I Believe In Miracles

Клаудіо Раньєрі залишався незворушним.

Його команда продовжувала рухатися до, певно, найбільшого досягнення в історії англійського футболу, проте він навідріз відмовлявся коментувати шанси Лестера на здобуття чемпіонського титулу Прем’єр-ліги.

Сезон набирав обертів, і з кожним туром – власне, з кожним наступним кроком команди до чемпіонства – конференц-зала на Філберт Вей приваблювала все більше представників медіа. Відповідно Раньєрі доводилося все більше часу витрачати на свій ритуал, що передбачав особисте привітання з кожним із журналістів. Легіон англійських газет, італійська La Repubblica, іспанська Sport, австралійська редакція Fox Sports і навіть данське видання – всі вони відправили кореспондентів до нічим не примітного досі англійського містечка, котре за останні кілька місяців встигло перетворитися на столицю футбольного світу. Всі вони хотіли почути, як менеджер команди, щоб була на початку сезону головним аутсайдером АПЛ, оголосить про похід за чемпіонством.

Та 64-річний фахівець стримано реагував і на співи вболівальників Лестера, які ще в матчі першого туру тішилися перебуванням на вершині турнірної таблиці (певна річ, жартома), і на подальші припущення журналістів – коли іронія залишила місце для ентузіазму. “У мене своя філософія: ми повинні здобути 40 очок і гарантувати збереження прописки в Прем’єр-лізі – от і все”, – відбивався Раньєрі від преси восени. “Для чого нам зайвий тиск? – запитував він дещо пізніше. – Ми повинні грати вільно і отримувати від цього задоволення. На нас дивиться цілий світ, тому ми повинні продовжувати грати так, як ми це робили. А тиск ми залишимо для [більших] команд”. Врешті найбільшим, що з нього змогли витиснути медіа, була заява про те, що Лестер буде задоволений, якщо в другій половині сезону команді вдасться набрати стільки ж очок, як і до Нового року.

Розрахунок Раньєрі не повинен був дивувати. Усі свої зусилля протягом сезону він концентрував насамперед на тому, щоб позбавити підлеглих зайвого хвилювання. Він недарма залишав тиск для так званих “більших” команд – його колектив не повинен був вигравати титул, не вказувала йому це робити ні рада директорів, ані вимогливий власник. Власне, після підписання контракту з клубом перед Раньєрі стояло тільки одне завдання – зберегти Лестеру місце в елітному дивізіоні. Лисиці не були нікому нічого винні (коефіцієнт у 5000 до 1 на перемогу команди в Прем’єр-лізі не може бути ще більш яскравим підтвердженням) – і цей меседж менеджер резонував у скромній роздягальні на Філберт Вей.

У буквальному сенсі стіни скромного стадіону в передмісті Лестера (не надто привабливої синьої коробки, за свідченнями очевидців) почали дрижати вже згодом. Але ще до того, як Лисиці почали співати про те, що скоро у їх чемпіонство повірять всі, у Раньєрі повірила його команда.

Колишній менеджер Челсі повернувся влітку до Прем’єр-ліги після роботи в чотирьох різних країнах під акомпанемент загального подиву. “Раньєрі? Серйозно?” – реакція головного прихильника Лестера Ґарі Лінекера на це призначення здавалась вельми показовою. У вкрай важливому для клубу другому сезоні в еліті англійського футболу, після неймовірного порятунку під керівництвом Найджела Пірсона, Лестер висловив довіру спеціалісту, який залишив попереднє місце роботи на чолі національної збірної Греції після поразки від команди Фарерських островів. Раньєрі, втім, реноме одного з найбільших лузерів європейського футболу стараннями принципового суперника Жозе Моурінью отримав задовго до того. Наскрізною (і найбільш красномовною) в автобіографії італійця була одна цитата: “Мені не обов’язково здобувати перемоги, щоб бути впевненим у тому, що я маю рацію”.

