1) Клаудіо Раньєрі (Лестер);
2) Маурисіо Почеттіно (Тоттнем);
3) Славен Білич (Вест Хем);
Перемога у Прем’єр-лізі з Лестером не робить Клаудіо Раньєрі геніальним тренером. Це та сама людина, останнім місцем роботи якої була збірна Греції. Звідти Раньєрі вигнали після поразки від збірної Фарерських островів. Ще в перші дні роботи з Лестером Раньєрі зробив правильні висновки щодо цієї команди. Кожен тренер хоче бути тактичним генієм, хоче створити свою команду з нуля та постійно говорить про якусь філософію. Першочерговим завданням Раньєрі було не нашкодити. Навесні минулого року Лестер Найджела Пірсона у неймовірному стилі врятувався від вильоту, вигравши багато матчів поспіль. Саме емоції стали тим фундаментом, на якому Раньєрі збудував переможний Лестер. Футболіст Вес Морган, можливо, не пройшов би до стартового складу будь-якої команди в Прем’єр-лізі, але капітан цього Лестера Вес Морган – один з кращих захисників сезону. Безперечно, на початку роботи з командою у Раньєрі не було ніяких ілюзій щодо місця, яке було б вище за 15-те у підсумковій таблиці ліги. У такому випадку не потрібна була ніяка філософія й тактична грамотність. Лестер просто емоційно грав у футбол, а Раньєрі намагався підтримувати цей вогонь в серцях гравців.
Про іншого скажуть, що він «змінив долю клубу» чи «створив нову філософію». Раньєрі нічого такого не зробив. Геніальність Раньєрі у тому, що він не зробив нічого геніального. Його команда просто хотіла грати в футбол. Його команда просто хотіла вигравати. Раньєрі їй у цьому допомагав.
1) Клаудио Раньери (Лестер)
2) Маурисио Почеттино (Тоттенхэм)
3) Сэм Аллардайс (Сандерленд)
Наверное, будет верно сказать, что чемпионский Лестер — команда не «тренерская», а роль в общем успехе Клудио Раньери должен разделить и с предшественником Найджелом Пирсоном, и со скаутом Стивом Уолшем. Но величие достижения команды не оставляет никакого выбора, и также каждый из нас понимает, что Лестер не добился бы подобного результата, останься его менеджером Пирсон. Подобный поворот мог произойти только с Раньери, и с этой точки зрения его роль действительно определяющая.
Вторую позицию без вопросов должен забирать Маурисио Почеттино, а третью хочется вручить Сэму Аллардайсу. Он, конечно, не первый, кому удается спасти Сандерленд от вылета, но, пожалуй, первый со времен едва ли не Стива Брюса менеджер, которому удалось качественно повлиять на игру Черных котов. У всех есть сомнения относительно будущих успехов, допустим, Славена Билича, но Сэм дает не только результат, но и гарантию развития.
1) Клаудіо Раньєрі (Лестер);
2) Маурисіо Почеттіно (Тоттнем);
3) Едді Хау (Борнмут);
Чи міг фаворит бути ще більш очевидним? Клаудіо Раньєрі на наших очах написав історію футболу (і спорту загалом!), привівши Лестер до найбільш вражаючого чемпіонського титулу в історії Прем’єр-ліги.
Правильно оцінивши ситуацію в колективі, італійський фахівець не знехтував напрацюваннями попередника Найджела Пірсона і поступово перетворив цю команду на свою. Ставка на блискавичні контрвипади і, скажімо, кадрові рішення Раньєрі в матчі проти Суонсі довели, що так званий “Тінкермен” не отримував раніше достатнього визнання за свої тактичні здібності. Маурисіо Почеттіно став би менеджером року в будь-якому іншому сезоні, незважаючи на змазаний фінал сезону Тоттнема. Почесної відзнаки заслуговує і досягнення Едді Хау, котрому вдалося без зайвих проблем зберегти скромному Борнмуту місце в елітному дивізіоні.
1) Клаудіо Раньєрі (Лестер);
2) Арсен Венгер (Арсенал);
3) Маурисіо Почеттіно (Тоттенхэм);
Не існує в цій номінації іншого вибору переможця, ніж Клаудіо Раньєрі. Тут і пояснювати нічого не треба. Людина створила казку. І можливо ще десятки років ніхто не перевершить італійця. Це не просто здобуття чемпіонства, це перемога з командою, яка, здавалося б, не мала жодного шансу перемогти.
Далі – найцікавіше. Перед останнім туром ставив на друге місце Маурисіо Почеттіно. А от зіграли команди чемпіонат до кінця, і я подумав: Арсенал у 21-й раз поспіль вище Тоттнема, а останні фініш сезону відверто провалили. Чому Венгер у хіт-параді має бути нижче Почеттіно? Так, Арсенал мав вигравати чемпіонство і чисельні катастрофічні втрати очок позбавили його такого шансу. А чим Тоттнем краще? Невдоволені вболівальники можуть хоч сто разів просити змін і вважати, що мсьє Арсен має піти. Але мем про четверте місце чомусь стає неактуальним, а команда посідає найвище місце у Прем’єр-лізі за останні 11 років.
А знаєте, що Венгер довів цим срібним фінішем? Те, що його надзвичайно важко замінити. Приклад сера Алекса перед очима. Хто гідно продовжив його справу? Так, від виступу Арсенала залишився гіркий присмак – відчувалося, що команда може більше. Але й не відзначати роботу Венгера не можна. Тож розставимо тренерів по ранжиру. Як їхні команди зіграли, так вони і натренували.
1) Клаудио Раньери (Лестер)
2) Маурисио Почеттино (Тоттенхэм)
3) Сэм Аллардайс (Сандерленд)
Лестер Сити – чемпион Англии. Уже одного этого достаточно в качестве аргумента в любом споре относительно лучшего менеджера. Лестер. Чемпион. Англии. В это легко поверить разве что тем, кто особенно не интересовался английским футболом и услышал, что в тамошней лиге сейчас происходит что-то необычное. Другие же получили своего рода сатисфакцию за то, что пережили с этой лигой те двадцать лет, когда назвать претендентов на чемпионство было так же легко, что и предсказать грозу в мае. В чем секрет успеха Лестера? Это вопрос, который волнует всех, но на который никогда не будет получен точный ответ. Его, ответа, попросту нет. Каков вклад в этот успех Клаудио Раньери? Кто-то уверен, что итальянец должен был обязательно изменить что-то важное. Однако любая попытка найти то самое важное – неубедительна. Может быть, потому что Раньери ничего не менял, и ему хватило мудрости с самого начала доверять команде. Это же отличает и работу Маурисио Почеттино с Тоттенхэмом. И именно этого не хватило, например, Славену Биличу, чтобы добиться с Вест Хэмом большего. Иногда лучше придержать в себе стратега. Особенно когда это не нужно.
И вообще, единодушный выбор Раньери лучшим менеджером – это не только следствие мощного впечатления от исторического успеха Лестера, но и негласного признание того, что на самом деле в этом сезоне в Англии менеджеры/тренеры преимущественно разочаровывали и мало кто из них, во-первых, работал долго, а во-вторых, своей работой заставил бы говорить о важности тренеров.
1) Клаудио Раньери (Лестер);
2) Славен Билич (Вест Хэм);
3) Эдди Хау (Борнмут).
То, что удалось Лестеру и Клаудио Раньери в частности, — это самое настоящее Событие в мировом футболе. Возможно, столь резкий прогресс команды (по сути, с последнего места на первое) и остался бы незамеченным в одном из заурядных национальных первенств, но когда речь идет о засыпанной деньгами Англии, за чемпионатом которой наблюдают миллионы людей по всему миру, — это, конечно, нечто. Билич от Раньери хоть и отстал, однако и его работа в Вест Хэме вызывает огромное уважение. Да, возможно, еще рано говорить о глобальном изменении менталитета клуба, однако в этом сезоне Молотобойцы не раз и не два доказывали свои амбиции большими победами. Машущий рукой вслед Ньюкаслу, Норвичу и Астон Вилле Эдди Хау, без сомнений, также заслужил признания.
1) Рональд Куман (Саутгемптон);
2) Клаудіо Раньєрі (Лестер);
3) Славен Білич (Вест Хем).
Слабкий пас назад у виконанні Майї Єсіди на початку другого тайму у вересневому матчі проти Манчестер Юнайтед перекреслив усі старання партнерів: Антоні Марсьяль граційно перехопив м’яча, оформив перший дубль в Англії і приніс перемогу своїй команді. Рональд Куман під час тієї зустрічі виглядав пригніченим – його Сотон грав краще за Червоних дияволів, але перемога знову дісталася супернику. Після тієї поразки Святі опустилися на шістнадцяте місце в Прем’єр-лізі, про Лігу Європи мова й взагалі не йшла: Саутгемптон ще в серпні вилетів від скромного Мідтьюланна. Здавалося, що весь сезон пішов коту під хвіст як слід і не розпочавшись. Втім, уже в наступному матчі Сотон відсвяткував впевнену перемогу над Суонсі, але ключовим у всьому сезоні варто вважати тріумф над Челсі – здобувши вольові три пункти на полі чинного чемпіона, підопічні Рональда Кумана забули про провальний початку сезону.
Не став кидатися в крайнощі нідерландський наставник і під час другої кризи своєї команди у цьому сезоні: у вісьмох матчах протягом листопада – січня Святі здобули лише одну вікторію, програвши шість раз. Упевненість у правильності обраного шляху принесла результат: протягом наступних шести матчів Саутгемптон не пропустив жодного м’яча, втративши лише два очка з вісімнадцяти можливих. Та й взагалі у 2016 році Сотон програв лише чотири матчі з дев’ятнадцяти – неймовірне друге коло дозволило Святим знову забронювати собі місце у Лізі Європи. До слова, 63 пункти, набрані Саутгемтоном у нинішньому сезоні, стали найкращим показником команди з сезону 1984/85. І хто ж тепер згадає про провальний старт сезону?
1) Клаудио Раньери (Лестер);
2) Маурисио Почеттино (Тоттенхэм);
3) Сэм Аллардайс (Сандерленд)
С каждым годом количество звездных тренеров в Премьер-лиге только растет, но минувший сезон стал бенефисом менее популярных специалистов. О Клаудио Раньери сказано столько, что трудно рассказать нечто новое. Лестер и его менеджер выглядят просто близнецами-братьями – до сих пор оба никогда в своей истории не были чемпионами, но, встретившись, они создали ту синергию, которая стала критической массой и тем самым воплотила в жизнь мечту, о которой они, пожалуй, стеснялись признаваться даже самим себе.
Поэтому, наверное, не стоит утверждать, что Лисы и их итальянский наставник утерли нос конкурентам и недоброжелателям – они просто сделали все, чтобы их предыдущие попытки достичь более скромных целей стали чем-то большим. Порой, если качественно делать свою работу, то можно добиться громадного успеха. Не все писатели и режиссеры рассчитывали на всемирный успех, но кое-кто его все равно добился. Футбольный тренер – не исключение.
Это же делал и Маурисио Почеттино, который смело строил команду и, как ни удивительно, может записать себе в актив то, что третье место после всех предыдущих подвигов Тоттенхэма теперь кажется его неудачей. При этом Шпоры только начали свой путь к успеху и имеют основания стать гораздо успешнее.
Тем временем, Сэм Аллардайс в очередной раз предстал настоящим боссом – его приход в стремительно падающий Сандерленд позволил спасти Черных котов от вылета из АПЛ. После этого не остается никаких сомнений, что Биг Сэм – всегда на своем месте. Между тем, Ньюкасл, когда-то не давший времени опытному менеджеру и сейчас думающий о выступлении в Чемпионшипе, этого явно не понял.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться