Жозе Моурінью зробив для сучасного англійського футболу навіть більше, ніж він сам може розповісти. Його фрази стали крилатими, а кожну дію вважають якимось спектаклем. Аби не затягувати розмову про Моурінью — для цього тексту важливі ледь не перші вагомі його слова в Англії про The Special One. Тепер ледь не кожен тренер має бути someone.

Девід Мойєс був таким. Алекс Фергюсон не просто йшов з Манчестер Юнайтед, його статус дозволяв обрати наступника. Так Мойєс став The Chosen One. Пройшло всього два з гаком роки, але тепер Мойєс ніякий не обраний, після звільнення з Реал Сос’єдаду він взагалі ніхто. No One.

Щоб вважатись гарною людиною, треба кожен день старанно працювати. Щоб вважатись козлом — не треба нічого робити. Довгі роки Девід Мойєс будував свою репутацію. МЮ та РС повністю зруйнували ставлення суспільства до нього. Часто так виходить, що силу футболіста оцінюють за його можливостями у найкращий момент кар’єри. Про рівень тренера говорить виключно його остання робота, сезон чи навіть матч.

Для сучасної системи футболу звичними стали дивні речі. Керівники клубів легко готові звільняти тренерів, деякі особливо завзяті ледь не після кожного матчу. При цьому вони сумлінно платять відступні, які деколи переходять межі розумного. Але ніхто ніколи не звільняє гравця за погану гру та невдалі матчі.

Сьогодні модно говорити, що Девід Мойєс поганий тренер. Протилежна думка буде непопулярною та й взагалі якоюсь дурною. Найбільші критикани Мойєса вже навіть не тільки про РС чи МЮ говорять, вони ладні віднайти його вину у виступах Евертона. «Якби не Мойєс, — кричать вони, — то Евертон міг би бути набагато вище».

Щоб тоді злетіти вище, треба було мати справжні крила, а не намальовані на спині. У Евертона були лише такі.

Суперечок з приводу успішності роботи Мойєса в Евертоні взагалі бути не може. Щоправда для оцінки ситуації потрібно прослідкувати усі 11 років, а не робити висновки щодо його роботи з Ірисками по року в МЮ. Невдачі на двох останніх місцях роботи не зробили Мойєса поганим тренером, швидше він просто не уміє пристосовуватись до різних реалій.

Є великі актори, які уміють перевтілитись у кого завгодно. А є ті, що у своєму житті грають одну роль. Вони не міняють маски, але мають одну настільки чітку, що вона зростається з лицем. Вони створюють героя.

Рішенням Фергюсона в МЮ звикли довіряти, але до вибору Мойєса віднеслись з деякою прохолодою. Коли Сер Алекс вибирав собі заміну, ймовірно оцінював повний комплекс можливостей та умінь цієї людини. Мойєс більше схожий на Фергюсона за того ж Пепа Гвардіолу чи будь-кого з топ-тренерів світу. Вони обидва важкою працею створювали свої команди, контролювали роботу клуба з конусів на тренуваннях дітей до підпису на чеках. Мойєс був знайомий з усім спектром роботи, який мав Фергюсон в МЮ. Але він його не отримав.

З першого дня в клубі Мойєс фактично став головним тренером замість звичної ролі менеджера. Навіть в англійському футболі зараз залишилось мало класичних менеджерів, для яких безпосередня робота з першою командою лише частина обов’язків. Так, Мойєс не найкращий головний тренер.

Він потрапив у незвичні умови. Ще й виявилось, що команду треба перебудовувати. Сильні гравці за часів роботи Фергюсона — перетворились на посередніх, досвідчені ветерани — на звичайних стариганів, а юні таланти — на втрачене покоління молоді.

У Еверотоні Мойєс міг рахувати час роками, а тут він йшов на хвилини. Ніхто не збирався давати йому час на перебудову, адаптацію та взагалі на що завгодно. Загроза відставки після кожної невдачі. Гравці також не особливо довіряли Мойєсу, вони щойно з Олімпу та не розуміли, як можна бути деінде.

Ситуація з Реал Сос’єдадом була дещо іншою загалом, але точно спільнокореневою по суті. Мойєс знову потрапив у незвичні для себе умови. Він був лише тренером першої команди. Все. Не цікавився роботою молодіжної системи, не робив трансферів, не планував ситуацію на роки вперед. Мойєс жив у розкішному готелі, обідав у мішленівських ресторанах та за першої ліпшої нагоди літав до Великобританії. Таке ставлення до роботи називається халтурою. Проте Мойєсу не дали шанси працювати за звичним сценарієм, знову довелось грати нову роль. Тепер просто тренера у чужій країні.

Безперечно, керівники РС сильно помилились, якщо хотіли бачити у Мойєсі того, хто зможе створити сильну команду з такими повноваженнями. РС має всі шанси бути іспанським аналогом Евертона, але з ним мав працювати справжній Мойєс, а не його картонна копія.

Тепер Мойєс потрапив на саме дно високих сподівань. Мабуть, у нього є ще один шанс довести усім, що він спроможний на щось серйозне. Але тепер вибір наступного місця роботи має бути правильним. Піти шляхом МЮ чи РС, швидше за все знову провалитись. Мойєсу не потрібні можливості, але необхідний час та цілковита довіра до його рішень. Його місце — у новому Евертоні, який треба будувати з нуля.

Питання у іншому, чи готовий сам Мойєс зробити цей крок чи навіть два назад, щоб отримати шанс на успіх. Цілком ймовірно нове місце роботи для нього буде останнім. Або він піде авантюрним шляхом, через рік знову отримає відставку та стане новим Девідом О’Лірі чи Гленном Ходдлом (їх ніби всі хочуть запросити, але ніхто не запрошує), або почне новий довгостроковий проект.

Або так, або ніяк. У другому випадку він знову стане кимось, інакше — ніким. No One.