The Rise of the Rest

Перші дванадцять матчів сезону англійської Прем’єр-ліги представляють цікавий відтинок.

З одного боку, йдеться про умовну третину загальної дистанції, після якої можна підбивати перші підсумки чемпіонату. Манчестер Сіті, до прикладу, дав зрозуміти, що не має звички відпускати титул у другому сезоні поспіль. Арсенал залишається Арсеналом, але декларації про намір повернути чемпіонство поки радше підтверджує. Челсі? Тема кризи на Стамфорд Бридж, схоже, встигла набриднути навіть вболівальникам Синіх.

Найбільш запеклі з них, щоправда, схильні оцінювати пройдений шлях під іншим кутом: нещодавня пауза на міжнародні матчі стала останньою в цьому році, і відтинок із дванадцяти розмежованих турів згодом змінить справжній марафон. Наступного разу команди вищого англійського дивізіону отримають повноцінну можливість перегрупуватися аж у січні. А тоді до їхніх графіків можна буде додати ще й матчі Кубка Англії.

Справжнє випробування починається тільки зараз.

Власне, саме тому ставлення до проміжних результатів за підсумками пройденої дистанції зазвичай буває упередженим. Божевільний Вест Гем Славена Білича здобуває шість перемог у першій дюжині турів? Минулого року на цьому ж відтинку Молотобойці взяли лише на три пункти менше – і зрештою, знявши ногу з педалі газу, закінчили сезон на дванадцятій сходинці. Вотфорд приємно дивує готовністю до вимог Прем’єр-ліги? Певна річ. Проте планка цих вимог буде необоротно підніматися й тоді, коли дует Троя Діні та Одіона Іґало знатиме гірші дні. Зрештою, досі безнадійна Астон Вілла починає демонструвати ознаки життя лише під керівництвом Ремі Ґарда.

Третє місце Лестер Сіті і продовження феноменальної виїзної серії Кристал Пелас відносять до таких самих історій. Та насправді вони є значно більш цікавими. Якщо якісь команди в цьому сезоні обговорювати й справді цікаво, то це колективи Клаудіо Раньєрі та Алана Пардью. Причому мова йде не лише про власне футбольний аспект.

Історії мідлендського і південнолондонського клубів багато в чому римуються. І Лестер, і Пелас протягом тривалого часу перебували під керівництвом, яке не вирізнялося далекоглядністю. Обидві команди не так давно (понад десять років тому у випадку з Лисами і лише п’ять в Орлів) знаходились на межі банкрутства і обидві врешті були врятовані тільки після втручання заможних прихильників – Ґарі Лінекера у першому випадку і Стіва Паріша в іншому. Зрештою, стрибок обох команд від зовнішньої адміністрації до верхньої частини турнірної таблиці Прем’єр-ліги заслуговує на окрему паралель.

Понад те, найближчим часом ці клуби можна буде порівняти ще за одним критерієм. На тижні той же Паріш, що свого часу нарівні з трьома партнерами викупив акції кризового Кристал Пелас і зараз керує командою на постійній основі, повідомив про вихід на фінішну пряму перемовин із американськими інвесторами Джошуа Гаррісом і Девідом Блітцером. Власники команд, що виступають в НХЛ і НБА, вони планують розширити свій вплив на АПЛ і вкласти у Пелас десятки мільйонів фунтів. Залучення іноземних коштів, за словами фактичного виконавчого директора, не вплине на загальний імідж Орлів, але водночас дозволить їм втілити в життя плани про реконструкцію стадіону. Як і організований Лінекером консорціум, кінцевою метою Паріш і Ко визначали передання клубу в руки більш впливового власника (хоч вони і не збираються остатоно віддавати свої акції). І якщо Лестер транзитом через ремісника Мілана Мандарича знайшов власника у Таїланді, то Пелас, схоже, зараз повертає тренд із продажем англійських команд американським власникам.

Паріш називає Кристал Пелас “перспективним проектом”, і як людині, що заробила свої статки в рекламному бізнесі, йому віриш. Він провів клуб від негараздів адміністрації до найбільш високого результату в історії, десятого місця у вищому дивізіоні, паралельно з цим зробивши суттєвий прогрес у кадровій політиці. Співвласник вчасно розлучився з героєм промоушену Орлів Іаном Холловеєм, не побоявся напередодні старту минулого сезону конфлікту з Тоні П’юлісом і влучив у яблучко з призначенням Алана Пардью. Пройшовши через період співпраці зі Свеном-Йораном Ерікссоном, уже в еліті Лестер насолодився чарівним порятунком під керівництом Найджела Пірсона і ухвалив зважене рішення замінити агресивного Пірсона на його повну протилежність Клаудіо Раньєрі. Поки все вказує на те, що влучило в ціль і це призначення.

Притягнуті за вуха паралелі між Пардью та Раньєрі можна звести до одного пункту: обидва менеджери роблять ставку на активну гру в нападі за допомогою швидкісних даних флангових футболістів. Наставник Пелас недарма частіше інших використовує слово “атака” – Пардью завжди намагався будувати командні дії навколо футболістів групи атаки, і в Південному Лондоні в особі Янніка Боласі та Вілфріда Заха він отримав усі необхідні для цього інструменти. Маючи досі імідж обережного менеджера, у цьому сезоні відкриває себе як адепта атаки і Раньєрі. Його Лестер зараз не має конкурентів з точки зору видовищності: веселі Лисиці пропустили в цьому сезоні стільки ж голів, скільки й Астон Вілла, але частіше за них у воротах суперника відзначався лише Манчестер Сіті.

Принципова різниця між командами полягає в іншому. Річ у тім, що Лестер і Кристал Пелас розташовуються на різних полюсах у тому, що стосується методів досягнення мети. Четверта частина всіх очок, які Лиси взяли в цьому сезоні, стали наслідком відігравання в рахунку, тобто шість камбеків команди Раньєрі подарували їй десять залікових пунктів. Такі результати були б неможливими без нападника Джеймі Варді – за відігравання Блакитної Армії безпосередньо відповідальні його шість голів. Понад те, без урахування забитих Варді м’ячів Лестер зараз мав би лише дванадцять очок. Усе одно більше, ніж у Челсі, та гідно лише для того, щоб вибратися з зони вильоту.

Кристал Пелас пропонує кардинально протилежний варіант. Підлеглі Пардью залишаються однією з трьох команд Прем’єр-ліги, які в цьому році ще не змогли врятувати заліковий пункт після порушення паритету в рахунку. Ба більше, у цьому сезоні Пелас демонструє жахливу залежність від перших голів: у матчах за участі Орлів поки стабільно перемагала та команда, якій вдавалося відкривати рахунок. На виїзді, як відомо, лондонці відкривають рахунок значно частіше.

Загальний же брак забитих голів, продовжуючи лінію антитези з Лестером, у лондонців пояснюється відсутністю яскраво вираженого центрального нападника. Втрата Ґленна Маррея, пошкодження Коннора Вікема та сирість орендованого Патріка Бамфорда залишили Пардью сподіватися на “хибних дев’яток” на кшталт Бакарі Сако – у матчі проти Ліверпуля, щоправда, досить гідно з цією роллю впорався і Боласі. Втім, зрозуміло, що на довгій дистанції відсутність забивного нападника може стати різницею між вдалим і невдалим сезоном Пелас. Після дванадцяти ж матчів дев’ятнадцять очок повинні цілком влаштовувати і менеджера, і власників.

***

У 2008 році відомий американський журналіст Фарід Закарія видав працю під назвою “Постамериканський світ”, у якій він намагався розібратися у причинах того, чому Сполученим Штатам не вдалося втримати статус єдиної наддержави світу. Врешті автор доходить цікавого висновку: США не втратили свої лідерські позиції, але були змушені поступитися винятковою першістю через зростання інших акторів.

Проблеми Манчестер Юнайтед із створенням моментів, як, власне, і криза Челсі, залишатиметься на перших шпальтах ще дуже довго. Та добре, що теми для обговорення пропонують й інші команди.

Ярослав Друзюк, Sport Arena