3 в найважливішому за довгі роки матчі. У Ліверпулі щось-таки мусять у цьому тямити.
Як і Шенклі (принаймні, за легендою), Клопп завжди будує тісні стосунки зі своїми гравцями, для яких він стає наставником, а для декого – другим батьком. Як до того в Майнці та Дортмунді, відразу після закінчення першого ж матчу на чолі Ліверпуля він підійшов до кожного зі своїх гравців, щоби обійняти і подякувати за гру. Клопп дякує і резервістам, які навіть не виходили на поле, адже вони також частина загального дійства. Як і у випадку з уболівальниками, він відкриває певний прихований резерв. Мова йде про те, що змушує футболістів викладатися на повну, пробігати на шість кілометрів більше, граючи за і для свого тренера.
В контексті цього аспекту роботи Юргена Клоппа Джеймі Каррагер нещодавно сказав: “Є тренери, на яких раз подивишся, і знаєш: ти б охоче з ним попрацював”. Ця тренерська риса стає все більш недооціненою в останні роки, і все менше наставників можуть нею похизуватись. Згадайте, як охоче Шахін та Кагава повертались у Дортмунд після своїх поневірянь в Іспанії та Англії. Кевін-Принц Боатенг дуже тепло відзвивався про Клоппа, хоча пропрацював з Юргеном всього півроку, і був ним забракований. Златан Ібрахімовіч, зустрівши Юргена на церемонії вручення ЗМ два роки тому, на радощах пообіцяв Клоппу, що перейде в його Боруссію. Запитай Маріо Гьотце, хто був найкращим тренером, з яким йому доводилось працювати, і (якщо стане духу відповісти щиро) він навряд чи назве Гвардіолу.
Професійні якості Юргена аж ніяк не можна обмежити терміном “тренер-мотиватор”. Він – вмілий тактик з конкретною ігровою ідеєю, яка всім уже давно відома, але емоційна єдність команди-тренера-вболівальників є у його уявленні невід’ємною частиною життя футбольного клубу. Це й було тим прихованим резервом, використання якого дозволило дортмундській Боруссії двічі поспіль виграти турнір, в якому у тому числі виступає мюнхенська Баварія, а також дійти до фіналу Ліги чемпіонів з командою, чия зарплатна відомість була меншою за КПР, який вилетів із Прем’єр-ліги того ж сезону. Мабуть, це те, що робить команду Командою.
Команда/клуб з великої букви завжди значить щось більше, ніж просто колектив спортсменів. В них вкладається певна ідея; в Німеччині це називають “ідентичністю”. Це – принцип, або ж набір принципів, конкретне бачення, яке розділяє керівництво клубу, менеджер, гравці та вболівальники. Це бачення формує очікування вболівальників та футболістів від сезону, їх реакцію на невдачі, ігровий стиль, і навіть впливає на конкретні рішення гравців під час матчу. Каноніри Арсена Венгера є прикладом такої команди, МЮ сера Алекса та Барселона Гвардіоли мали ідентичність.
Такі команди будуються крок за кроком, тиждень за тижнем, часом сезон за сезоном – це і є той самий проект, про успіх якого можна буде судити лише через певний (відносно тривалий) час. Талант та чудова форма кількох гравців зробили для Ліверпуля можливим пам’ятний ривок позаминулого сезону. Але Клопп – людина масштабніших цілей, він пропрацював у своїх попередніх клубах по сім сезонів, в обох ставав ключовою фігурою, і обидва виводив на новий рівень (так, він покинув Майнц у другій лізі, але залишив команду, яка швидко змогла повернутися в БЛ на чолі з наставником середньої руки).
В Ліверпуль він прийшов саме для того, щоби зміцнити і стабілізувати його, зібрати команду, яка не залежатиме від форми і здоров’я одного-двох гравців, а підготувати справжній чемпіонський матеріал. І наповнити цей матеріал певною ігровою “філософією” та харизмою. Не з вини Клоппа йому доводиться працювати з групою людей, яких підписували при п’яти різних тренерах та ще й за допомогою так званого трансферного комітету, в який входить шестеро людей. Як наслідок, попри те, що за п’ять сезонів клуб підписав 50 різних футболістів, в матчі з Ман Юнайтед Клопп мусив випускати на позицію центрфорварда орендованого з Чемпіоншипу центрбека, замінюючи опорника, який відігравав матч на фланзі атаки.
Дивно чути коментарі про те, що Клопп “ще не знає і не розуміє Прем’єр-лігу”. Це Англія та АПЛ ще не знають Юргена Клоппа. Не знає Великий Сем, який причиною серії травм гравців Ліверпуля називає інтенсивні тренування, в той час як короткі перерви між матчами вони використовують на відновлення. Не знає Арсен Венгер, який радить Клоппу заспокоїтись, хоча йому ще два роки тому пояснили, що є люди, які полюбляють хеві-метал, і слухають його гучно. Не знає Луї ван Гаал, який стверджує, що колись був таким, як Клопп, лише тому що 20 років тому в фіналі ЛЧ дозволив собі впасти в істерику. Не знає і англійська пресса, яка і критикує і розхвалює вчинки і слова Юргена, не вникаючи в їх суть.
Та в Англії щонайменше одна людина, яка, схоже, знає і розуміє Клоппа: “Він мене турбує, адже нам аж ніяк не хочеться, щоб Ліверпуль обійшов нас… Він змінить цей клуб, своїм характером, енергією та знанням. Справи у них ідуть на краще”, – сказав сер Алекс в середині грудня, після поразки Ліверпуля на Сейнт-Джеймс Парк, коли ажіотаж уже минув. У свій час він також прийшов в клуб, який жив минулими тріумфами, і камінь за каменем перебудував його у найбільшу в Англії футбольну фортецю.
Андрій Курдаєв, Sport Arena
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться