Спортивний принцип

Одна з тих цитат, завдяки яким Жозе Моурінью ще довго залишатиметься улюбленцем глянцевих видань: “Уникнути страху – означає уникнути тиску. У такому разі ти не хвилюєшся, тому можеш можеш виражати себе як завгодно. Це робить тебе кращим”. Гідно витримавши, можливо, найбільш напружений тиждень у своїй кар’єрі, менеджер Челсі знову почав робити те, що у нього виходить робити найкраще – успіх у вчорашньому матчі проти Арсенала вкотре довів, що Моурінью немає рівних у мистецтві перемоги.

У великого Джека Ніколсона, якщо ми вже перейшли на територію інтерв’ю чоловічим виданням, є вельми цікаве припущення. Трикратний переможець “Оскара” переконаний у тому, що давні греки винайшли спорт як “протиотруту” філософії. “На відміну від чогось умовного, у спорті завжди є абсолютні правила, – пояснює найвідоміший прихильник Лос-Анджелес Лейкерс. – М’яч або влучив у кільце, або пролетів повз. Ти або виграв, або програв”. Утримуючись від бажання уколоти одразу кількох футбольних спеціалістів, які наполегливо продовжують робити акцент на слово “філософія”, можна припустити, що з цим твердженням погодиться і Моурінью. У сучасному футбольному світі португалець представляє рідкісну когорту людей, що відстоює спорт у традиційному розумінні цього слова.

У тому розумінні, в якому гасло “Перемога понад усе” є значно важливішим за олімпійський принцип.

Моурінью знав, що він не може програти цей матч. Він зневажає поразки як явище, але у цьому разі йшлось про дещо більше, ніж його принципи. Цілком можливо, як зазначив колумніст The Telegraph Джейсон Берт, у матчі проти Арсенала на кону опинилось його майбутнє в Челсі. І йшлось не власне про можливість звільнення португальця – позиції Моурінью в західному Лондоні значно міцніші, ніж у 2007 році, коли конфлікт менеджера з власником клубу призвів до гучного розлучення. Мова йшла про можливість створення “Особливим” династії на Стамфорд Бридж.

Моурінью не дарма настільки чутливо сприймав усі нагадування про так званий “синдром третього сезону”. Віджартовуючись або вступаючи в перепалку (залежало це зазвичай від настрою Жозе), він, вочевидь, хвилювався про те, чи зможе нарешті обжитися в одній команді і за прикладом великих менеджерів в історії європейського футболу визначитися зі “своїм” клубом. Раптові труднощі Челсі на старті цього сезону, які, схоже, здивували Моурінью не менше, ніж сторонніх спостерігачів, стали серйозною перевіркою на цьому шляху. Та річ у тім, що розпочав він його не сьогодні і не вчора – обіцянку залишитися в Лондоні до тих пір, поки він влаштовуватиме власника, Жозе дав одразу після того, як після повернення до Британії попросив називати себе “Щасливим”.

Та чи справді впливав на нього цей тиск? Конфлікт із медичним штабом Челсі, розмови на підвищених тонах із журналістами, трюк із новою зачіскою – усе свідчить на підтвердження цієї думки. Проте холодний розрахунок, із яким Моурінью ставав каталізатором усіх цих історій, говорить зовсім про інше. Провідний англійський аналітик Джонатан Вілсон підкреслює це якнайточніше: “Однією з проблем обговорення [Моурінью] є те, що його репутація маніпулятора змушує тебе постійно зупинятися і запитувати себе: “Чи, можливо, це те, що він хоче, щоб я подумав?”.

Визнаючи менеджера Челсі злим генієм, який прораховує гру на кілька кроків уперед, можна піти навіть далі і припустити, що впродовж минулого тижня він справді не відчував тиску. Керуючись логікою, яку ми вже обговорювали, тиску він уникнув за рахунок обмеження страху; у цьому випадку – обмеження відповідальності. Аргументувати можна навіть цю точку зору: свого часу Моурінью розповідав про те, що його ніколи не турбували думки про звільнення, адже він розумів, що без роботи він у будь-якому разі не залишиться – втративши роботу в Челсі, за кілька місяців він почав будувати новий чемпіонський проект в Інтері.

На це можна подивитися і з іншого боку. Моурінью міг не відчувати страху, а отже, й тиску завдяки тому, що був переконаний у підтримці керівництва клубу. Інсайдери сповіщають про те, що стосунки Жозе з Романом Абрамовічем ніколи ще не були настільки хорошими, а головний ініціатор його повернення до Лондона, директор клубу Маріна Ґрановская, триматиметься за “Особливого” до останнього. Очевидним це ніколи не було, але телефонна розмова одразу після матчу з Евертоном (через яку португалець пропустив зустріч з футболістами в роздягальні), схоже, розставила всі крапки над “і”.

Уникнувши тиску і страху, Моурінью зміг виразити себе так, як йому цього захотілось.

Вчорашній матч проти Арсенала навряд чи можна було віднести до категорії матчів, перед якими промова Жозе не потребує багатьох слів. “Великі матчі [створені] для великих гравців, – надихав менеджер Челсі свою команду перед зустріччю з Манчестер Юнайтед у січні 2014-го. – Якщо ти великий гравець – вийди на поле і виграй”. Цього разу Моурінью, очевидно, знадобилися інші важелі впливу. Однак те, який виступ дали його підопічні, не дав жодної можливості засумніватися: слова Моурінью подіяли.

Коли Браніслав Іванович замість місця на лаві запасних отримує капітанську пов’язку, він виходить на поле і б’ється до останнього. Навіть якщо для цього йому доведеться виставити себе на посміховисько в протистоянні з Аароном Ремзі і тричі за двадцять хвилин порушувати правила на Алексісі. Коли Курт Зума втримує статус “найкращого захисника Челсі з точки зору швидкості і боротьби на другому поверсі” навіть попри те, що проблеми йому створюють навіть футболісти Маккабі, за нагоди він виправдовує довіру. Врешті, коли Дієго Коста визнає, що отримав культовий статус на Стамфорд Бридж, скоріше, авансом, а потім змушує стадіон скандувати його ім’я протягом цілого матчу, особливих сумнівів уже не лишається. Футболісти Челсі билися за свого менеджера – і помітно це було не лише в окремих епізодах, а в перманентному настрої, який змушував їх іти до останнього у кожному зіткненні і до останнього оточувати суперника пресингом. Щільно і компактно – схоже, про це Моурінью говорив їм у роздягальні.

Згадка про Дієго Косту, втім, повинна отримати особливу увагу. Обговорюючи виступ, який не залишив сумнівів з приводу персони найбільш ненависного футболіста Європи, всі здебільшого схильні концентруватися на словах Моурінью про те, що Коста став найкращим гравцем учорашнього матчу. Однак ще більш показовою стала інша репліка менеджера на післяматчевій прес-конференції. Відповідаючи на запитання журналіста про те, чи не здається йому, що його підопічний грає на найтоншій межі правил, Моурінью поставив запитання у відповідь: “Які правила? Ваші?”. Жозе пішов навіть далі, припустивши, що кореспондент, який поставив це запитання, “в дитинстві грав лише у бадмінтон”. Гра, яку веде він, якщо ви цього ще не зрозуміли, набагато більш серйозна.

Усе задля перемоги. І перемоги не символічної, а цілком реальної. Імовірно, задля перемоги, яка зможе переламати хід сезону Челсі.

Sport Arena