Підбиваючи підсумки минулого сезону, журналіст The Guardian Сачин Накрані найкращим матчем року називав зустріч Лестера і Манчестер Юнайтед на Філберт Вей, що закінчилась з рахунком 5:3. “Про цю гру у Східному Мідленді говоритимуть роками”, – висловлював припущення Накрані. Та на тлі цьогорічного чемпіонського титула Лисиць навіть героїчний камбек після трьох пропущених голів у грі з МЮ здається прохідним епізодом. Роками футбольний світ напевно буде згадувати чемпіонську команду Клаудіо Раньєрі – безпрецедентний успіх, що сам став вагомим прецедентом.

Злам гегемонії “топ-клубів”

“Кожного разу, коли я дивлюсь домашні матчі Ліверпуля, мимоволі шукаю поглядом прапори на Коп, присвячені їхнім перемогам у Кубку чемпіонів. 1977 рік, 1978-й, а потім одразу 1981-й. І я завжди думаю: ця прогалина – наша заслуга. Це ми зробили”, – пригадує гравець легендарного Ноттінгем Форест Ґаррі Бьортлз. Наприкінці сімдесятих команда Браяна Клафа шокувала Європу, вигравши крім чемпіонату Англії дві поспіль континентальні першості, і стрімкий злет Лестера недарма викликає з нею стільки асоціацій.

Значно менш рівномірна структура сучасного європейського футболу, а також те, що перше в історії чемпіонство Ноттінгем виграв одразу після виходу до першого дивізіону, ускладнює проведення прямих паралелей між історіями двох мідлендских клубів. Та у тій же мірі, в якій Форест вдалося зламати гегемнію Ліверпуля на вершині англійського футболу, зараз має шанс вплинути на стан справ в англійській Прем’єр-лізі Лестер. Стати більшим, ніж прогалиною Лисицям можуть дозволити 100 мільйонів фунтів, отримані як призові за перемогу в АПЛ – гроші, які і не снилися Клафу.

Реконфігурація зони Ліги чемпіонів

Ще на початку квітня гарантувавши собі вихід до найпрестижнішого клубного турніру Старого Світу, вже у статусі чемпіона Лестер забезпечив місце в першій корзині при жеребкуванні його групового етапу. Це означає не лише те, що дотепні вболівальники Лисиць навряд чи зможуть втілити свою обіцянку і обіграти Барселону вже восени – згідно з новими правилами турніру, команда Раньєрі уникне чемпіонів інших шести провідних європейських чемпіонатів серед суперників на груповій стадії. Власне, саме тому, скептики, котрі до останнього наполягали на негативному впливі участі Лестера в ЛЧ для ефемерного коефіцієнту УЄФА, зможуть спати спокійно.

Один тільки факт першого в історії клубу виходу в Лігу чемпіонів є серйозним прецедентом. Вперше після Тоттнема Гаррі Реднаппа розбивши традиційне коло представників Прем’єр-ліги в турнірі, Лестер повинен освіжити англійський контингент на континенті. Власне, разом із іншою несподіванкою сезону – тим же Тоттнемом. Понад те, вихід Ліверпуля у фінал Ліги Європи може забезпечити Англії і ще одну квоту в наступному сезоні ЛЧ – таким чином історично більший, але не більш досвідчений у Європі, ніж Лестер клуб (це просто повинен був бути Ліверпуль!) зможе потішити і любителів статус-кво.

Підвищення рівня амбіцій клубів АПЛ

Роберто Мартінес ще не так давно ставив рекорди, а не антирекорди за кількістю очок, здобутих Евертоном в АПЛ. Кіке Санчес Флорес гарантував Вотфорду перше в історії клубу збереження прописки в Прем’єр-лізі і зробив це несподівано легко. Та і іспанські спеціалісти, і навіть Тоні П’юліс – запорука стабільності Вест Бромвича і фахівець, на якого попит буде завжди, – зараз не впевнені в тому, чи зможуть розпочати новий сезон на чолі своїх команд. “Чим ми гірші за Лестер?” – від цього запитання амбітних власників, схоже, буде страждати кожен другий англійський клуб.

У 2014 році Вічай Шріваддханабрабха вивів Лисиць в елітний дивізіон і дав обіцянку витратити 180 мільйонів фунтів для того, щоб за три роки завоювати місце в топ-п’ятірці АПЛ. Два роки потому Лестер виграв чемпіонський титул – освоївши при цьому значно менше коштів. “Усе, що нам потрібно для чемпіонства – це щедрий тайський мільярдер, одночасні кризи всіх команд і химерний візерунок на газоні”, – кепкує карикатурист Девід Сквайрз. Але річ у тім, що в очах керівників інших клубів успіх команди Раньєрі напевно викликає подібну реакцію. Надміру амбітні досі, після чемпіонства Лестера вони навряд чи зможуть втішатися комфортною позицією в середині турнірної таблиці. Менеджери ж таким чином позбулися цілої серії відмовок.

Новий орієнтир

“Лестер – це історія насамперед про те, що у спорті немає нічого неможливого. Це знак для кожного молодого футболіста, який пробиває собі шлях у професійному футболі і неминуче зіштовхується з проблемами. Знак, що не треба прощатися з мріями”, – не приховує Джеймі Карраґер емоцій в ефірі одразу після оголошення Лестера чемпіоном Англії. Майже кожен гравець у складі Лисиць міг би підписатися під словами легенди Ліверпуля.

“Богом клянусь, я обожнюю цю команду. Ви не розумієте, ніхто не розуміє. Неймовірно”, – не без застосування обсценної лексики ділиться враженнями зі своїми підписниками в твіттері захисник Лестера Данні Сімпсон. Не так давно вихованець Манчестер Юнайтед був забракований першою командою Червоних дияволів і змінював одну посередню команду на іншу, а тепер повинен звикати до статусу чемпіона.

Капітан Лисиць Вес Морґан сприймає цей успіх як винагороду за насмішки, які йому довелося витримати через свою конституцію і сміливе рішення залишити Ноттінгем Форест заради принципового суперника. Голкіпер Каспер Шмайхель повернув титул чемпіона АПЛ у родину після сімнадцятирічної перерви – і повинен таким чином позбутися постійних порівнянь із “Великим Пітером”, Шмайхелем-старшим. Клаудіо Раньєрі, врешті-решт. Перше за майже сорокарічну кар’єру чемпіонство одного з найбільших лузерів європейського футболу – чарівна історія, яка буде надихати ще не одне покоління.

Відмова від “ігор розуму”

Раньєрі мужньо тримався цілий сезон, але у вирішальний момент, перед матчем проти Суонсі, все ж наважився визнати, що його команда претендує на здобуття чемпіонського титилу. “Я знаю, що Маурисіо… Зберігай спокій!” – звернувся емоційний італієць до прямого конкурента в боротьбі за перше місце, головного тренера Тоттнема Маурисіо Почеттіно. І це – невинне, насправді, звертання – було найбільшою за увесь сезон спробою зачепити суперника. Причому з обох боків.

Ніяких звинувачень у нетрадиційних сексуальних бажаннях, ніяких криків і штовханини в технічній зоні – боротьба біля вершини турнірної таблиці цьогоріч пройшла вкрай спокійно. Дивуватися тут нічому: сама приємність Раньєрі не збирався вступати ні з ким у конфронтації, не бачили в цьому сенсу й інші менеджери провідних команд. Почеттіно, Арсен Венґер, Мануель Пеллегріні, навіть змарнілий Луї ван Гаал – всі вони за відсутності порушників спокою поводили себе пристойно навіть у найбільш відчайдушні моменти.

Припинення розмов про філософію

“У мене одна філософія – допомогти Лестеру завоювати 40 очок і зберегти команді прописку в еліті”, – наполягав Раньєрі ледве не до Різдва. “Улюблений дядечко, про якого мріє кожна дитина”, як італійця називають в англійській пресі, у жодному разі не хотів зачепити своїх конкурентів – а якщо і робив це свідомо, то ми навідріз відмовляємося в це вірити. Проте тверезий підхід 64-річного менеджера до справи все одно вкрай вигідно виділявся на тлі порожніх балачок про філософії та ігрові стилі.

Наддосвідчений спеціаліст, Раньєрі знає, що ключ до успіху завжди лежить у правильному використанні ресурсів у твоєму розпорядженні. Відмовившись від ідеї з докомплектацією тренерського штабу співвітчизниками після знайомства з ситуацією в Лестері, настільки ж обережно він спробував знайти підхід і до кадрового потенціалу першої команди. “Я теж хотів би грати в атакувальний футбол із активним володінням м’ячем, але у нас немає для цього відповідних характеристик”, – визнавав Раньєрі. Блискавичний футбол із ставкою на контратакувальну гру (жодна інша команда, за даними Who Scored, не виходила в цьому сезоні у контрвипади частіше) став варіантом, який підійшов Лестеру значно краще. Водночас команди менеджерів-філософів забили на третину менше голів, ніж Лисиці.

Повернення 4-4-2

Правильно використати кадровий потенціал колективу, своєю чергою, Раньєрі вдалося завдяки переходу на тактичну схему 4-4-2. На передсезонних зборах італієць випробував розташування з трьома центральними захисниками, яку небезуспішно культивував його попередник Найджел Пірсон, але вирішив зрештою повернутися до більш традиційного варіанту з двома лініями по чотири гравці та парою нападників. Досі традиційний для Англії – але не настільки часто вживаний варіант у сучасній Прем’єр-лізі.

“Базовий принцип у футболі: при захисті своїх воріт команда повинна робити так, щоб поле здавалося маленьким, а при атаці – максимально його розширювати”, – пояснює аналітик The Independent Данні Хіґґінботам. Тактична побудова Лестера переслідувала саме цю мету, і виконувала її у повній мірі. Компактність у лініях, помножена на старанність всіх виконавців, дозволяла команді захищатися великими силами і миттєво розганяти контратаки, зазвичай за допомогою вертикальних передач. Рухливі нападники Джеймі Варді та Сіндзі Окадзакі за підтримки вінгерів Ріяда Мареза та Марка Олбрайтона постійно розширювали поле і наводили жах на неготових до настільки активної гри захисників суперника. Успіх Лестера і Атлетико Дієго Сімеоне, що використовує подібну схему (згадати варто і про Бернлі Шона Дайча), може повернути в моду, здавалося, застарілу схему.

Перегляд кадрової політики

Певна річ, застосування всіх тактичних варіантів не було б можливим без плідної роботи селекційної служби Лестера, яку очолює ветеран англійського футболу Стів Волш. Не приховати той факт, що тріо германофонів Окадзакі, Крістіана Фукса і Роберта Хута (контракт останнього влітку був викуплений після піврічної оренди на Філберт Вей) підписав ще Пірсон, але, як і у випадку з першим трансфером Раньєрі на посаді менеджера, Нґоло Канте, ініціатором цих придбань був насамперед Волш.

Колишній вчитель фізкультури і скаут Челсі, який перетинався свого час на Стамфорд Бридж із Раньєрі, за інформацією The Guardian, буквально вмовляв італійця підписати влітку Канте, переконуючи його в тому, що француз зможе адаптуватися до вимог Прем’єр-ліги. Зрештою чотирнадцятий номер Лестера став абсолютно найкращим опорним півзахисником сезону і заслужив дебют у збірній Франції. І це при тому, що ще два роки тому Канте виступав у Лізі 2, а в юності не міг підписати контракт навіть з аматорською командою. “Я був переконаний, що Нґоло проявить себе в Англії, – знаходить виправдання Венґер, який втратив можливість підписати співвітчизника. – Та я не думав, що він зробить це настільки швидко”. Таким чином Лестер може змінити стан справ і в тому, що стосується довіри скаутським службам.

Внесення непередбачуваності

“Найкраща реклама Прем’єр-ліги”, – зазвичай із такими заголовками виходять звіти про гучні матчі між командами, котрі прийнято називати “топовими”. Сотні мільйонів далекосхідних прихильників АПЛ полюбляють саме такі зустрічі, найбільший рейтинг вони отримують і у досі більш важливої для турніру домашньої аудиторії. Проте найкращу рекламу чемпіонату Англії, за іронією долі, подарувала команда, яка зруйнувала всі подібні уявлення і викинула у смітних набридливі ярлики про фаворитів і аутсайдерів. Жодна інша команда не піднімала інтерес до АПЛ так, як Лестер.

Очевидна паралель напрошується з букмекерськими конторами, котрі вже встигли пожаліти після мільйонних втрат від несподіваного чемпіонства команди Раньєрі. Безумовно, вони втратили серйозні кошти (і не стільки через ставки з початковим коефіцієнтом у 5000, а на дещо пізнішому етапі сезону, коли почали фігурувати солідніші суми ставок), але, не сумнівайтесь, у довгостроковій перспективі це тільки зіграє їм на руку. Прем’єр-лігу з наступного сезон почнуть посилено рекламувати як турнір, у якому може здобути перемогу будь-яка команда, і в першу чергу це вплине на популярність букмекерів. Інша справа, що акцент у цьому випадку може бути зміщений: уже зараз очевидно, що успіх Лестера не був випадковим.