Заходять якось до бару Шон Дайч, Славіша Йоканович і Кіке Санчес Флорес… Наскільки неординарним може видатися початок цього анекдоту, настільки очевидним виявиться його закінчення. Усіх трьох зрештою вижене Вотфорд.

У 2012 році нинішній менеджер Бернлі Дайч закінчив сезон на чолі Вотфорда в середині турнірної таблиці, вперше за тривалий час вберігши Шершнів від напруженої боротьби за виживання. Для нових власників клубу, італійської родини Поццо, втім, підсумкового одинадцятого місця виявилось недостатньо, і старомодний зовні англійський менеджер залишив місце для співвітчизника нового керівництва Джанфранко Дзоли.

Якийсь рік тому понад двадцять тисяч уболівальників на Вікаридж Роуд скандували ім’я Славіші Йокановича. Щойно сербський спеціаліст оформив повернення хартфордширського клубу до Прем’єр-ліги і прийняв особисті привітання від головного прихильника Вотфорда, сера Елтона Джона, але навіть ці сентименти не завадили власникам відмовитися від його послуг. Вотфорд вирішив не задовольняти фінансові умови фахівця з приводу нового контракту – попри те, що він вивів команду в елітний дивізіон.

Восени 2014 року Йоканович став четвертим головним тренером (саме тренером – про посаду менеджера в традиційному англійському розумінні у Вотфорді мова не йде) клубу за перші п’ять тижнів сезону. Спадкоємець Славіші Кіке Санчес Флорес, своєю чергою, став минулого літа п’ятим тренером клубу за календарний рік. Він виліпив фактично нову команду з шістнадцятьох літніх новачків, зберіг Жовтій армії прописку в еліті і вивів їх до півфіналу Кубка Англії. І, певна річ, вимушено залишив колектив.

Разом із Дайчем і Йокановичем вони знайшли б, про що поговорити за барною стійкою.

Незабаром до цієї групи може приєднатися і Вальтер Маццаррі. Власне, у випадку з Вотфордом зрозуміло, що зробить це головний тренер рано чи пізно. Італієць став восьмим повноцінним наставником команди за чотири роки керівництва клубом Поццо. Він ніколи не працював за межами Італії і останні півтора року після звільнення з Інтера провів безробітним. До офіційного підтвердження призначення Маццаррі виконавчий директор Вотфорда Скотт Даксбері додав не висловлення довіри менеджеру, а недвозначний акцент: “Нашим пріоритетом залишається прогрес і розвиток клубу”. Новий тренер – це добре, але караван так чи так буде продовжувати свій шлях.

З іншого боку, неправильно було б сказати, що колишнього тренера Сампдорії та Наполі на Вікаридж Роуд зустрічають на таких самих умовах, як і всіх його попередників. Маццаррі підписав із представником АПЛ трирічну угоду – стандартний для сучасного футболу, але нетипово тривалий для Вотфорда термін. Власне, настільки легко прощатися з найманими працівниками у керівництва Шершнів досі виходило через те, що вони прораховували всі ходи ще на етапі узгодження контрактів, здебільшого пропонуючи тренерам короткострокові угоди. Усе продумано.

Маццаррі не повинен тішити себе ілюзією про те, що йому виділяють багато часу, проте й завдання, які він повинен виконати в Хартфордширі, передбачають освоєння більшого кредиту довіри. Очолює він Вотфорд для того, щоб закріпити клуб в елітному дивізіоні і зробити те, що у високих кабінетах називають “виведенням на наступний рівень”. У цих же кабінетах, певно, говорять про намір завершити наступний сезон у чільній десятці турнірної таблиці. Джино Поццо, син патріарха роду Джампаоло і фактичний керівник Вотфорда, як повідомляють в англійській пресі, переконаний, що саме Маццаррі є найкращою кандидатурою на цю роль. Залучити його до сімейного бізнесу Джино хотів ще до розширення франчайзу до північних околиць Лондона – у певний час ішлося про те, шо Маццаррі може очолити рідний клуб родини, Удінезе.

За переконанням на Вікаридж Роуд, союз італійського тренера та італійських власників, утім, відбувся якраз вчасно. Річ у тім, що відсутність емоційного контакту з тренерами говорить не лише про те, що Поццо не бояться невизначеності на цій посаді. В першу чергу йдеться про те, що вони використовують диференційований підхід до виконання поставлених перед клубом завдань. Жовта армія не шукає свого сера Алекса Ферґюсона – у її керівників є чітке розуміння того, що епоха менеджерів-велетів минула. У намірі ж прогресувати від одного до іншого сезону перед командою постійно виникають нові виклики, і на кожен новий виклик вони намагаються знайти нове рішення.

Помилялися вони у випадку з Дайчем чи ні – врешті-решт, за останні три сезони англієць двічі вивів Бернлі в Прем’єр-лігу – одразу після придбання Вотфорда італійцям треба було наважуватися на рішучі дії. Власне, після гучної невдачі Дзоли в плей-оф Чемпіоншипу власники могли вдаватися до активних дій навіть раніше. Груба простота Йокановича робила з нього пристойного спеціаліста на рівні Чемпіоншипу (і солідного претендента на роль злого росіянина в голлівудському фільмі), проте гіпертрофована розкіш АПЛ вимагала іншого підходу. Повна протилежність серба, артистичний Флорес, надав команді стабільності, але, якщо відверто, повністю провалив другу половину сезону. У перших вісімнадцяти його колектив поступився лише п’ять разів, у решті ж двадцяти Вотфорд дванадцять разів зазнав поразки. Резони Поццо зрозуміти легше, ніж це може здатися на перший погляд.

У випадку з Флоресом рішення про припинення співпраці з тренером варто розцінювати насамперед як запобіжну дію. Ще до ігрового спаду Вотфорда ми писали про те, що ця команда нагадує акробата на моноциклі, котрий втримується на ходу попри всі докази на підтвердження того, що він повинен упасти. Після тріумфального розгрому Ліверпуля у грудні, найвищої точки сезону Шершнів, команда іспанця практично вирішила питання зі збереженням прописки в Прем’єр-лізі. Для того ж, щоб підтримати рівень виступів, Вотфорду не вистачило ані мотиваційних здібностей Флореса, ані фізичної готовності футболістів. Провал у півфіналі Кубка Англії проти Кристал Пелас вирішив долю Флореса – переносити таку форму на наступний сезон було б ризиковано.

Як людина без досвіду роботи в Англії, Маццаррі додає клубу нового ризику (той же Флорес також раніше не працював на Острові, проте мав досвід роботи за межами Іспанії), та водночас заспокоює ситуацію. Авторитетний і тактично грамотний, італієць активно вивчає англійську мову і має неоціненний досвід роботи з вибагливим менеджментом – досвід роботи в Наполі та Інтері йому точно знадобиться на Вікаридж Роуд.

Чи виправдає себе останнє кадрове рішення власників Вотфорда? На їх користь говорить попередній досвід рішучих змін на посаді тренера, з якими вони помилялися не часто. Немає причин надто скептично ставитися і до персони Маццаррі: наразі здається, що в нього значно більше шансів приєднатися до списку успішних іноземних спеціалістів Прем’єр-ліги, а не до списку тренерських провалів. У крайньому ж разі, як відомо, Шершні без зволікання проведуть ще одну зміну.