Роздягальня Лестера, втім, сприймала це призначення інакше. “Вау, це Раньєрі! – ділився враженнями від першого знайомства з менеджером півзахисник Джефф Шлупп. – Це гучне ім’я. Нам здавалося, що таким чином клуб продемонстрував, що він налаштований максимально серйозно”. Капітан Веслі Морган, своєю чергою, виділяв те, наскільки тонко новий тренер відчув колектив: “Він прийняв стиль гри, що дозволив нам зберегти прописку в АПЛ, і вніс кілька коректив, пов’язаних із тактичним розташуванням. Саме це знайшло розуміння в колективі”. Та, певно, найбільше процес адаптації італійця у Східному Мідленді спростив той факт, що підлеглі побачили в ньому себе – як і Раньєрі, у цій команді футболісти Лисиць побачили унікальний шанс.

Називаючи найкращого футболіста сезону Ріяда Мареза “Реактивним Єнотом”, із персонажами коміксу “Вартові Галактики” ми порівнювали увесь Лестер. Неочевидні та десь навіть нахабні герої захопили усіх зненацька і не визнавали після цього ніяких авторитетів. Річ у тім, що можливість досягнути справжнього успіху вони отримали вперше в житті – і після багатьох випробувань на шляху не збиралися її втрачати. Доля, яка до цього, здавалося, тільки забирала, нарешті зробила їм подарунок. Шанс усього життя – здається, це називається так.

Певна річ, припущення про те, що ці хлопці були змушені працювати разом тільки завдяки шаленому збігу обставин, було б виявом неповаги до головного скаута клубу Стіва Волша. Та один лише побіжний погляд на стартовий склад Лестера (який давно вже почав відскочувати від зубів у всіх прихильників англійського футболу) наштовхує на роздуми про те, як усі ці люди могли опинитися в одній команді – не кажучи вже про команду з чемпіонськими амбіціями.

Голкіпер Каспер Шмайхель, приречений на постійні порівняння зі знаменитим батьком, переходив до Лестера після того, як його рівень оцінили невідповідним амбіціям скромного нині Лідса. Правий захисник Данні Сімпсон, як і тезка Данні Дрінквотер, не отримав можливість проявити себе в Манчестер Юнайтед. Капітан Морган свого часу був відрахований академією Ноттінгем Форест через зайву вагу. Центрбек Роберт Гут залишив минулого року Сток на тлі скандалу, пов’язаного із його ставленням до ЛГБТ-спільноти. Лівий оборонець Крістіан Фукс розпочав знайомство з англійською публікою з нецензурного обігрування свого прізвища. Так, саме те, що ви подумали.

Продовжуємо? Вінгер Марк Олбрайтон позаминулого літа залишився без команди, коли угоду з ним розірвала – увага! – Астон Вілла. Найкращий опорний півзахисник Європи Нґоло Канте, за визнанням Арсена Венґера, свого часу не міг підписати контракт навіть з аматорським колективом. Навіть зірковий Марез на початковому етапі кар’єри був змушений пробивати собі дорогу через терни сьомого французького дивізіону. У певний час на сьомому рівні англійської футбольної піраміди грав і Джеймі Варді. Партнер же найкращого бомбардира Лестера за лінією атаки Сіндзі Окадзакі, нагадаємо, переходив улітку до команди на тлі скандалу, в якому Варді дозволив собі расистські висловлювання на адресу представників Японії.

Гаряча сковорідка з представників п’ятнадцяти різних національностей, що вміщує капітанів збірних Ямайки та Австрії, уродженців, зрештою, Парижа та Берліна, Далекого Сходу і Патагонії. Звична для сучасного футболу справа, але у випадку з Лестером це також здається показовим – тільки космополітичний Лондон у Великій Британії може зрівнятися з цим мідлендським містечком за різноманітністю етнічного складу. І хоча переважною кількістю вболівальників Лисиць залишаються корінні жителі центральної Англії, тайські власники клубу недарма зупинили свій вибір саме на Лестері – вкрай потужною у місті є азійська діаспора.

Зрештою, як відомо, Окадзакі склав із Варді одну з найбільш ефективних пар нападників Прем’єр-ліги; міцний і за Пірсона, у цьому сезоні командний дух Лестера досягнув виняткового рівня. Органічність та невимушеність командної гри в цьому контексті здається найбільш показовим наслідком, і більш детально тактичні побудови Лестера ми аналізували у грудневому матеріалі, проте не менше злагода в роздягальні проявлялася і в загальному налаштуванні представників Лисиць. Одна річ, що протягом сезону Раньєрі героїчно витримував тиск медіа, відмовляючись визнавати Лестер претендентом на чемпіонство. Зовсім інша ж – те, що від таких заяв упродовж дев’яти місяців втрималися понад два десятки його підлеглих. Навіть у стані національних збірних, без нагляду прес-служби клубу. Навіть тоді, коли це стало очевидно для всіх.

Уже зараз той же Марез визнає, що в січні, після подолання Лестером невдалої серії, вони з Канте дозволили собі допустити думку про те, що здобуття титулу може стати цілком можливим. Гучні перемоги в матчах проти Ліверпуля та Манчестер Сіті, здобуті в межах кількох днів, не залишили з цього приводу жодного сумніву – команда Раньєрі стала головним фаворитом чемпіонської гонки.

Найгірша команда АПЛ за середнім показником точності передач і одна з останніх у тому, що стосується показника володіння м’ячем, Лестер зробив ставку на те, що в його виконавців виходило робити краще за все – пряму і швидку гру. Раньєрі не прикривався твердженнями про “ігрову філософію”, але стиль гри його команди впізнавався миттєво. “Наш стиль проявляється тоді, коли ми граємо відчайдушно”, – ділився менеджер.

Команді пророкували провал, але після кожної невдачі вона поверталася сильнішою. Після розгромної поразки від Арсенала на старті сезону вона взяла три очки в матчі проти Норвіча. Те, що найбільше в цьому сезоні нагадувало невдалу серію, святковий період із дев’ятьма втраченими очками, Лестер закрив перемогою над, як виявилось, головним конкурентом Тоттнемом і розгромом Стока. На відтинку ж, коли в дію повинен був увійти досвід боротьби за титул, мідлендці виявились сильнішими за Шпор. І справа в тому, що це не повинно було дивувати понад міру: зрештою, у складі Лисиць, на відміну від команди Маурисіо Почеттіно, був принаймні один футболіст із досвідом перемоги в Прем’єр-лізі. Символічно, що саме екс-захисник Челсі Гут приніс Лестеру перемогу в січневій дуелі з Тоттнемом.

Клуб, одним із спонсорів якого є серія футбольних симуляторів Football Manager, почав втілювати в життя сценарій, що здався б божевільним навіть на віртуальному рівні. Лестер взявся до справи впевнено і проявив у заключних матчах чемпіонський характер: п’ять мінімальних перемог у шести зустрічах дозволили Лисицям ствердитися в ролі лідера і гарантувати участь у наступному сезоні Ліги чемпіонів. Понад те, вони зафіксували остаточний перехід “веселого” Лестера, що намагався в першій половині сезону або перестрілювати суперників, або штампувати героїчні камбеки, до більш солідних, хоч і менш ефектних, виступів. У дев’яти останніх матчах команді Раньєрі вдалося сім разів зберегти свої ворота сухими. Красномовний захисник Фукс знайшов для цих виступів гідне порівняння: “Як Астерікс та Обелікс, ми вирішили не висуватися зі свого селища, відбиваючи навали ворогів періодично”.

Не відомо, як ці слова оцінив римлянин Раньєрі, проте після, ймовірно, найбільш напруженого матчу сезону, ускладненого суперечливим вилученням Варді протистояння з Вест Хемом, менеджер Лестера погодився визнати те, що від нього вимагали понад півроку. “Ми вже досягли неймовірного досягнення, – заявив італієць на прес-конференції, – але зупинятися на цьому не збираємося. Ми прямуємо вперед і спробуємо виграти титул!” У наступному турі, навіть за відсутності Варді, його команда здобула найбільш результативну перемогу в сезоні – завдяки сміливому кадровому рішенню менеджера, який замінив постійного гравця основи Олбрайтона на Шлуппа.

У середині січня Раньєрі визнав, що його влаштує, якщо за підсумками сезону Лестер набере 79 очок: “Не знаю, чи вистачить цього для того, щоб завоювати титул, але я б був вельми щасливий таким підсумком сезону”. Підсумок недільного матчу проти МЮ і втрата очок Тоттнемом у зустрічі з Челсі дозволила Лисицям відсвяткувати перше в історії клубу чемпіонство з результатом у 77 залікових пунктів.

Тепер їм точно повірили всі.

Источник: sportarena.ua

Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться