Фото Олексія Мандзія
Усміхнений Адам Навалка, головний тренер збірної Польщі з футболу, привітно зустрічав тих, хто прибував на залізничний вокзал Кракова – реклама одного з мобільних операторів, обличчям котрої став наставник Кадри, була розміщена чи не на кожному пероні, тому вона напевне кидалася в очі. Побачивши таку рекламу, склалося враження, що футбол у Кракові люблять. А перше враження, здається, не буває оманливим.
Як з’ясувалося згодом, білборди з Адамом Навалкою взагалі заполонили ледь не усе місто, і за кількістю їх переважала хіба реклама з Робертом Левандовські, ще одним польським футбольним героєм. Для справедливості, втім, потрібно відзначити, що нападник Баварії став обличчям зразу двох рекламних кампаній – не в останню чергу саме завдяки цьому факту білбордів з Робертом на вулицях було трішки більше.
Взагалі, зустріти дев’ятого номера збірної Польщі у Кракові можна було повсюди: ось тут поруч в кафе смачно ласував морозивом хлопчик років десяти у червоній футболці Кадри з прізвищем Левандовські, а буквально за рогом виднівся якийсь турист з німецькомовною картою міста, одягнений у форму Баварії з дев’яткою на спині. Знаходилися також і любителі ретро-стилю: вряди-годи можна було наткнутися на Левандовські у формі дортмундської Боруссії, а в неділю вулицями блукало декілька Робертів з розами познанського Лєху. Навалка, як не крути, подібною популярністю не користується – його час гравця минув уже давним-давно.
Власне, саме ця «левандовськіманія» і повернула впевненість у тому, що перше враження не було оманливим – привітна усмішка наставника Кадри, яка зустрічала при виході з вагону, змінилася галасливим потоком туристів, як тільки вдалося спуститися вниз з перону. І у цьому, здавалося б, немає абсолютно нічого страшного. Однак, покинувши вокзал через приміщення торгового центру й опинившись посеред історичної частини міста, годі було зустріти навіть натяк на якусь любов до футболу.
У центрі Кракова свої особливі правила, і з цим потрібно рахуватися. Тут нікому не потрібен той футбол, за умови тільки, що він не цікавить туриста. Бо турист у центральній частині Кракова – це такий собі вождь у канібальському племені, роль котрого довелося приміряти Джеку Спарроу у другій частині «Піратів Карибського Моря». Йому (туристові) тут гарантують фактично зірку з неба, але натомість дістають усі гроші. Це, звісно, не канібалізм у чистому його вигляді, але щось схоже. Зрештою, таке ставлення цілком справедливе: плати і отримуй.
Знайти якісь згадки про футбол можна уже хіба за межами історичного центру – тут, де починається справжній Краків, знову повертаються білборди з Навалкою та Левандовські, а також з’являються афіші найближчих матчів Вісли та Краковії.
Футбол, як можна зрозуміти, у Кракові не вважається продуктом на продаж, а користується попитом тільки серед місцевого населення.
Врешті-решт, воно й недивно, адже історія протистояння двох місцевих команд настільки кривава та жорстока, що навряд би адекватний турист захотів платити гроші за вірогідність попасти під роздачу. А попасти під роздачу можна навіть не в час дербі і просто посеред білого дня: найрадикальніші фанати обох клубів завжди носять при собі, як мінімум, мисливський ніж. Нерідко в сутичках між хуліганськими групами застосовується і травматична зброя.
Якогось напруження, однак, у день матчу Вісли не було відчутно – прихильники іншої краківської команди, як правило, не висовуються тоді, коли грає їх ворог. Виключенням з правила може бути хіба приїзд «дружніх» фанатів, які допоможуть дати відсіч. З іншого боку, у цьому сезоні вперше за неймовірно довгий проміжок часу Краковія досягла більших висот за Віслу, а значить, її вболівальники зайвий раз провокувати опонентів не стануть – уже зовсім скоро Паси (тут і далі: прізвисько Краковії) можуть вперше за останні вісім років здобути путівку в єврокубки. От уже тоді вболівальники Краковії і дозволять собі позловтішатися над вічними суперниками.
Власне кажучи, у цьому сезоні вперше у новітній історії Вісла опинилася у ролі такого собі молодшого брата. 13-разові чемпіони Польщі провалили середину чемпіонату, не зумівши здобути жодної перемоги в одинадцяти матчах, після чого опустилися аж в зону вильоту. Вилізти з підвалин турнірної таблиці Білим зіркам (тут і далі: прізвисько Вісли) таки вдалося, вони навіть претендували на місце у першій вісімці за результатами регулярного сезону, але в останньому турі оступилися та опустилися на одинадцяту сходинку. Як підсумок, Вісла в раунді плей-офф бореться не за чемпіонство, а за виживання. Це, втім, не відлякує вболівальників від походу на стадіон, а самі гравці не перестають до останнього викладатися на полі – щонайменше 9 тисяч прихильників підтримує Віслу в домашніх матчах, а команда здобула 11 очок в шести поєдинках.
У Краковії ситуація кардинально протилежна: команді вдалося на одному рівні провести практично увесь регулярний розіграш, без проблем кваліфікувавшись у верхню вісімку. Потягатися з варшавською Легією та глівіцьким П’ястом за чемпіонство Пасам не вдалося, та для Краковії й успішне завершення боротьби за єврокубкові позиції буде вважатися чимсь грандіозним. Поки що усе йде до того, що біло-червоні таки здобудуть омріяну путівку до Ліги Європи: відрив від п’ятого місця – ґданської Лехії – складає один пункт за тур до завершення раунду плей-офф. Можуть Паси поборотися й за бронзові нагороди: любінське Заглембє випередило Краковію у передостанньому турі, але різниця у два пункти дозволяє біло-червоним розраховувати на медалі, у випадку осічки суперника.
Повертаючись до вболівальників, потрібно зауважити, наскільки розумно спроектованими є обидва краківські стадіони. З першого погляду стадіон Вісли виглядає надзвичайно незручною коробкою, до якої неможливо підібратися. Однак, зайшовши всередину, розумієш, наскільки зручним він насправді є: у кожного сектора свій вхід ззовні стадіону, відповідно немає великих загальних черг. Саме тому здавалося, що п’ятнична гра в групі за виживання не викликала особливого інтересу – фанати розсіялися поміж входів, тож порахувати їх можна було лише безпосередньо на трибунах.
Уперше голосно заявили про себе прихильники Вісли перед початком гри, затягнувши акапелло гімн клубу. Коли ця ж історія повторилася в кінцівці першого тайму, а згодом – і перед фінальним свистком, стало зрозуміло, що це не якесь там спонтанне рішення, а певна традиція. Так і живемо: дехто кожних п’ятнадцять хвилин співає гімн держави, аби показати свій патріотизм, а декому достатньо просто підтримувати команду, затягуючи на повен голос гімн клубу – виглядає такий підхід більш природнім. Не таким штучним, чи що.
Подібною традицією можуть похвалитися і прихильники Краковії, які провернули цей ж трюк з виконанням гімну під час матчу своєї команди. Відмінність між обома фанатськими групами полягає у тому, що на стадіоні Краковії на екранах показують текст гімну, тоді як на арені Вісли – ні. Зрештою, немає сумніву в тому, що ніхто й близько не читає цих слів: вболівальники, що збираються на стадіонах, не виглядають випадковими прохожими, а значить, вони точно знають усі слова напам’ять.
Ще одним цікавим моментом, що стосується краківських стадіонів, є їх дислокація: розташовані футбольні арени буквально в 500 метрах одна від одної, а зважаючи на надзвичайно напружені стосунки між фанатами клубів, така близькість між аренами нерідко призводить до бійок. Особливо, якщо Вісла та Краковія проводять свої матчі в один день. Або ж у тому випадку, коли якійсь з фанатських груп потрібно зняти стрес: вболівальники протилежного клубу у таких ситуаціях вважаються чи не найкращими антидепресантами.
Однак необхідності у чомусь подібному за результатами попереднього туру не було у прихильників жодної з команд: і Вісла, і Краковія закінчили свої матчі «сухими» перемогами, додавши ще три пункти у турнірну таблицю. До слова, саме ця вікторія дозволила Білій зірці гарантувати собі збереження місця у Екстраклясі, а Пасам – ще ближче наблизитися до виходу у єврокубки (поразка, втім, у наступному турі трішки похитнула позиції Краковії).
Звісно ж, більш позитивний настрій тримався на біло-червоній території: журналісти після гри жартували на тему, чи не пора їм купляти квитки в Казахстан на серпень, а самі вболівальники протягом десяти хвилин після фінального свистка не покидали свої місці, аплодуючи гравцям. Деякі ж прихильники не впустили моменту підстьобнути уболівальників Вісли: побачивши на світлофорі поруч зі стадіоном машину з білою зіркою на капоті, троє молодиків підбігло до неї, і, стукаючи по капоту, іронічно зверталися до водія: «Подивись в турнірну таблицю, Пес (тут і далі: фанати Краковії називають Віслу Псами)».
Віддати належне вболівальникам обох команд потрібно навіть не за ту атмосферу ненависті, яка панує між ними, а за ту шалену підтримку, з якою вони женуть вперед свої команди. І байдуже, що більшість кричалок ультрас-трибуни Краковії мають на меті показати зневагу до прихильників Вісли, а основна хуліганська група Пасів має назву «анти-Вісла». Насправді це лише маленькі деталі, які створюють загальний антураж.
Основна ж суть полягає в тому, що «кузьмичі» не ходять на стадіони, туди відправляються лише ті, хто готовий зривати глотку протягом усього матчу.
Відповідно, у Кракові абсолютно відсутня оця вболівальницька інертність, а центром активності на трибунах є не лише сектор ультрасів. Ба більше, стадіон під час обох матчів виглядав єдиним цілим – подібного в Україні не було уже давно. Про те, що усі присутні на матчі Краковії (окрім сімейного сектору) провели гру стоячи, напевне, краще й взагалі промовчати.
Зрештою, ще у минулому десятилітті ситуація на польських стадіонах не була такою райдужною і куди більше нагадувала українські реалії. Та тоді місцеві футбольні чиновники вирішили докорінно змінити систему – спершу був створений єдиний телевізійний канал, потужності якого тепер у десятки разів кращі за наші відповідники, а три роки тому Польща перейшла на двоетапну систему розіграшу чемпіонату. Зрозуміло, що перший етап – це класичний регулярний сезон (16 команд і 30 турів), за підсумками якого і формується другий етап: найкращі вісім команд формують першу групу, яка розігрує чемпіонство, інші вісім – другу, що веде боротьбу за виживання. Перед початком другої частини чемпіонату набрані пункти усіх команд діляться на два, тим самим ще більше загострюється інтрига, адже відриви між клубами скорочуються. Сам формат розіграшу раунду плей-офф передбачає одну гру між командами – домашні/виїзні матчі вираховуються за спеціальною схемою, яка є незмінною уже три роки.
Як показує практика, подібний формат користується чималим «попитом серед населення», причому найбільшу вигоду від введення другого етапу чемпіонату здобули останні тури регулярного сезону – за три сезони середня відвідуваність передостаннього туру зросла практично на 5 тисяч осіб. А найбільш показовим можна назвати показник «найменш відвідуваної гри», який зріс вдвічі – з 2800 у сезоні 2012/13 до 5415 у нинішнього розіграші Екстракляси. Для порівняння, найбільш відвідувана гра передостаннього туру УПЛ цьогорічного сезону – Карпати проти Шахтаря – зібрала на трибунах всього 4250 прихильників футболу.
Залишилися в плюсі і телевізійники, які згідно з двоетапним форматом транслюють на сім турів більше, а значить, у них є практично шість десятків матчів для залучення нового глядача. Очевидно, що неабияка інтрига, що залишається в турнірі аж до останнього туру, привертає ще більше уваги до турніру. Наприклад, у цьому сезоні перед останнім туром живою залишається інтрига стосовно чемпіона і останнього власника єврокубкової путівки – Краковія в заключному домашньому матчі розіграє з Лехією місце від Польщі у Лізі Європи, а П’яст очікуватиме осічки Легії, яка може принести гливіцький команді титул чемпіона. Трішки менший інтерес викликають вирішальні матчі «групи виживання», де вакантним залишається лише одне місце у Екстраклясі на наступний сезон – Подбескідзе офіційно вилетіло у передостанньому турі.
Намагання спроектувати польську реальність на український чемпіонат, втім, постійно не приносить успіху. Так, з наступного сезону УПЛ перейде на двоетапний варіант розіграшу чемпіонату, але затверджена схема не створить додаткової інтриги. Нікого ж, до прикладу, не здивує ситуація наступної весни, коли після першої частини чемпіонату відрив лідера від команди, що зайняла шосту сходинку, складатиме двадцять пунктів. І що тоді? Хтось вірить у те, що шоста команда відіграє двадцять очок у першої? Так, так, хороший жарт. Безперечно, відстань у десять очок виглядає не набагато кращою, але вона хоча б створить який-не-який тиск на лідера, а також дозволить панні інтризі прожити на декілька турів більше. Те саме можна сказати й про «групу виживання», де сьомій команді цілком до снаги створити собі відрив у п’ятнадцять очок від зони вильоту ще під час регулярного чемпіонату. Це в свою чергу означає, що викладатися на полі цей клуб буде лише у перших турах другої частини, поки остаточно не гарантує собі збереження прописки.
З іншого боку, польський формат теж далеко не ідеальний, та він хоча б створює додаткову інтригу і заманює вболівальника на трибуни. Що й казати, і на матчі Вісли, і на грі Краковії були присутні більше 10 тисяч людей – а ці поєдинки навіть не стали найбільш відвідуваними в турі.
Говорити про якусь роботу клубів з вболівальники взагалі не потрібно – у цьому плані поляки відірвалися від українців на декілька десятків світлових років. А все тому, що місцева Екстракляса навчилася виживати в ринкових умовах, тоді як наша УПЛ й досі мріє про повернення тієї футбольної системи, що була два чи три роки тому. Тієї системи, що може в будь-який момент тріснути як мильна бульбашка, залишивши по собі пусте місце. Врешті-решт, ця система обірвалася саме таким чином, але будувати щось нове українська федерація футболу поки не планує. Зрештою, клуби повинні починати з себе – і правильна робота з уболівальниками має бути пріоритетом усіх українських футбольних команд. Очевидно ж, що будь-який клуб загине без підтримки. Але чи очевидно це для всіх?
Відповідь не видається позитивною.
***
Прогулюючись Краковом у будь-який час доби, завжди можна було наштовхнутися або на туристів, або на людей, що займаються спортом. Недавно мій колега Ігор Бойко писав про те, що в Севільї пішохід повинен постійно остерігатися велосипедистів, у Кракові ж пішохід має остерігатися ще й людей на роликах. Велосипеди, ролики, постійні пробіжки – здається, активний спосіб життя тут уже давно перетворився на неписане правило для усіх жителів. Так само увійшов у звичку тут і футбол – його грають завжди і практично усюди. І навіть якщо кількість велосипедистів ближче до опівночі зменшується, то футбольні площадки й далі залишаються зайнятими.
Перше враження, як відомо, оманливим не буває. Втім, у Кракові футбол не люблять. У Кракові захоплюються футболом.
Источник: Sportarena.ua
