Часто випадкові знайомі любили в товаристві Чемберлена згадувати легендарний cтоочковий матч Вілта: «Ти не повіриш, але я підтримував тебе на трибунах в тій грі. Тоді на Медісон Сквер Гарден яблуку ніде було впасти. На очах величезного натовпу творилася історія». Приблизно так звучала їхня байка. Вілт незмінно відповідав: «Ти був там? Супер! Так само, як я». Чемберлен делікатно мовчав, що насправді арена того дня була заповнена лише наполовину. До того ж, історичні події розгорталися не на спортивній та концертній Мецці США, а на скромній Хершіпарк-арена.
Вілт Чемберлен народився 21 серпня 1936 року в Філадельфії в середньостатистичній негритянській сім’ї. Він був шостим з дев’яти дітей, мати працювала покоївкою, а тато ким тільки не працював. Батьки важко гарували, щоб прогодувати сім’ю, і їм це вдавалося. Вони жили не в філадельфійських нетрях, а в звичайному районі, в котрому мешкав середній клас головного міста Пенсильванії. Однак Вілт виявився далеко не звичайним хлопцем. Хоча його батьки не вирізнялися великими габаритами, він ріс, немов на дріжджах. У десятирічному віці Чемберлен перетнув позначку в 180 сантиметрів. Це створювало великі проблеми як самому Вілту, так і його матері й сестрі. Інколи траплялося, що вони зв’яжуть йому прекрасного светра. Вілт якийсь тиждень поносить його. А потім приходить до матері й ледь не плачучи говорить: «Він на мене вже замалий». Мамі доводилося знову починати в’язати новий светр. Одного разу Вілт поїхав з родичами на відпочинок до Вірджинії. Повернувшись за місяць він потрапив на очі своїй сестрі Барбарі, яка спочатку не впізнала його. «Хто ти? Я тебе не знаю!» – заявила Барбара. «Звичайно ж, вона жартувала, але я тоді дійсно дуже сильно виріс, на цілих десять сантиметрів», – згадував Чемберлен.
Офіційний зріст Вілта – 216 сантиметрів. Проте по мірі того, як він ставав легендарною особистістю, так само множилися міфи про нього. Розповідали, ніби Вілт інколи підходив до яблуні і починав їсти яблука, не використовуючи рук. І дійсно, для чого вони були йому потрібні при такому-то зрості. Через неймовірний зріст в нього виробився набутий рефлекс: підходячи до будь-яких дверей, він завжди пригинався заходячи всередину. Якось один папараці заявив, що статистики брешуть, розповідаючи про зріст Вілта. Журналіст нібито на власні очі бачив, як баскетболіст підійшов до дверей висотою 220 сантиметрів та змушений був мало не вполовину зігнутися, щоб пройти в них. Чемберлен жартував, що він, мабуть, єдиний мешканець Філадельфії, який не боявся розгулювати вулицями міста, маючи в кишенях 5-10 тисяч доларів . Адже лише божевільний наважився б вимагати гроші в людини комплекції Вілта. Байки байками, а факти говорили про те, що в одинокого та беззахисного баскетбольного кільця не було жодного шансу встояти проти Вілта з його надзвичайними природними здібностями. Він стоячи міг дотягнутися до позначки 289 сантиметрів, а підстрибнувши він підкорював 381 сантиметр. «Ви кажете, що баскетбольне кільце дуже високо?» – лише посміхався Вілт та забивав черговий м’яч.
…Цілком реально, що ніхто б ніколи не почув про такого баскетболіста, як Вілт Чемберлен. Він захворів на запалення легень, до того ж хвороба протікала настільки важко, що він втратив цілий навчальний рік, через що змушений був продовжити навчання зі своєю молодшою сестрою. На щастя, все скінчилося, як в голлівудських стрічках. З дитинства Вілт звик важко працювати. Так, свої перші гроші він заробив у п’ятирічному віці. Він вставав о 5-й ранку для того, щоб допомагати чоловікові, який розвозив молоко. Коли мати Вілта якось пронюхала про ранкові походеньки сина то нагримала на нього, але ще більше дісталося його працедавцю: «Як ти міг дати настільки важку роботу п’ятирічному шмаркачу?!» Мужчина, мабуть, подумав, що в жіночки істерика, адже Вілт зовсім не скидався на п’ятирічного хлопця.
А ще юний Чемберлен ненавидів баскетбол, оскільки вважав його грою для мамчиних синочків, інша справа – біг. «Я його обожнював. Ми часто з сестрами та братами бавилися в хованки, а так, як я був наймолодшим, то для того, щоб перемогти, я мусив швидко бігти. І мчав з усіх сил», – розповідав Чемберлен. Разом зі своєю сестрою Барбарою Вілт вважався найшвидшим спринтером школи та неодноразово перемагав на місцевих змаганнях. А ось в науці Чемберлен пас задніх. Деякі з вчителів навіть вважали, що він дещо відстає в розвитку. Його відправили в спецклас, де навчалися діти, які мали проблеми з читанням. Цей «елітний» клас гордо називався OB, що Чемберлен разом зі своїми друзями по нещастю розшифровував, як out of brains (безмозглі).
В 13-тирічному віці Вілт несподівано для себе полюбив баскетбол, він вже не вважав його спортом для слабаків. Тоді ж Чемберлен поставив собі за мету стати профі. Однак перші кроки Вілта в баскетболі видалися напрочуд складними. В нього абсолютно нічого не виходило на паркеті. Партнери по команді, суперники та глядачі потішалися з нього та придумали йому прізвисько Діппер – зменшувальне від слова «пірнальник». Справа в тому, що зважаючи на гігантський зріст та невисокі приміщення, в яких проходили перші баталії Вілта, йому часто дійсно доводилося пірнати за м’ячем. Згодом це прізвисько трансформувалося в «Big Dipper» – англомовна назва астеризму в сузір’ї Великої Ведмедиці. Чемберлен настільки обожнював нове ім’я, що навіть свій будинок та яхту назвав Ursa Mayor (Велика Ведмедиця). Насправді «Big Dipper» дійсно звучить прекрасно, особливо на фоні прізвиська «Ходулі», яке він ненавидів.
«Ви не повірите, але колись Чемберлен не вмів данкувати. Перші уроки вгачування слемданків йому давав 180-сантиметровий Гарольд Лір. Ми помирали зі сміху, коли «ліліпут» показував Голіафу, як слід знищувати кільце», – згадував один з однокласників Вілта. Однак згодом всім баскетболістам стало не до сміху, коли проти них виходив Чемберлен. Він напрочуд швидко вчився.
В 50-і роки Філадельфія важко хворіла… баскетболом. Звідти вийшли чимало гравців та тренерів, котрі стали символами, мабуть, найкращої гри з м’ячем. Особливо гриміла на всю країну слава середньої школи Овербрук. Вона незмінно брала майже всі титули на регіональному рівні. Тоді ж деякі з аналітиків говорили, що це єдина школа в США, команда якої могла зіграти в НБА та не посісти в ній останнє місце.
Коли Чемберлен потрапив до Вищої школи, то одразу захотів виділитися з-поміж інших. Він вирішив взяти собі 13-й номер та довести, що він не є нещасливим. Проте з цього нічого не вийшло. В команді Філадельфія Пантерс на номер з чортовою дюжиною було накладено табу: «Якому вар’яту прийшла в голову ця дурнувата ідея – заборонити 13-й номер? Я доведу всім, що номер не має жодного значення», – лютував Вілт. Він взяв собі п’ятірку та почав демонструвати гру такого рівня, що про нього заговорила вся Америка. Чемберлен за три роки навчання у Вищій школі здобув 56 перемог та лише 3 рази покидав паркет на щиті. В середньому за гру він набирав 37 очок, і це при тому, що його команда часто ще в першій половині вирішувала долю поєдинку, після чого Вілт нудився на лаві запасних.
Коли він закінчив школу, то екс-ОВ отримав пропозиції від 200 коледжів, а команда НБА Філадельфія Ворріорс вже задумувала хитромудрий план, як затягнути головну зірку драфту в свої сіті.
На одному з тренувальних зборів перед початком сезону NCAA один з маститих тренерів дивився з роззявленим ротом на гру Вілта, який трощив його команду, та заявив: «Вже зараз цей юнак – найкращий баскетболіст світу». Наставник команди Північної Кароліни Френк Макгвайр ще більш категорично дорікнув своєму канзаському колезі, в руках якого опинився баскетбольний діамант: «Ви намагаєтеся вбити баскетбол, взявши цього хлопця в школу. Одного разу Чемберлен накидає 130 очок за вечір, і інший тренер через нього втратить роботу. Можливо, з ним й зможе впоратися хто-небудь з колонії чи з поліції, однак в коледжі таких не знайдеться». Він виявився правим. Ніхто не міг зупинити Вілта в студентському баскетболі. Від його статистики в останньому студентському сезоні голова йшла обертом. Діпп набирав в середньому за гру «якихось» 44,5 очки, в одному з матчів зміг настріляти 90, до того ж, 60 з них він набрав усього за 12 хвилин.
В 1960 році мрія власника Філадельфійських Воїнів Едді Готліба стала реальністю, й він зумів протягнути в НБА правило територіального права вибору з місцевого університету чи школи взамін на вибір в першому раунді драфту. Метою цієї головоломної комбінації був Вілт. За чутками новачок отримав найкращий контракт в НБА на суму аж в 65 000 зелених. З першого ж матчу Діпп почав відпрацьовувати кожен цент цієї угоди. Чемберлен в дебютному сезоні зовсім не відчув того, що тепер йому протистояли найкращі баскетболісти світу, а не прості студенти. Він став кращим снайпером сезону, 6 разів набравши більше 60 очок за гру. Не дивно, що в його руках по завершенню регулярки опинилися призи кращому новачку та MVP. В наступних чемпіонатах нічого не змінилося. Незважаючи на те, що Вілта часто опікали троє суперників він з легкістю набирав чергову 50-ку. Його бомбардирські подвиги стали настільки буденними, що аналітики та журналісти вже ніяк не реагували на них. «Що там? Діпп набрав 50 очок? Ну що в цьому такого? Він ж завжди їх набирає». Варто було комусь іншому настріляти 50-ку, як його фото з’являлося на першій сторінці усіх газет. Однак те, що трапилося 2 березня 1962 року не могло залишитися поза увагою журналістів. Навіть вони зрештою скинули капелюха перед Вілтом, та визнали що Чемберлен насправді такий же великий баскетболіст, як і його зріст.
«Колись він набере 100 очок», – заявив тренер Ворріорс Френк Магвайр в грудні 1961 року, після того, як Чемберлен настріляв 78 балів в кільце Озерян. Тоді більшість списала ці слова на емоції, оскільки, незважаючи на такий солідний перфоманс свого лідера, Філадельфія примудрилася програти лос-анджелесцям в матчі з трьома овертаймами. Перед березневим поєдинком 1962 року з Нью-Йорк Нікс Воїни мали два дні на відпочинок – неймовірна розкіш для НБА. Однак Вілт й не думав відпочивати. Він проводив цей час в обіймах своїх пасій.
Разом з успіхами на паркеті Чемберлен добився й неймовірного прогресу в підкоренні жіночих сердець, чи не зовсім сердець. Той, про кого казали: «Він і жінки – поняття несумісні. Ви думаєте, що знайдеться жінка, яка захоче зустрічатися з таким чудовиськом?», став справжнім Казановою (в одному з інтерв’ю Діпп вихвалявся, що в нього за все життя було близько 20 000 жінок). В ніч напередодні гри Вілт зовсім не спав, вийшовши з будинку однієї з своїх подруг, добряче пом’ятий та зі стійким запахом перегару, він ледве встиг на поїзд до Філадельфії. В поїзді Чемберлен так і не заснув, оскільки боявся, що може прокинутися десь у Вірджинії. Вже з Філадельфії він вирушив автобусом в Херші на матч з Нікербокерами. Це містечко, несподівано для себе, увійшло в історію спорту. Тепер його знають не лише завдяки шоколаду, а й тому, що саме там Вілт встановив свій неймовірний рекорд.
На жаль, дуже мало вболівальників стало свідками цієї історичної події в історії НБА. Лише 4124 осіб знайшли час та бажання для того, щоб покинути свої дивани та вирушити на Хершіпарк Арену. Насправді така низька відвідуваність пояснюється банальною причиною – того дня в Херші була жахлива погода, дощ лив, як з відра. Телевізійники теж знайшли собі більш апетитні події. Якщо ви захочете після прочитання цієї статті переглянути в інтернеті історичний спектакль Вілта, то не витрачайте час надарма. Цих відеозаписів не існує, можливо, це й найкраще, адже відсутність кінохроніки породила численні міфи навколо 100-очкового матчу Діппа. До речі, з фотографіями теж не фонтан. На гру прийшло «аж» двоє фотокореспондентів, один з яких випарувався вже після першої чверті. За дебютні 12 хвилин гри Вілт набрав 23 очки, але не відчував при цьому нічого особливого: «Я не думав, що в цьому матчі я наберу багато очок, лише тоді коли я забив 9-й штрафний удар поспіль, то почав мріяти про рекорд по забитих штрафних».
В четвертій чверті в Чемберлена з’явилися зовсім інші думки. За 10 хвилин до кінця гри він вибив 75 пунктів, а його колеги на лавці починали божеволіти – підтримуючи його так, як вони це робили в фіналі НБА. В повітрі явно запахло рекордом. Невдовзі 78 очок в матчі з Озерянами стали історією. Після того як Діпп набрав ще 6 балів, радіокоментатор Білл Кемпбелл закричав в стилі своїх латиноамериканських колег: «Якщо біля вас є хтось, хто нас не слухає, негайно кличте його до приймача. В цей спосіб ми зможемо долучитися до історії». А ось суперники, звичайно ж, не хотіли вляпатися в історію. А тому робили все від них залежне, щоб не дати Чемберлену набрати сотню. Так як вони не могли перехопити паси, які йшли на Діппа, то почали фолити на усіх його партнерах, сподіваючись, що таким чином м’яч не дійде до нього. Однак гравці Філи почали фолити у відповідь, та Вілт почав повільно наближатися до магічного числа. «Діти кричать: «Хочемо сотню, хочемо сотню», – не вгавав Білл Кемпбелл. За 46 секунд до кінця гри Чемберлен встановив свій вічний рекорд. Після цього кілька сотень вболівальників висипали на паркет та почали вітати героя. «Матч так і не продовжився та залишився єдиним в історії НБА, який завершився достроково», – розповідав Діпп.
Люди, звичайно ж, вірили на слово Вілту. А ті, хто завжди сумнівався, зіштовхнулися з проблемою відсутності відеозапису. У 1990 році Чемберлен сидів в кабінеті Тодда Касо, продюсера NBA Entertainment. Телевізійник ввімкнув йому запис радіорепортажу Білла Кемпбелла, коли Вілт почув, що матч після 46-ї секунди таки був продовжений, то здивовано зауважив: «Я в шоці. Тоді навколо мне стояв такий галас, що я нічого не пам’ятаю».
Вілт відзначив роль партнерів в цьому досягненні: «Якби вони не віддали мені стільки пасів, то ми б зараз не говорили з вами ні про яку сотню», – розповідав журналістам Діпп. Також Вілт ніколи не вважав це досягнення найкращим в своїй кар’єрі. Він набагато більше цінував 55 підборів, які він зібрав в протистоянні зі своїм історичним суперником Біллом Расселлом, та свої середньостатистичні 50,4 очка за гру в сезоні 1961/62. Директор Воїнів по зв’язках з громадськістю Гарві Поллак вбіг після матчу до роздягальні, вирвав листок з блокнота, нашкрябав на ньому «100» та дав Вілтові. Згодом серед вболівальників Гарві випадково знайшов фотографа, який і зробив найвідоміше фото Чемберлена.
В 1999 році баскетбольний м’яч, яким Вілт набрав соте очко, був виставлений на аукціон жителем Пенсильванії. Незважаючи на чутки про те, що це – не той м’яч, товар продали за 551 841 долар. Зараз серед вболівальників НБА часто точаться суперечки стосовно того, хто кращий гравець в історії: Майкл Джордан чи Леброн Джеймс. На жаль, вони забувають про Вілта. Для того, щоб переконатися в його величі, достатньо просто подивитися в книгу досягнень НБА, яку можна назвати книгою рекордів Чемберлена.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться